Погляд Біблії

Честолюбство — достоїнство чи вада?

«ЩО ПОГАНОГО в тому, аби мати славу, успіх і владу»? Це запитання було поставлено однією релігійною організацією у звіті за назвою «Складні етичні питання». У ньому також наводились слова, які Бог сказав Аврааму: «Народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє» (Буття 12:2).

У звіті зазначалось, що «не слід дозволяти, аби амбіції змушували нас діяти на шкоду іншим». А втім, там згадувались і слова відомого рабина першого століття: «Якщо я не буду обстоювати себе, то хто це зробить?» Закінчувався звіт таким висновком: «Кожна людина мусить реалізувати себе в житті. І це її обов’язок, а не когось іншого». Отож що таке насправді честолюбство — вада чи достоїнство, без якого неможливо досягнути чогось у житті? Чи таку рису можуть виявляти ті, хто прагне служити Богу? Що про це говорить Біблія?

Чи Авраам був честолюбним?

Біблія описує Авраама як чоловіка виняткової віри (Євреїв 11:8, 17). Коли Бог пообіцяв вчинити його великим народом і звеличити його ім’я, то аж ніяк не заохочував цього вірного чоловіка до честолюбства, а лише розкрив свій намір поблагословити через Авраама все людство. Цей намір не мав нічого спільного з людськими амбіціями (Галатів 3:14).

Оскільки Авраам був повністю відданий Богу, він був готовий залишити зручне та спокійне життя в багатому місті Ур (Буття 11:31). Згодом заради миру він охоче поступився своїм правом і дав можливість племіннику Лоту вибрати найліпші землі (Буття 13:8, 9). Отже, з Біблії ми дізнаємось, що Авраам ніколи не був честолюбним. Навпаки, він виявляв віру, слухняність і смирення, тому Бог полюбив його і назвав своїм другом (Ісаї 41:8).

Чи слава, видатне становище і влада — це ключі до успіху?

Слово «честолюбство» визначається як «прагнення до слави, почестей, домагання високих постів». У давні часи цар Соломон мав і славу, і високе становище, і величезні багатства (Екклезіяста 2:3—9). Але, цікаво, що він не прагнув здобути все це. Коли Соломон сів на престол, Бог пообіцяв, що виконає будь-яке його прохання. Соломон смиренно попросив лише слухняного серця  і мудрості, аби правильно керувати Божим народом (1 Царів 3:5—9). Згодом, розповідаючи про своє багатство і владу, Соломон зробив висновок: «Усе це марнота та ловлення вітру» (Екклезіяста 2:11).

А чи говорив Соломон щось про те, як можна реалізувати себе в житті? У певному розумінні, так. Аналізуючи свої численні досягнення, він зрозумів, що́ для людини найважливіше. Соломон сказав: «Бога бійся, і чини Його заповіді, бо належить це кожній людині» (Екклезіяста 12:13). Ані високе становище, ані багатство, ані слава чи влада не принесуть людині справжнього успіху. Лише виконання Божої волі допомагає повністю реалізувати себе в житті.

Смирення — секрет справжнього успіху

Безумовно, кожна людина мусить мати почуття власної гідності. Навіть в одному з біблійних наказів сказано любити ближнього, як самого себе (Матвія 22:39). І звичайно ж, немає нічого поганого в тому, щоб прагнути успіху й щастя в житті. Однак Святе Письмо заохочує, аби ми були завжди працьовитими і розвивали скромність та смирення (Приповістей 15:33; Екклезіяста 3:13; Михея 6:8). Чесні, надійні, працьовиті люди часто здобувають добру репутацію, хорошу роботу і повагу з боку оточуючих. Їхні досягнення набагато цінніші від успіхів тих, хто використовує інших людей задля власної користі або намагається будь-якою ціною здобути вищу посаду.

Ісус вчив своїх слухачів не займати найліпших місць на весільному бенкеті. Він радив вибирати найнижчі місця і дати можливість господарю запросити їх сісти вище. Ісус чітко сформулював принцип, який лежав в основі його поради, кажучи: «Хто бо підноситься — буде впокорений, а хто впокоряється — той піднесеться» (Луки 14:7—11).

Правдиві християни уникають честолюбства

Біблія пояснює, що гордість і честолюбство — це наслідки людської недосконалості (Якова 4:5, 6). Апостол Іван у певний період свого життя виявляв честолюбство. Він настільки прагнув видатного становища, що разом зі своїм братом самовпевнено попросив Ісуса дати їм найпочесніші місця в Царстві (Марка 10:37). Пізніше Іван докорінно змінив своє мислення. У своєму третьому посланні він різко засудив Діотрефа, який ‘любив бути першим’ (3 Івана 9, 10). Сьогодні християни всім серцем приймають Ісусову пораду і поводяться смиренно. Вони також наслідують приклад апостола Івана, який навчився боротися з честолюбними прагненнями.

Звичайно, варто пам’ятати, що здібності, вміння, добрі вчинки і важка праця не гарантують успіху. Їх можуть і не оцінити (Приповістей 22:29; Екклезіяста 10:7). Часто буває так, що відповідальне становище займає той, хто не має потрібних здібностей і вмінь, а кваліфікована особа залишається непоміченою. У цьому недосконалому світі видатне становище і влада не завжди дістаються тим, хто їх заслуговує.

Правдиві християни не вважають честолюбство складним етичним питанням, на яке неможливо знайти відповіді. Керуючись навченим Біблією сумлінням, християни уникають честолюбства. Аби принести славу Творцю, вони завжди стараються виконувати все якнайкраще, знаючи, що Бог обов’язково оцінить їхні зусилля (1 Коринтян 10:31). Християни реалізують себе в житті, виявляючи страх перед Богом та дотримуючись його наказів.

[Ілюстрація на сторінках 12, 13]

Чи Бог заохочував Авраама бути честолюбним?