Чи святкування дня народження подається у Біблії в позитивному світлі? Біблія згадує такі святкування лише два рази:

Бут. 40:20—22: «І сталося третього дня, у день народження фараона, і вчинив він гостину... І вернув він начальника чашників на його місце... А начальника пекарів повісив».

Матв. 14:6—10: «Як був день народження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродіядина, та й Іродові догодила. Тому під присягою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона. А вона, за намовою матері своєї: «Дай мені — проказала — отут на полумиску голову Івана Христителя!» ...І послав стяти Івана в в’язниці».

Усе в Біблії написано з якоюсь метою (2 Тим. 3:16, 17). Свідки Єгови беруть до уваги той факт, що Боже Слово, повідомляючи про святкування днів народження, виставляє це свято в негативному світлі, і тому уникають цього звичаю.

Як ранні християни і євреї біблійних часів ставились до святкування дня народження?

«Ідея святкувати день народження була чужа тогочасним християнам» (Август Неандер, «Загальна історія християнської релігії та церкви» [«Allgemeine Geschichte der christlichen Religion und Kirche»], 1842, т. I, с. 518).

«Євреї, котрі жили в пізніші часи, дивилися на святкування днів народження як на частину ідольського поклоніння; такий погляд опирався на численні спостереження за тим, як люди звичайно святкували ці дні» («Імператорський біблійний словник» [«The Imperial  Bible-Dictionary»] за редакцією Патріка Ферберна, Лондон, 1874, т. I, с. 225).

Звідки походять популярні звичаї, пов’язані зі святкуванням дня народження?

«Різноманітні звичаї, пов’язані зі святкуванням дня народження, мають довгу історію. Корінням вони сягають царини магії та релігії. Поздоровлення, подарунки і спільне святкування, при якому використовувалися також свічки, у стародавні часи служили тому, щоб захистити іменинника від демонів і запевнити йому безпеку на наступний рік... Аж до четвертого століття християнство відкидало святкування дня народження як поганський звичай» («Швебіше цайтунґ» [«Schwäbische Zeitung», журнал-додаток «Цайт унд вельт»], 3—4 квітня 1981 року, с. 4).

«Греки вірили, що кожна людина має опікунського духа, або демона, який був присутній під час її народження й охороняє її впродовж цілого життя. Цей дух мав містичний зв’язок з богом, в день народження якого народилася та людина. Римляни теж вірили в це... Це уявлення збереглося в людських повір’ях про ангелів-хоронителів, добрих фей і святих-заступників... Звичай запалювати свічки на пирогах започаткували греки... Медові пироги, круглі, як місяць, із запаленими тонкими свічками ставилися на храмових жертовниках [Артеміди]... За народними повір’ями, іменинні свічки мають особливу магічну силу для сповнення бажань... Відколи люди почали встановлювати жертовники своїм богам, відтоді запалені свічки і жертовні вогнища відігравали особливу містичну роль. Отже, іменинні свічки ставляться на честь і хвалу іменинника і приносять йому удачу... Вітання з днем народження і побажання щастя є невід’ємною частиною святкування... На початку цей звичай коренився в магії... Побажання в день народження мають силу принести добро або зло, тому що в той день людина є ближчою до світу духів» (Ральф і Аделін Лінтон, «Вчення про день народження» [«The Lore of Birthdays»], Нью-Йорк, 1952, с. 8, 18—20).

 Немає нічого поганого в тому, щоб зустрічатися з родичами та друзями в інший час, аби їсти, пити і веселитись

Еккл. 3:12, 13: «Немає нічого в них кращого, як тільки радіти й робити добро у своєму житті. І отож, як котрий чоловік їсть та п’є і в усім своїм труді радіє добром,— це дар Божий!»

Дивіться також 1 Коринтян 10:31.