Ібн Батута відкриває світ

У 1325 році молодий чоловік вирушив з міста Танжер (Марокко) в першу зі своїх численних подорожей. Цей чоловік побував у найвіддаленіших куточках тогочасного світу, зокрема в Індії, Індонезії, Китаї, Малі, Персії, Росії, Сирії, Танзанії, Туреччині та в усіх арабських країнах. Мова йде про Абу Абдаллаха ібн Батуту, мандрівника, який подолав близько 120 700 кілометрів. Це неперевершене досягнення у час, коли ще не були винайдені парові двигуни!

Ібн Батуту називають найвідомішим ісламським мандрівником і найвизначнішим з мандрівників, яких знали Стародавній світ і Середньовіччя. Його подорожі тривали майже 30 років. Мемуари Ібн Батути, записані після його повернення додому, проливають світло на цікаві особливості життя і культури мусульманського світу та інших країн XIV століття.

Паломництво до Мекки

Ібн Батута вирушив з Танжера, щоб побачити святі місця і здійснити хадж — паломництво до Мекки, яке зобов’язаний зробити кожен дорослий мусульманин, якщо йому це дозволяють кошти і стан здоров’я. Мекка лежить на відстані 4800 кілометрів на схід від Танжера. Як і більшість паломників, Ібн Батута заради безпеки пристав до каравану.

Батько Ібн Батути був каді, тобто місцевим суддею, тож його син також вивчився на каді, і це була найкраща освіта, яку він міг здобути в Танжері. Дізнавшись, що Ібн Батута — каді, інші мандрівники настановили його своїм суддею, щоб він залагоджував суперечки, які виникали дорогою.

До Александрії, Каїра та верхів’їв Нілу

Караван прямував уздовж узбережжя Північної Африки до Єгипту. Тут Ібн Батута побачив одне з чудес стародавнього світу — відомий Александрійський маяк, який в той час вже був частково зруйнований. Він описав Каїр як місто «незрівнянної краси і величі з безмежною кількістю будівель; воно, немов розбурхане море, вирує потоками людей, які приходять і відходять, людей благородних і простих». Ібн Батута надзвичайно захоплювався кораблями, садами, базарами, релігійними спорудами і звичаями цього великого міста. У Єгипті він, як зазвичай, здобув покровительство духівництва, вчених та інших впливових людей.

З Каїра Ібн Батута піднявся по Нілу до Верхнього Єгипту. По дорозі його гостинно  приймали в оселях релігійних людей, монастирях, а також в заїжджих дворах та медресе, які підтримувалися добровільними пожертвами і на той час були поширені в мусульманських містах. Ібн Батута намірявся пройти через пустелю до Червоного моря, поплисти до Західної Аравії, а тоді попрямувати до Медини (міста, де розташована мечеть пророка Мухаммеда) і до Мекки. Але на заваді стала війна, тож йому довелося повернутись до Каїра.

Довгий обхідний шлях

Ібн Батута не відмовився від свого наміру потрапити до Медини та Мекки і пішов на північ до Гази, далі до Хеврона, а потім до місця, в якому, за переказами, поховані Авраам, Ісак і Яків. По дорозі до мечеті Скелі, що в Єрусалимі, він зупинився у Віфлеємі, де побачив, як так звані християни вшановують місце народження Ісуса.

Звідти Ібн Батута вирушив на північ до Дамаска, де навчався у видатних мусульманських вчених і отримав документ, який давав йому право бути вчителем. За його словами, дамаська мечеть Омейядів була «найвеличнішою у світі». На базарах Дамаска продавали коштовності, одяг, канцелярське приладдя, книжки, вироби зі скла; а місцеві нотаріуси мали у своїх конторах «п’ять-шість свідків і особу, уповноважену місцевим каді проводити шлюбні церемонії». У цьому місті Ібн Батута одружився. Однак дамаська дружина була лише однією з багатьох його дружин і наложниць, згадки про яких з’являються в його оповіді так само раптово, як і зникають.

У Дамаску Ібн Батута приєднався до інших паломників, які йшли до Мекки. По дорозі вони розташувалися табором біля джерела, де були великі міхи для зберігання води, які водоноси виготовляли зі шкур буйволів. З цих міхів паломники напоїли верблюдів і наповнили свої бурдюки, бо попереду їх чекала пустеля. Зрештою Ібн Батута прибув у Мекку. Це перша із семи паломницьких подорожей, які він здійснив до цього міста. Більшість паломників, виконавши необхідні обряди, повернулися додому. Але не Ібн Батута. Він вирушив у Багдад, як каже один біограф, «просто ради цікавості».

Починається подорож по світу

У Багдаді, тодішньому центрі ісламу, Ібн Батуту дуже вразили громадські лазні. Ось що він писав: «Такі заклади мають багато окремих кімнат, і в кутку кожної є умивальниця з двома кранами, з яких тече холодна та гаряча вода». Молодий Ібн Батута був представлений султану Абу Саїду завдяки посередництву генерала, який прихильно до нього ставився. Султан обдарував Ібн Батуту цінними подарунками — конем, парадним одягом, а також дав йому рекомендаційного листа до правителя Багдада з проханням забезпечити Ібн Батуту верблюдами і харчами.

Після цього Ібн Батута відвідав такі портові міста, як Могадишо, Момбаса і Занзібар, що в Східній Африці, а потім побував в Аравії і Перській затоці. Згодом він описав людей, їхні звичаї і промисли, які бачив дорогою. Він розповів про гостинність, з якою зустрічали купців у Сомалі, про вирощування кокосів і звичай жувати горіх бетель в Ємені, про пірнальників за перлами у Перській затоці. Потім Ібн Батута кружним шляхом вирушив до Індії: він пройшов Єгипет, Сирію і Анатолію (Туреччина); перетнув Чорне море; обігнув з півночі Каспійське море; а тоді, прямуючи на південь, побував на території сучасного Казахстану, Узбекистану, Афганістану і Пакистану.

З Індії до Китаю

В Індії Ібн Батута вісім років служив як каді при дворі султана Делі. Знаючи про любов Ібн Батути до подорожей, султан направив його послом до Тогон-Темура, монгольського імператора Китаю. Батута мав передати імператору дари: «сотню породистих коней, сотню білих рабів, сотню індійських танцівниць і співачок, дванадцять сотень змін різного одягу, золоті і срібні канделябри та чаші, парчевий одяг, головні убори, сагайдаки, мечі, рукавички, розшиті перлами, і п’ятнадцять євнухів».

У Калікуті, портовому місті на півдні Індії, Ібн Батута побачив джонки — великі  купецькі судна, які плавали до Китаю. Ці кораблі мали аж 12 вітрил з плетеного бамбука, а команда однієї джонки складалась із 1000 чоловік — 600 моряків і 400 озброєних воїнів. Ібн Батута розповідає, що на кораблі також жили сім’ї моряків, «вони вирощували у дерев’яних діжках зелень, овочі та імбир».

Корабельна аварія завадила Ібн Батуті вирушити з дипломатичною місією до Китаю. Замість цього він влаштувався на службу до мусульманського правителя Мальдівських островів і першим розповів світу про тамтешні звичаї. Зрештою Батута дістався Китаю. Щось у Китаї йому сподобалось, а дещо образило його релігійні почуття. Оскільки Ібн Батута мало розповідає про Китай, дехто сумнівається, що він дійсно подорожував углиб країни, як про це говориться в його мемуарах. Можливо, Батута побував лише в портових містах Південного Китаю.

Сумні звістки по дорозі додому

Повернувшись у Дамаск, Ібн Батута дізнався, що його син, якого він залишив 20 років тому, вже 12 років, як помер, а з часу смерті його батька, який жив у Танжері, минуло 15 років. Це був 1348 рік, і Близький Схід охопила «чорна смерть» — епідемія чуми. Ібн Батута повідомляє, що в Каїрі щодня помирало близько 21 000 людей!

Через рік, прибувши у Марокко, 45-річний мандрівник дізнався, що всього кілька місяців тому від чуми померла його мати. Коли він покинув рідний дім, йому був 21 рік. Чи ті 24 роки, які він провів у подорожах, вгамували його жагу пригод? Очевидно, ні, тому що невдовзі Батута попрямував до Іспанії. Через три роки він вирушив кораблем у свою останню подорож до річки Нігер і африканського міста Томбукту (Тімбукту), яке лежить на території сучасного Малі.

Наказ написати мемуари

Коли султан міста Фес (Марокко) дізнався про подорожі Ібн Батути, то наказав йому приготувати письмовий звіт задля розваги придворних і дав секретаря, якого звали Ібн Джузай. Мемуари Батути не були дуже популярними арабською мовою, а стали відомими лише після того, як у XIX сторіччі європейські вчені знайшли їх і переклали на західні мови.

Ібн Джузай твердить, що записав слова мандрівника у скороченій формі, але, схоже, він вніс в оповідь деякі зміни. І все ж ця праця містить унікальні подробиці про життя, торгівлю, звичаї, релігію і політику мусульманських та інших середньовічних країн, в яких побував Ібн Батута.

[Ілюстрація на сторінці 14]

Мініатюра аль-Васіті (XIII сторіччя), на якій зображені середньовічні мусульманські паломники, що йдуть на хадж

[Відомості про джерело]

Scala/White Images/Art Resource, NY

[Ілюстрація на сторінці 16]

Каталонський атлас 1375 року, в якому зображено деякі території, що їх обійшов Ібн Батута

[Відомості про джерело]

Snark/Art Resource, NY