Ресіфі — місто з солодким початком

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В БРАЗИЛІЇ

«ЗОЛОТО, слава і проповідь Євангелії» були не єдиними причинами колонізації Америки. Європейська знать дуже полюбила цукор. З середини XV століття цукрова тростина, яку вирощували на островах Атлантичного океану, почала приносити Португалії величезні прибутки. Тому 1516 року португальський король Мануель I вирішив розпочати виробництво цукру і в своїх колоніях у Новому Світі.

Хоча перші цукрові мануфактури були побудовані на півдні Бразилії, новим центром виробництва цукру-сирцю стала провінція Пернамбуку *, розташована на північному сході Бразилії. Теплий клімат, рясні дощі, пологі схили і родючі намулисті ґрунти ідеально підходили для вирощування цукрової тростини. Тож незабаром у дельті річки Капібарібі плантації тростини почали витісняти узбережні тропічні ліси, швидко поширюючись по довколишніх схилах та плоскогір’ях.

У 1537-му тут було засновано маленьку колонію моряків і рибалок. Вона притулилась на краю коси, що простягалась на південь від Олінди, тодішньої столиці Пернамбуку. Із заходу колонію омивали води Капібарібі, а зі сходу, з боку Атлантичного океану, її захищало пасмо коралових рифів. Спочатку цей природний порт називали Пову-дос-Аресіфіс (Село рифів) і лише згодом перейменували на Ресіфі. Власне в цьому порту перед відправкою до Європи зберігали на складах цукор-сирець, що надходив по ріці з цукрових мануфактур.

Невдовзі оповіді про багатство Пернамбуку накликали сюди непрошених гостей. Спочатку, в 1561 році, до Ресіфі завітали французькі пірати. Потім, 1595-го, колонію захопив й пограбував англійський торговець сер Джеймс Ланкастер, якого іноді теж називають піратом. За переказами, відпливаючи, Ланкастер завантажив здобиччю всі свої кораблі і ще дванадцять суден, які «позичив» у французьких і португальських торговців. Отож, аби захиститись від таких нападів, на перешийку між Ресіфі і Оліндою побудували кілька фортів, але користі від них було мало.

 Війна за цукор

На початку XVII століття провінція Пернамбуку, яка належала тоді іспанській короні, вважалась найбільшим і найбагатшим виробником цукру. А Ресіфі з його цукровими мануфактурами — всіх разом їх було 121 — став найметушливішим портом португальської Америки.

Європейцям припав до смаку бразильський цукор, більшу частину якого рафінували в Голландії. Але 1621 року перемир’я між Голландією та Іспанією скінчилося і прибуткова торгівля цукром опинилася під загрозою. Того ж року голландська Вест-Індійська компанія отримала монополію на торгівлю з Африкою та Америкою. Її наміри було чітко видно з документа за назвою «Причини, з яких Вест-Індійська компанія має негайно вирвати Бразилію з-під контролю іспанського короля». Цей документ містив «Список товарів, які можна експортувати з Бразилії». Війна за цукор мала от-от розгорітися!

Чотирнадцятого лютого 1630 року флот із 65 кораблів під прапором Вест-Індійської компанії з’явився коло берегів Пернамбуку. Після короткої сутички голландці встановили на бразильській землі свій прапор. Загарбники вважали, що жити в Ресіфі з його фортами, річками та поблизькими островами набагато безпечніше, ніж у легкодоступній Олінді. Тому 25 листопада 1631 року голландці спалили Олінду дотла і перемістили адміністративний центр до Ресіфі. Це було поворотним пунктом у розвитку колонії.

Оскільки населення нового центру збільшувалось шаленими темпами, а землі було зовсім мало, місто почало рости вгору. Із матеріалів, зібраних на згарищах Олінди, будували вузькі дво-триповерхові собради — будинки, типові для тогочасних європейських столиць. Незважаючи на це, в 1637 році вільного місця в Ресіфі практично не залишилось. І власне в той час сюди приїхав новий губернатор колонії німецький граф Йоган Мауріц ван Нассау. Він постановив звести найсучасніше багатонаціональне місто у Південній Америці.

Місто графа Мауріца

Мауріція, як назвав нове місто губернатор, була побудована лише за сім  років і нагадувала тогочасні європейські міста. Вона мала бруковані вулиці, базарну площу, палаци, зоопарк з тваринами, привезеними з Африки й різних районів Бразилії, ботанічні сади, першу в Північній і Південній Америці обсерваторію, музей, бібліотеку й лікарні. Граф ван Нассау побудував своє місто на острові Антоніу-Ваз, що за кілька сотень метрів від Ресіфі, і дав розпорядження спорудити два мости, які мали з’єднати Мауріцію з Ресіфі  і материком. У ті часи мости вважалися справжнім досягненням інженерної думки. (Дивіться інформацію «Мауріц ван Нассау і летюча корова»).

Хоча Вест-Індійська компанія прислала ван Нассау, щоб експлуатувати цей край, він не став звичайним колонізатором. Граф називав свій новий дім «прекрасною Бразилією, якій немає рівних під сонцем». Його захоплення відтворили на полотні Франс Пост і Альберт Екгаут, котрі належали до плеяди митців, запрошених ван Нассау із Європи. Під його патронажем група із 46 художників, науковців і майстрів створила дуже багато книг, малюнків і карт, які відкрили європейцям дивовижні краєвиди Пернамбуку.

Уряд ван Нассау приніс Мауріції та Ресіфі економічне процвітання. Завдяки позичкам Вест-Індійської компанії вдалося відбудувати цукрові мануфактури, зруйновані під час вторгнення голландців. І невдовзі в Ресіфі можна було зустріти англійських чиновників, шведських шукачів пригод, шотландських торговців, німецьких і французьких комерсантів, яких сюди приваблювала торгівля рабами, цукром і червоним деревом.

За правління ван Нассау в його володіннях панувала релігійна терпимість, тож сюди з’їхалося багато євреїв з Європи й Північної Африки. Були серед них як прості біженці, так і заможні інвестори. Протягом короткого часу члени численної громади сефардів могли вільно збиратися у двох синагогах — перших синагогах Америки. Вплив євреїв на економіку колонії був настільки значним, що комерційний центр Ресіфі називали Руа-дос-Жудеус, або Єврейська вулиця.

Неприязнь між Бразилією і Голландією зростає

Незважаючи на великі досягнення й заслуги ван Нассау, керівники Вест-Індійської компанії почали нарікати, що любов губернатора до Бразилії негативно позначається на його фінансовій політиці. Співвласники компанії побачили, що їхні інвестиції не приносять їм прибутків. Тому у травні 1644 року ван Нассау склав з себе повноваження губернатора й повернувся до Голландії. Його від’їзд засмутив навіть португальців і став початком занепаду Голландської Бразилії. Кілька років поспіль урожай цукрової тростини був мізерним, на міжнародному цукровому ринку відчувався значний спад і плантатори потрапили в серйозні борги перед Вест-Індійською компанією. Все це призвело до того, що плантатори збунтувалися і зрештою 1654 року вигнали голландців зі своєї землі *.

 Під час визвольної боротьби більшу частину міста ван Нассау було зруйновано, а його ботанічні сади знищено. Ще перед тим голландці перенесли центр цукрового виробництва з Олінди на острови, розташовані в дельті Капібарібі, і заклали нову столицю. Тож тепер Ресіфі стало справжнім містом та важливим економічним центром.

Відгомін минулого

Сучасне місто Ресіфі — це один з найбільших індустріальних, фінансових і туристичних центрів Бразилії, в якому проживає понад 1 300 000 мешканців. На перший погляд здається, що воно абсолютно нічим не нагадує ту маленьку рибальську колонію, яка служила потребам Олінди в XVI столітті. На місці плантацій цукрової тростини, що простягалися вздовж берегів Капібарібі, вже давно розкинулись житлові масиви. Залишились лише назви цих плантацій і кілька мальовничих особняків колишніх плантаторів. Комерційний центр Ресіфі, який об’єднує острови Ресіфі й Санту-Антоніу та материковий район Боа-Віста, через недбальство й активну політику модернізації втратив більшу частину колоніальної архітектури.

Однак річки, острови й рифи, які так подобалися голландцям, і далі прикрашають краєвиди Ресіфі, а сліди «солодкого» минулого все ще видно серед сучасних фасадів. Форте-ду-Брум — чотирикутний голландський форт, який колись побудували на набережній для захисту порту, тепер відділений від моря насипом. Цей форт став острівцем давньої історії в сучасному місті. Руа-дос-Жудеус — сьогодні вона називається Руа-ду-Бон-Жезус (вулиця Доброго Ісуса) — не змінила свого маршруту ще з XVI століття і веде серед різнокольорових колоніальних собрадів, що вбереглися від сучасних віянь.

Ті, хто хоче дізнатися більше про історію Ресіфі, можуть відвідати виставки голландських карт та історичні експозиції, наприклад у Форте-дас-Сінту-Понтас — форту, побудованому голландцями у 1630 році,— та в Інституті археології, історії і географії. В етнографічному музеї Музео-ду-Омен-ду-Нордеште можна прослідкувати розвиток цукрової промисловості від примітивних домашніх господарств до сучасних цукрових заводів, а також побачити, як важко жилося рабам, котрі «тяжкою працею збагачували цукрових магнатів».

Сьогодні цукор вже не викликає в людей стільки емоцій, як колись. Прибутки від продажу цукру, які так приваблювали піратів і Вест-Індійську компанію, зменшились. Небагатьом хочеться мати фінансові, соціальні та екологічні проблеми, пов’язані з виробництвом цукру. Однак цукрова тростина надалі залишається основною сільськогосподарською культурою узбережної частини Пернамбуку. Неподалік від Ресіфі на неосяжних плантаціях робітники досі збирають урожай тростини майже так само, як робили їхні попередники протягом п’яти останніх століть. Це нагадує про солодкий початок Ресіфі.

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 25]

Мауріц ван Нассау і летюча корова

«Спочатку дістатися з Мауріції до Ресіфі можна було лише човном, але це сильно перешкоджало торгівлі. Тому всі з великим ентузіазмом сприйняли ідею про спорудження моста. Отож побудували його дуже швидкими темпами. І от у неділю мало відбутися відкриття новобудови. Один із пунктів урочистої програми був розрахований на те, щоб заінтригувати публіку. Називався він «Летюча корова»!

Того дня пополудні скрізь лунала музика. Вулиці були прикрашені паперовими стрічками. У напрямку щойно зведеного моста стікалися натовпи людей. Хоча всі перебували в захопленні від новобудови, кожному кортіло побачити летючу корову. Багато запитували: «Як вона виглядатиме?» А одна старенька жінка докорила: «Гріх казати, що корова може літати, як ангел».

У призначений час з горішнього вікна будинку на набережній показалась жовта корова з рогами й довгим хвостом. «Ось вона!» — почувся вигук. Вельможі, прості люди й раби — усі позадирали голови і... гучно розсміялись. Це була паперова повітряна куля у формі корови!

Жарт графа Мауріца ван Нассау не лише розвеселив людей, але й послужив добрій справі. Кожен, хто пройшов по мосту, щоб побачити летючу корову, заплатив маленьке мито. А зібрані кошти допомогли покрити значну частину витрат на побудову цього важливого моста».

[Відомості про джерела]

Із книжки Маріо Сетте «Земля Пернамбуку» («Terra Pernambucana»).

Мауріц ван Нассау: ACERVO FUNDAÇÃO JOAQUIM NABUCO--RECIFE

[Рамка на сторінці 27]

Американська Венеція

«Ресіфі — це друга Венеція. Воно повстає з води і в ній відбивається, воно відчуває пульс океану» (Жуакін Набуку, бразильський державний діяч).

Місто вже давно веде боротьбу з морем, болотами й річками. Ця боротьба почалася ще в XVI столітті, коли спорудили перші насипи й дамби, і тепер Ресіфі, столиця Пернамбуку, розділена 66 каналами і з’єднана 39 мостами. Сучасне Ресіфі розкинулося в дельті кількох річок — Капібарібі, Беберібі, Жіквіа, Тежіпіо і Жабоатаун. Оскільки висота міста над рівнем моря складає в середньому лише 2 метри, іноді припливи і сильні дощі затоплюють деякі з головних проспектів. Стара частина Ресіфі, де було засновано колонію, століттями чіпко трималася за материк піщаною косою. Але 1960 року, коли розширяли порт, її зрештою було назавжди відділено від континенту.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Вгорі: Руа-ду-Бон-Жезус.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Внизу: Руа-да-Аурора.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Кораблі Вест-Індійської компанії 1630 року напали на Олінду (справа) і Ресіфі (зліва).

[Ілюстрація на сторінках 24, 25]

«Ресіфі — це друга Венеція. Воно повстає з води і в ній відбивається».

[Ілюстрації на сторінці 26]

Форте-ду-Брум і (внизу) Форте-дас-Сінту-Понтас.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 23]

Вгорі: ФОТО: NATANAEL GUEDES/P.C.R.; внизу: Bruno Veiga/Tyba/socialphotos.com; карта: Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 24]

Флот: ACERVO FUNDAÇÃO JOAQUIM NABUCO–RECIFE; внизу: MUNDOimagem