Як ми вчили Крісті любити Бога

НАША донька Крісті народилася 1977 року. Невдовзі після її народження лікар повідомив нам жахливу новину — Крісті практично нічого не чула і мала легку форму церебрального паралічу. Тоді ми навіть не уявляли собі, наскільки це вплине на наше життя.

Я та мій чоловік Гарі вирішили навчитись, як спілкуватися з донькою і виховувати її. Тому через кілька місяців після народження Крісті ми пішли на спеціальні курси в Мельбурні (Австралія). Також ми відвідували Національну акустичну лабораторію в Мельбурні. У цій лабораторії нам видали для десятимісячної Крісті крихітний слуховий апарат. Їй дуже не подобався цей прилад, і, як тільки ми вкладали його в її малесенькі вушка, вона стягувала апарат з себе за дроти. Також вона мусила носити спеціальні ремінці, якими до її тіла кріпилися досить важкі зарядні елементи.

Через церебральний параліч Крісті було важко навчитись ходити, тому щотижня вона займалася з фізіотерапевтом. Крісті почала ходити самостійно у три роки, хоча дуже часто падала. Курс фізіотерапії тривав до п’ятирічного віку. Потім ми переїхали в сусіднє місто Беналлу, бо Гарі мав там свою фірму.

Освіта Крісті

Один вчитель, який працював з глухими, розповів, що Крісті потребує спеціальної освіти. Тому нам довелося переїхати знову, цього разу до міста Бендіго, в якому була школа для глухих. Оскільки тоді я була вагітна другою дитиною, то ми відклали переїзд до часу, коли Крісті виповнилося чотири роки, а нашому сину Скотту — п’ять місяців. У Бендіго Крісті почала ходити в місцеву лікарню на заняття з логопедом, які мали тривати десять років. А ми з Гарі взялися за вивчення мови жестів.

Найбільше нас турбувало духовне виховання нашої дівчинки. Справа в тому, що я і Гарі — Свідки Єгови, і ми постановили виховувати Крісті «в напоминанні й остереженні Божому» (Ефесян 6:4). Але як це зробити? Директор школи, в яку ходила Крісті, якось сказав: «Вам буде дуже важко навчати Крісті про Бога. Бога неможливо побачити, то як ви поясните їй, хто він такий?» Яке ж складне завдання стояло перед нами! З часом ми зрозуміли, що навчання Крісті забиратиме у нас багато часу, зусиль і терпіння.

Спочатку ми використовували малюнки та схеми, а пояснення давали якомога простішими словами. Ми брали доньку на християнські зібрання і в проповідницьке служіння, хоча вона дуже мало розуміла з того, що відбувається навколо неї. Коли Крісті опанувала мову жестів, перед нею відкрився новий світ! Проте нам було важко пояснити їй чимало біблійних слів, фраз і понять. Улюбленою книжкою нашої доньки була «Моя книга біблійних оповідань» *,  написана спеціально для дітей. Кольорові малюнки та схеми, які ми малювали самі, допомагали Крісті знайомитися з Богом. З часом в її серці почала рости любов до Єгови.

Директор школи, в яку ходила Крісті, люб’язно познайомив нас з іншими Свідками, котрі виховували глухих дітей. Ми дуже зраділи, коли вони розповіли нам, як глухі проповідують людям, які чують. Приміром, глухі можуть дати людині картку з написаною на ній біблійною звісткою. Тож коли Крісті була готова ділитися з іншими біблійними істинами, то знала, як це робити! Коли їй виповнилося 14, вона стала неохрещеним вісником доброї новини, а 1994 року, у віці 17 років, охрестилася.

Все ж Крісті бракувало благотворного спілкування, оскільки їй було важко подружитися зі Свідками, які чують. Тоді ми з Гарі почали проводити курси мови жестів для членів нашого збору, які хотіли співпрацювати з глухими. Згодом деякі брати і сестри, котрі відвідували курси, почали працювати перекладачами для глухих на світській роботі. А що найважливіше, багато з тих, хто вивчив мову жестів, подружилися з нашою донькою. Крісті стала повністю розуміти програму християнських зібрань і конгресів. Вона до сьогодні бере активну участь у зібраннях і дуже вдячна, що брати не залишилися байдужими до неї.

Одного разу Крісті сказала, що хоче стати повночасною проповідницею, сталим піонером. Гарі допоміг їй отримати водійські права, і після залагодження деяких питань Крісті була призначена сталою піонеркою 1995 року. У 2000 році Крісті отримала роботу з неповним робочим днем. Вона працює у початковій школі, де допомагає навчати глухих дітей.

Сьогодні Крісті, Гарі, наш син Скотт та я служимо сталими піонерами. Праця навчання людей про Бога Єгову приносить нам велику радість!

‘Бажання наших сердець’

Чимало труднощів у нашому житті пов’язано з глухотою Крісті. Деколи їй доводиться йти у християнське служіння без перекладача, і тоді поряд немає нікого, з ким вона могла б поділитися своїми думками й почуттями. Вона каже: «У мене таке відчуття, ніби я живу в країні, в якій всі говорять іншою мовою». Але і вона, і ми навчилися пристосовуватись до нелегких обставин.

Нас дуже потішають слова з Псалма 37:4: «Хай Господь буде розкіш твоя,— і Він сповнить тобі твого серця бажання!» Заповітною мрією Крісті є почути звуки музики і природи, а також вголос спілкуватися з дорогими людьми. Я ж чекаю дня, коли Крісті зможе почути мій голос. Ми віримо, що невдовзі Бог сповнить бажання наших сердець, як обіцяє в Біблії (Ісаї 35:5). (Надіслано).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 14]

Крісті у рік і два місяці з книжкою «Моя книга біблійних оповідань».

[Ілюстрація на сторінці 15]

Крісті проповідує добру новину за допомогою картки.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Скотт, Крісті, Гарі та Хедер Форбс сьогодні.