Хто поспішає нам на допомогу?

Наша карета швидкої допомоги вмикає маячок і всі будівлі та транспорт довкола освітлюються спалахами яскравого світла. Через пронизливий звук сирени автомобілі та перехожі звільняють нам дорогу і ми без перешкод мчимо на допомогу.

ПОНАД 20 років я працюю в бригаді, що надає долікарську невідкладну допомогу хворим або потерпілим у нещасних випадках *. Ніколи не знаєш, яким буде твій робочий день. Нам доводиться стикатись із найрізноманітнішими ситуаціями. Часто вдається допомогти людям, але іноді ми просто безсилі.

Допомога людям

У Канаді служба швидкої допомоги відіграє важливу роль у системі охорони здоров’я. Адже вчасно надана медична допомога ще до відправлення хворого в лікарню може врятувати життя або принаймні зменшити негативні наслідки нещасного випадку чи хвороби *.

Як правило, послуги швидкої допомоги доступні людям 24 години на добу протягом 365 днів у році. Бувають державні та приватні бригади швидкої допомоги. Деякі бригади працюють при спеціалізованих лікарнях або разом з пожежниками.

Працівники швидкої допомоги вирушають до постраждалих за кілька секунд після виклику. Такі виклики надходять зазвичай несподівано. А що повинні вміти ці працівники?

Навчені рятувати життя

У кожній провінції Канади працівників швидкої допомоги називають по-різному, залежно від рівня їхньої підготовки. Це можуть бути молодші медпрацівники, які надають першу допомогу, медпрацівники вищої кваліфікації та медпрацівники, які надають допомогу в особливо критичних станах. Урядові та медичні установи приймають на роботу тільки  тих, хто має відповідний документ про освіту.

У Канаді таке навчання включає теоретичні та практичні заняття у лікарнях і центрах швидкої допомоги. Спершу нас вчили, як міряти тиск, температуру, пульс тощо, як робити перев’язки, накладати шини та послуговуватися засобами для іммобілізації хребта. Також треба вміти користуватися кисневими інгаляторами і апаратами штучного дихання, знати, як провести серцево-легеневу реанімацію.

Потім у нас було 300 годин практичних занять у центрах швидкої допомоги, реанімаціях і пологових відділеннях. Незабутнє враження на мене справили перші пологи, на яких я був присутній. Народження дитини — це справжнє диво! Практичні заняття допомогли мені у подальшому навчанні. Я мав ще понад 300 годин допомагати на щоденних викликах двом досвідченим працівникам швидкої допомоги. Після всього цього треба було скласти екзамени з практики, а також письмові з теорії. Тільки тоді я став молодшим медпрацівником першої допомоги й отримав відповідний документ про освіту.

Декілька років я працював у місті та сільській місцевості. Пригадую, одного дня я чітко зрозумів, яка відповідальність лежить на мені. До центру швидкої допомоги прийшов будівельник із скаргами на біль за грудиною. А вже через лічені хвилини в нього зупинилося серця. Разом з лікарями й медсестрами ми провели серцево-легеневу реанімацію, дефібриляцію та ввели необхідні ліки. Невдовзі серце хворого знову стало битися і він почав самостійно дихати. Його поклали у відділення інтенсивної терапії. Наступного дня мене послали в це відділення. Лікар підвів мене до ліжка чоловіка, який розмовляв з дружиною. Я не впізнав його, доки він не сказав: «Пам’ятаєте мене? Вчора ви врятували моє життя!» Важко передати, які почуття мене переповнили.

Останнім етапом мого навчання була співпраця з терапевтом протягом 12-годинної зміни. Лікар наглядав за тим, як я дбав про пацієнтів. Зрештою я склав практичні та письмові екзамени й отримав диплом медпрацівника вищої кваліфікації.

Працівники швидкої допомоги підлеглі головному лікареві. Він разом з медичним дорадчим комітетом складає письмові плани надання медичної допомоги. Бригади швидкої допомоги діють за цими планами або радяться з групою терапевтів по телефону чи через радіозв’язок. Тому працівників швидкої називають очима, вухами та руками лікаря. Допомога, яку надають вдома, в громадських місцях чи на місці ДТП, може включати в себе введення ліків, дефібриляцію або кисневу інгаляцію, а навіть хірургічне втручання чи інтубацію. (Дивіться  «Невідкладні заходи» на сторінці 15).

Небезпеки і труднощі

Щоденна робота швидкої допомоги пов’язана з небезпеками й труднощами. Адже ці медики працюють за будь-яких обставин та погодних умов, у різні пори дня і ночі та в небезпечних місцях. Деколи навіть дорога до пацієнта може бути ризикованою.

 Крім того, наша робота є небезпечна, бо можна заразитися інфекційними хворобами, інфікованою кров’ю чи виділеннями організму. Для захисту ми одягаємо рукавички, маски, спеціальні окуляри або щитки і костюми або халати.

Працівникам швидкої доводиться мати справу також з родичами, друзями хворих, а навіть з незнайомцями. У складних ситуаціях їхня реакція може бути непередбачуваною і неадекватною. Дуже сумно, коли смерть розлучає чоловіка й дружину, які прожили разом багато років. Нелегко повідомляти комусь з них про смерть подружнього партнера. Одного разу я мусив сказати жінці про смерть її чоловіка. Вона вдарила мене кулаком і вибігла на вулицю з сильним криком та плачем. Коли я наздогнав її, жінка розвернулась, обняла мене і розридалась на моєму плечі.

Робота з емоційно неврівноваженими пацієнтами або з тими, хто перебуває під дією наркотиків чи алкоголю, вимагає співчуття і тактовності. Люди в такому стані поводяться непередбачувано. Траплялось, що пацієнти били мене, плювали або ще якось нападали на мене.

Праця медиків на швидкій допомозі є фізично виснажливою. Часто нам доводиться носити у досить незручних позах устаткування чи хворих. Багато часу ми мусимо стояти навколішки чи зігнутими, іноді можемо травмувати собі спину, плечі чи коліна. Дехто зазнає настільки серйозних травм, що мусить залишити цю роботу. Також нелегко працювати по змінах.

Піклування про людей, які опинилися у загрозливому для життя стані, емоційно й розумово виснажує. У таких критичних ситуаціях медики мусять залишатись спокійними, врівноваженими і швидко приймати правильні рішення. Працівники швидкої допомоги стають свідками багатьох людських страждань і трагедій. Я досі пам’ятаю юнака, у якого нижня частина тулуба була розчавлена внаслідок важкої виробничої травми. Він у розпачі благав врятувати його. На жаль, попри всі зусилля нашої бригади, лікарів та медсестер менш ніж через годину юнак помер.

А деякі сцени в мене й досі стоять перед очима. Рано-вранці нас викликали на місце пожежі. Чоловік, повернувшись з роботи додому, побачив, як його дружина і трирічна донечка вибираються з палаючого будинку. Ще троє дітей віком від 4 місяців до 5 років і їхній дідусь опинилися у вогняному полоні. Наша та кілька інших бригад боролися за життя цих постраждалих, але всі зусилля виявились марними.

Можливо, вам цікаво, чому люди все-таки обирають цю професію. Інколи я також запитую себе, чому захотів бути медиком. І тоді пригадую розповідь Ісуса про милосердного самарянина, який охоче допоміг пораненому чоловікові (Луки 10:30—37). Працівники швидкої теж повинні охоче допомагати тим, хто в біді. Хоча професія медика мені подобається, я з нетерпінням чекаю часу, коли вже не матиму роботи. А коли це настане? Бог обіцяє, що в близькому майбутньому. Тоді ніхто не скаже: «Я хворий!». Крім того, уже «не буде ані смерті, ані жалоби, ані голосіння, ані болю» (Ісаї 33:24; Об’явлення 21:4). (Розповів працівник швидкої допомоги з Канади).

[Примітки]

[Вставка на сторінці 13]

Я не впізнав його, доки він не сказав: «Пам’ятаєте мене? Вчора ви врятували моє життя!» Важко передати, які почуття мене переповнили

[Вставка на сторінці 14]

Траплялось, що дехто з пацієнтів бив мене, плював або ще якось нападав на мене

 [Рамка/Ілюстрації на сторінці 15]

 НЕВІДКЛАДНІ ЗАХОДИ

Працівники швидкої мають знати, як забезпечити хворому прохідність верхніх дихальних шляхів, щоб повітря доходило до легенів. Для цього роблять інтубацію (з допомогою ларингоскопа через рот і гортань вводять у трахею гнучку пластикову ендотрахеальну трубку). Або роблять крикотиреотомію (використовуючи голку, маленький катетер і тросик, через надріз, зроблений на шиї скальпелем, вводять у трахею більший катетер). Коли легені взагалі перестають працювати, голку з катетером вводять через грудну клітку прямо в легені.

Також треба вміти проводити внутрішньовенну терапію. У вену з допомогою голки вставляють катетер, через який вводять, скажімо соляний розчин. Іноді спеціальним пристосуванням роблять ін’єкцію прямо в кістковий мозок.

Працівники швидкої повинні вміти користуватися монітор-дефібрилятором серця. Його застосовують для дефібриляції (при зупинці серця з допомогою електричного шоку відновлюють його нормальний ритм і діяльність) і для кардіостимуляції електрошоком (рівномірними електричними імпульсами сповільнюють занадто швидке серцебиття). Ці процедури використовують і для пришвидшення сповільненого ритму серця.

[Відомості про джерело]

All photos: Taken by courtesy of City of Toronto EMS

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 12]

Taken by courtesy of City of Toronto EMS