У САМАРІЇ зморений Ісус сів при криниці, щоб відпочити. Його учні пішли в місто купити їжі. Жінка, з якою Ісус розмовляє, прийшла до криниці по воду. Він каже їй: «Дай мені напитись».

Це дуже здивувало жінку. Знаєш чому? Тому що Ісус — єврей, а жінка — самарянка. І більшість євреїв не люблять самарян. Вони навіть не говорять з ними! Але Ісус любить усіх людей. Отже говорить їй: «Коли б ти знала, хто це просить у тебе води, то попросила б у нього, і він дав би тобі життєдайної води».

«Пане,— каже жінка,— криниця глибока, а в тебе навіть немає чим зачерпнути. Звідки ж візьмеш тієї життєдайної води?»

«Коли питимеш воду з цієї криниці, то знову будеш прагнути,— пояснює Ісус.— Але вода, яку я даю, може дати людині вічне життя».

«Пане,— просить жінка,— дай мені цієї води! Тоді я вже ніколи не буду прагнути. І не буду змушена приходити до цієї криниці по воду».

Жінка думає, що Ісус говорить їй про звичайну воду. Але він говорить про правду, яка стосувалась Бога і його Царства. Ця правда — як вода, що дає людині життя. Правда може дати людині вічне життя.

Ісус тепер каже жінці: «Іди поклич свого чоловіка й вернись».

«У мене немає чоловіка»,— відповідає жінка.

«Правду кажеш,— відказує їй Ісус.— У тебе вже було п’ять чоловіків, і той, з яким тепер живеш, не є твоїм чоловіком».

Жінка дуже здивувалась, бо все це правда. Як же він знав усе це? Ісус є той, кого Бог обіцяв послати, і саме Бог дає йому про все знати. Ісусові учні, вернувшись з міста, дивуються, що він розмовляє з самарянкою.

Чого ми навчаємося з цього? Це показує, що Ісус добре ставиться до людей різного походження. Ми теж повинні бути такими. Ми не повинні думати погано про людей тільки тому, що вони іншого походження. Ісус хоче, щоб усі люди навчились правди, яка веде до вічного життя. Ми теж повинні хотіти допомагати людям навчатись правди.