Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Що ж то за ягоди стрибають?

Що ж то за ягоди стрибають?

Що ж то за ягоди стрибають?

Від нашого дописувача в Канаді

ФЕРМЕР розкидає по полі сірку, через що кислотність ґрунту значно підвищується. Восени, коли урожай дозрів, він затоплює поле водою. А зібравши ягоди, навмисне кидає кілька з них на землю, щоб подивитись, як вони скачуть.

Можна подумати, що фермер просто якийсь дивак. Та насправді завдяки таким, здавалось би, безглуздим діям, він збирає чудовий урожай. Що ж він вирощує? Журавлину. Чи хочете дізнатися більше про цю дивовижну ягоду, якій не страшні жодні морози?

Болотяні ягоди

Коли європейці вперше прибули на північно-східне узбережжя Північної Америки, місцеві жителі принесли їм на продаж червоні ягоди з приємним кислим смаком. Індіанці пеквот, які жили на півострові Кейп-Код, називали ці ягоди і-бімі, або «кислі ягоди». А перші поселенці дали їм назву крейнбері, що в перекладі з англійської означає ягода журавля, тобто журавлина. Річ у тім, що стебельце і квітка ягоди нагадують голову та шию журавля. До того ж цю ягоду дуже любили місцеві журавлі.

Індіанці збирали журавлину на торфових болотах. Ґрунт тут через вогкість і постійні процеси гниття надзвичайно кислий і непридатний для більшості рослин. Але для журавлини такі ґрунти — просто ідеальні. Ці невисокі сланкі рослинки рясно плодоносили від Канади, що на півночі Американського континенту, аж до штату Віргінія, на півдні.

У 1680 році Маглон Стейсі, англієць, який поселився у Нью-Джерсі, надіслав своєму брату до Англії листа, в котрому розповів про американські ягоди. Він писав: «Своїм кольором та розміром журавлина нагадує вишню і може зберігатися аж до нового урожаю. З неї роблять чудовий соус до оленини, індика та іншої птиці, а пиріг з журавлиною набагато смачніший, ніж з аґрусом або вишнями. Індіанці приносять нам ці ягоди цілими кошиками».

Їжа, ліки і консервант — три в одному

Індіанці знали, що журавлина — чудовий консервант, і вміло використовували цю властивість. Наприклад, на зиму вони завжди запасалися пемміканом. Щоб приготувати його, індіанці розтирали сушене м’ясо чи рибу і додавали до них сік з журавлини. Потім з цієї маси робили коржі й сушили їх на сонці. У довгі холодні місяці пеммікан забезпечував індіанців і білками, і вітамінами. Журавлина добрий консервант тому, що містить велику кількість пектину. Крім того, вона багата на вітамін С. Тож колись мореплавці, яким у далеких мандрівках завжди загрожувала цинга, брали з собою на кораблі бочки з журавлиною.

Індіанці використовували ці ягоди і як ліки. Вони перетирали їх з кукурудзяною мукою і прикладали до ран, щоб не допустити зараження крові. Згідно з нещодавніми медичними дослідженнями, сік журавлини запобігає деяким інфекціям сечовивідних шляхів, оскільки не дає бактеріям прикріплятися до їхніх стінок.

Чому вони стрибають?

Якщо розрізати зрілу ягоду навпіл, то можна побачити всередині чотири комірки. Вони наповнені повітрям, і це з успіхом використовують фермери, які вирощують журавлину на продаж. По-перше, замість гнути спину й збирати ягоди руками, фермери затоплюють поля, а тоді за допомогою спеціального механізму обтрушують кущики. Стиглі ягоди відриваються і спливають на поверхню. Тепер журавлину можна збирати ківшиком і сортувати.

Ще одна користь повітряних комірок була відкрита під кінець XIX століття. Кажуть, що якось в одного чоловіка випало відро з журавлиною і ягоди розсипались по сходах. На його превелике здивування, найліпші ягоди поскакали аж до самого долу, а м’які або гнилі, як впали, так і залишились лежати. Завдяки повітряним коміркам найліпші ягоди скакали, як добре накачані м’ячики, а гірші лежали, як пробиті м’ячі.

У 1881 році з’явилися перші машини, конструктори яких скористалися із здатності журавлини скакати. Сьогодні у сортувальних машинах все ще застосовують старий принцип: ягоди, які перескакують через бар’єр, відбирають і продають цілими, а всі решта переробляють на соки й желе.

Щороку на спеціально підготованих болотах у Канаді і в північно-східних та північно-західних регіонах США фермери збирають понад 250 мільйонів кілограмів журавлини. Якщо ви ніколи не куштували цих кисленьких ягід, то обов’язково спробуйте. Журавлина — справжня комора вітамінів і мінералів. Вона містить багато антиоксидантів, які захистять вас від серцевих захворювань і раку. Тож їжте на здоров’я, і, можливо, ви теж підстрибуватимете, як журавлина.

[Рамка на сторінці 17]

Дещо з історії та географії

За американською і канадською традицією, журавлина обов’язково мусить бути на святковому столі в День подяки (американці відзначають це свято у листопаді, в четвер четвертого тижня, а канадці — другого понеділка жовтня). Кажуть, що в 1621 році журавлину принесли з собою індіанці, яких запросили на перше відзначення Дня подяки. Організував це свято з щедрою гостиною і гучними забавами, які тривали три дні, Вільям Брадфорд, губернатор Плімутської колонії. Оскільки з журавлиною пов’язано стільки традицій і вона є однією з небагатьох місцевих культур, які вирощують на продаж, багато американців думає, що це типово американська ягода.

Але насправді журавлина, щоправда менша і кисліша, росте також в Азії та деяких частинах Європи. В Україні її збирають на Поліссі, а також у Карпатах і на Прикарпатті. З журавлини роблять смачні соуси, соки, варення й желе. А ще вона має чудові лікувальні властивості.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Цвіт журавлини.

[Відомості про джерело]

Courtesy Charles Armstrong, Cranberry Professional, Univ. of Maine Cooperative Extension, USA

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Збір урожаю на затопленому болоті.

[Відомості про джерело]

Keith Weller/ Agricultural Research Service, USDA

[Ілюстрації на сторінці 17]

Урожай білої журавлини.

[Відомості про джерело]

Inset photos: Courtesy of Ocean Spray Cranberries, Inc.