Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Що кажуть батьки

Що кажуть батьки

Що кажуть батьки

Якщо ви маєте дитину дошкільного віку, то, мабуть, стикаєтесь з багатьма труднощами. Наприклад, як давати собі раду з дитячими істериками? Як навчити дитину відрізняти правильне від неправильного і як помірковано її виправляти? Зверніть увагу, як деякі батьки вирішують ці питання.

ІСТЕРИКИ

«Під час кризи третього року дитина сподівається отримувати все, що вона хоче. Ми мали таку проблему. Якщо ми в чомусь відмовляли нашому синочку, він починав жбурляти предметами. Це була наша перша дитина, і ми не мали досвіду, як поводитись в таких ситуаціях. Нас не заспокоювало, коли інші говорили, що це нормально для дітей такого віку» (Сюзан, Кенія).

«У два роки наша донька могла впасти на підлогу, кричати, плакати і дриґати ногами... Це страшенно нас дратувало! Наші спроби поговорити з нею в цей момент не приносили ніякого результату. Тому ми з чоловіком відправляли її у свою кімнату і спокійно казали, що коли їй стане краще, то вона зможе вийти, і тоді ми поговоримо. Як тільки вона заспокоювалася, хтось із нас заходив у її кімнату і пояснював їй, чому так поводитись неправильно. Це приносило добрі плоди. Одного разу ми навіть чули, як вона молилась до Бога і просила в нього вибачення. З часом істерики траплялися все рідше, а потім зовсім припинились» (Йоланда, Іспанія).

«Малюки часто випробовують, як далеко можна зайти за межі дозволеного. Коли ви дозволяєте дитині те, що раніше категорично забороняли, то спантеличуєте її. Ми побачили, що наша непорушність і послідовність допомогла дітям поступово зрозуміти, що криком нічого не доб’єшся» (Ніл, Великобританія).

ВИХОВНІ ЗАХОДИ

«Дуже важко визначити, наскільки уважно тебе слухає дитина, якій ще немає п’яти років. Тому необхідно повторювати. Іноді доводиться повторювати знову і знову, тисячі разів, повторювати впевненим голосом, з жестами та мімікою» (Серж, Франція).

«Хоча наші четверо дітей виховувались в тому самому середовищі, всі вони дуже різні. Хтось плакав тільки через те, що засмутив нас, а хтось наполегливо намагався перейти межу дозволеного. В одних випадках було достатньо суворо подивитися чи насварити дитину, а в інших доводилося переходити до рішучих дій» (Нейтан, Канада).

«Важливо не йти на компроміс, але разом з тим не треба бути догматичним і суворим. Якщо ми бачимо, що дитина щиро розкаюється, то виявляємо розсудливість і полегшуємо покарання» (Матьйо, Франція).

«Я намагаюсь не встановлювати надто багато правил, але даю зрозуміти, що встановлені правила — не обговорюються. Мій трирічний синок знає, які будуть наслідки непослуху, і це допомагає йому поводитись правильно. Звичайно, коли я втомлена, було б легше закрити очі на його проступок, але заради послідовності я змушую себе діяти. Послідовність дуже важлива!» (Наталі, Канада).

ПОСЛІДОВНІСТЬ

«Маленькі діти, здається, мають у своїй голові чип, на який записується кожен непослідовний вчинок батьків» (Мілтон, Болівія).

«Інколи наш син висловлює одне і те ж прохання в різний спосіб, щоб перевірити, чи ми дамо ту саму відповідь. Буває, я кажу одне, а дружина — інше, тоді він бачить лазівку і зразу ж намагається використати її» (Анхель, Іспанія).

«Часом, коли я мала хороший настрій, то ігнорувала погану поведінку сина, а коли була не в гуморі, то суворо карала його. Я помітила, що через це він поводився ще гірше» (Гйон Ок, Корея).

«Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла: якщо сьогодні батьки вважають якусь поведінку неправильною, то їхній погляд з часом не зміниться» (Антоніо, Бразилія).

«Коли батьки непослідовні, тоді дитина думатиме, що тато з мамою поводяться непередбачувано і їхні рішення залежать від настрою. Однак якщо батьки дотримуються своїх принципів, то дитина буде знати, що неправильна поведінка залишається завжди неправильною. Так батьки виявляють любов до дітей і дбають про те, щоб вони почувались захищеними» (Жілмар, Бразилія).

«Діти намагаються використати ситуацію, щоб змусити батьків поступитися, наприклад просять щось у присутності інших. З самого початку я чітко кажу “ні” і даю зрозуміти синові, що не буду слухати його постійних благань» (Чанг Сеок, Корея).

«Батьки повинні діяти злагоджено. Якщо я з дружиною в чомусь не погоджуюсь, то ми обговорюємо це наодинці. Діти одразу помічають, що на якесь питання в батьків різні погляди, і намагаються скористатися з ситуації» (Хесус, Іспанія).

«Якщо дитина бачить, що батьки в усьому одностайні і що ними не вдасться маніпулювати, то почувається захищеною. Вона знає, як буде винагороджена за слухняність і як покарана за непослух» (Дамаріс, Німеччина).

«Ми з дружиною намагаємось бути послідовними не тільки тоді, коли караємо доньку, а й тоді, коли обіцяємо їй щось приємне. Так вона переконується, що нашим обіцянкам можна довіряти» (Хендрік, Німеччина).

«Якби мій роботодавець постійно змінював вимоги щодо моєї роботи, я б дуже дратувався. Так само почуваються діти. Їм треба знати правила і розуміти, що вони не зміняться. Крім того, дітям важливо усвідомлювати, які наслідки чекають їх за непослух і що цих наслідків не уникнути» (Гленн, Канада).

[Вставка на сторінці 8]

«Нехай ваше “так” означає “так”, а “ні” — “ні”» (Якова 5:12)

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 9]

З ЖИТТЯ ОДНІЄЇ СІМ’Ї

Незапланована вагітність. Як ми пристосувались

Розповіли Том і Юнхі Хан

Том. Коли моя дружина Юнхі дізналась, що вона вагітна, ми були одружені всього півроку. Я намагався виглядати спокійним, аби Юнхі не сумнівалась в тому, що я буду потішати і підтримувати її. Але насправді мене охопила паніка!

Юнхі. Я була страшенно пригнічена і налякана! Я безперестанку плакала, бо відчувала, що не готова і не здатна бути матір’ю.

Том. А я відчував, що не готовий стати батьком. Але, поговоривши з деякими батьками, ми зрозуміли, що незапланована вагітність трапляється частіше, ніж ми думали. Також нас підбадьорили розповіді інших про те, наскільки приємно бути татом і мамою. Поступово на зміну страху і невпевненості прийшло приємне очікування.

Юнхі. З народженням Аманди виникли нові труднощі. Вона постійно плакала. Я тижнями не могла спати, втратила апетит і тому була дуже втомлена. Спочатку я не хотіла нікого бачити, але потім зрозуміла, що, усамітнюючись вдома, я роблю собі ще гірше. Тож я почала проводити час з іншими мамами, в яких були маленькі діти. Ми обговорювали свої труднощі, і я побачила, що такі проблеми є не лише в мене.

Том. Я докладав зусиль, щоб підтримувати заведений у нашій сім’ї розпорядок. Наприклад, як Свідки Єгови, ми з Юнхі намагались регулярно брати участь у служінні і приходити на зібрання. Дитина вимагає додаткових витрат, і деякі з них непередбачувані. Ми старалися жити відповідно до своїх заробітків і не залазити в борги, адже це тільки створило б додатковий стрес.

Юнхі. Спершу я думала, що не зможу повноцінно брати участь у служінні, бо дитина буде мені заважати. Але насправді людям дуже подобаються маленькі діти. Коли я це зрозуміла, то змогла залишатись активною у служінні і мати більш позитивний погляд на свою дитину.

Том. Біблія каже, що діти — «спадщина Господня» і «нагорода» (Псалом 127:3). Ці слова показують мені, що дитина є дорогоцінним даром. А будь-який дорогоцінний дар чи спадщину можна або мудро використати, або змарнувати. Я зрозумів, що кожен етап розвитку дитини неповторний і що мені завжди треба бути поряд з донечкою. Бо те, що упустиш, вже не повернеш.

Юнхі. Іноді життя приносить нам сюрпризи. Незапланована вагітність зовсім не поганий сюрприз. Аманді зараз шість років, і я не уявляю собі життя без неї.

[Ілюстрація]

Том і Юнхі зі своєю донечкою Амандою