Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Свята

Свята

Визначення. Дні, зазвичай вільні від світської роботи і занять у школі, коли урочисто відзначають видатні події. Такі дні можуть також бути нагодою для родинних або громадських торжеств. Учасники можуть розглядати їх як релігійні події або ж більше як товариські чи світські заходи.

Чи святкування Різдва базується на Біблії?

Дата цього свята

В «Енциклопедії» Мак-Клінтока і Стронґа говориться: «Святкування Різдва відбувається не за Божою постановою, також воно не походить з Н[ового] З[авіту]. День Христового народження неможливо встановити на основі Н[ового] З[авіту] чи взагалі будь-якого іншого джерела» («Cyclopædia», Нью-Йорк, 1871, т. II, с. 276).

Як видно з Луки 2:8—11, в той час, коли Ісус народився, пастухи вночі перебували на полі. У книжці «Щоденне життя за Ісусових часів» говориться: «Отари... зимували в укритті; і вже з цього видно, що традиційна дата Різдва, взимку, навряд чи правильна, оскільки в Євангелії сказано, що пастухи були на полі» (Генрі Деніел-Ропс, «Daily Life in the Time of Jesus», Нью-Йорк, 1962, с. 228).

«Американська енциклопедія» повідомляє: «Причина вибору 25 грудня як дня святкування Різдва не зовсім ясна, але вважається, що цю дату вибрано тому, що вона збігається з язичницькими святами на честь «відродження сонця», які відбувалися у період зимового сонцестояння, коли дні починають довшати... Римські сатурналії (свято на честь Сатурна, бога землеробства, і відновленої сили сонця) також відбувалися у той час, і вважається, що декотрі різдвяні звичаї кореняться в цьому стародавньому язичницькому святі» («The Encyclopedia Americana», 1977, т. 6, с. 666).

У «Новій католицькій енциклопедії» визнається: «Дата народження Христа не відома. Євангелія не вказують ні дня, ні місяця... Згідно з припущенням, яке висунув Г. Юсенер... і яке сьогодні приймає більшість учених, датою народження Христа стали вважати день зимового сонцестояння (25 грудня — за юліанським календарем, 6 січня — за єгипетським), бо в цей день, коли сонце починало вертатися на північ, язичницькі шанувальники Мітри відзначали dies natalis Solis Invicti (день народження Непереможного Сонця). Саме 25 груд. 274 р. Авреліан проголосив бога сонця головним покровителем імперії і присвятив йому храм на Марсовому полі. Різдво виникло у той час, коли в Римі особливо сильним був культ сонця» («New Catholic Encyclopedia», 1967, т. III, с. 656).

Мудреці, або маги, проваджені зорею

Ті маги фактично були астрологами зі сходу (Матв. 2:1, 2НС; Гер.; прим. в Хом.). Хоча астрологія сьогодні досить популярна серед людей, це заняття категорично засуджується у Біблії. (Див. сторінки 102, 103 в розділі «Доля»). Чи Бог попровадив би до новонародженого Ісуса людей, діла яких Він засуджує?

У Матвія 2:1—16 розповідається, що зоря повела астрологів спочатку до царя Ірода, а вже потім до Ісуса і що тоді Ірод постановив убити Ісуса. Немає жодної згадки про те, що хтось інший, крім астрологів, бачив ту «зорю». Коли вони вже пішли, ангел Єгови перестеріг Йосипа, щоб він втікав до Єгипту і таким чином врятував дитину. Чи та «зоря» була знаком від Бога, чи вона швидше була від того, хто намагався погубити Божого Сина?

Зверніть увагу, в Біблії не сказано, що вони знайшли Ісуса немовлятком в яслах, як це зазвичай представляють, зображуючи Різдво. Коли астрологи прибули, Ісус та його батьки жили в домі. Що ж до Ісусового віку в той час, то пам’ятаймо, що на основі почутого від астрологів Ірод наказав винищити у Віфлеємі й околиці всіх хлопчиків віком до двох років включно (Матв. 2:1, 11, 16).

Давання подарунків як елемент святкування; історії про Санта Клауса, святого Миколая, Діда Мороза і т. д.

Звичай давати подарунки на Різдво не базується на тому, що зробили маги. Як показано вище, вони не прибули в час народження Ісуса. До того ж вони дали подарунки не один одному, а малому Ісусові, як тоді було заведено робити під час візиту до видатних людей.

«Американська енциклопедія» повідомляє: «Під час сатурналій... люди бенкетували й обмінювалися подарунками» (1977, т. 24, с. 299). Часто у цьому ж дусі даються подарунки й під час Різдва: ними власне обмінюються. Дух, відображений в такому даванні, не приносить справжнього щастя, оскільки він суперечить таким християнським принципам, як, наприклад, в Матвія 6:3, 4 і 2 Коринтян 9:7. Безумовно, християнин на знак своєї любові до когось може давати подарунки в інші дні року, причому робити це так часто, як сам забажає.

Залежно від того, де діти живуть, їм говорять, що подарунки приносить Санта Клаус, святий Миколай, Дід Мороз, Пер Ноель, Кнехт Рупрехт, три мудреці, ельф Юлтомтен (або Юленіссен) та чарівниця Бефана («Уорлд бук енсайклопідія» [«The World Book Encyclopedia»], 1984, т. 3, с. 414). Звичайно, жодна з цих історій не є правдивою. Чи такі розповіді прищеплюють дітям повагу до правди і чи цей звичай приносить честь Ісусу Христу, який вчив, що Богові слід поклонятися в правді? (Ів. 4:23, 24).

Чи є щось погане в тому, щоб брати участь у відзначенні свят нехристиянського походження, якщо це не робиться з релігійних спонук?

Еф. 5:10, 11: «Допевняйтеся, що приємне для Господа, і не беріть участи в неплідних ділах темряви, а краще й докоряйте».

2 Кор. 6:14—18: «Що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою? Яка згода в Христа з белійяаром? Або яка частка вірного з невірним? Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами? ...Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться,— каже Господь,— і не торкайтесь нечистого,— і Я вас прийму, ...а ви за синів і дочок Мені будете,— говорить Господь Вседержитель!» (Щира любов до Єгови і сильне бажання догоджати йому допоможуть звільнитися від нехристиянських звичаїв, які, можливо, мають емоційну привабливість. Уникаючи звичаїв, котрими вшановують фальшивих богів або поширюють неправду, особа, яка справді знає і любить Єгову, не вважає себе позбавленою щастя. Справжня любов спонукує її тішитися правдою, а не радіти з неправди. Див. 1 Коринтян 13:6).

Порівняйте Вихід 32:4—10. Зверніть увагу, що ізраїльтяни перейняли єгипетський релігійний звичай, але дали йому нову назву — «свято для Господа». Проте Єгова суворо покарав їх за це. Сьогодні ми бачимо лише сучасні звичаї, пов’язані з певними святами. Декотрі з них можуть видаватися невинними. Але Єгова особисто спостерігав за тими язичницькими релігійними звичаями, з яких вони походять. Чи ж не повинен бути важливим для нас його погляд?

Приклад. Уявімо, що до якогось чоловіка приходить натовп людей, і вони кажуть, що прийшли святкувати його день народження. Йому особисто не подобається відзначання днів народження. Він не любить дивитись на обжерливість, пияцтво і розгнузданість. Однак декотрі з них саме так і поводяться, і вони приносять дарунки всім, крім нього! На додачу до всього того датою святкування вони вибрали день народження одного з його ворогів. Як би почувався той чоловік? Чи ви хотіли б брати участь у цьому святкуванні? Це точний опис того, що відбувається під час святкування Різдва.

Звідки походить Великдень та звичаї, пов’язані з ним?

У «Британській енциклопедії» повідомляється: «Ані в Новому Завіті, ані в писаннях апостольських отців не існує вказівки відзначати свято Великодня. У перших християн не існувало поняття про святість особливих періодів» («The Encyclopædia Britannica», 1910, т. VIII, с. 828).

У «Католицькій енциклопедії» сказано: «Великдень увібрав у себе велику кількість язичницьких звичаїв на честь повернення весни. Яйце є символом відродження життя ранньою весною... Кролик — це язичницький символ, і він завжди був символом родючості» («The Catholic Encyclopedia», 1913, т. V, с. 227).

Християни в багатьох європейських країнах називають Великдень «Пасхою». «Великдень, як і Різдво... поділяють у своїй основі сонячний характер, тобто пов’язані із дохристиянською вірою в народження нового Сонця як божества, що є запорукою життя на землі. (...) Отже, Великдень, у своїй першооснові — це свято весни, свято воскресіння землі та природи в цілому до нового життя. (...) Великодні свята українців славні і своїми обрядами, що, без сумніву, є дохристиянськими» (М. Крищук, «Читанка з народознавства», Тернопіль, 1993, с. 79—82).

Чи святкування Нового року прийнятне для християн?

Згідно з одною енциклопедією, «римляни присвятили цей день [1 січня] Янусу, богові воріт, дверей і починання. Місяць січень [лат. Januarius] був названий на честь Януса, який мав два обличчя: одне дивилося вперед, а друге — назад» («The World Book Encyclopedia», 1984, т. 14, с. 237).

Дата відзначення Нового року і звичаї, пов’язані з цим святом, різняться в залежності від країни. Подекуди святкування супроводжується гулянками та пиятиками. Однак в Римлян 13:13 радиться: «Як удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п’янстві, не в перелюбі та розпусті, не в сварні та заздрощах». (Див. також 1 Петра 4:3, 4; Галатів 5:19—21).

Що лежить в основі свят на честь «духів померлих»?

У «Британській енциклопедії» зазначається: «День усіх душ — день, відведений Римо-католицькою церквою для поминання померлих вірних. Це свято ґрунтується на доктрині про те, що душі вірних, які перед смертю не очистились від простимих гріхів або не спокутували колишніх провин, не можуть досягти видіння райського блаженства і що їм можна допомогти в цьому молитвою і жертвою літургії... Декотрі поширені вірування, пов’язані з Днем усіх душ, мають язичницьке походження й існують з незапам’ятних часів. Наприклад, у багатьох католицьких країнах селяни вірять, що в ніч перед Днем усіх душ померлі приходять до своїх колишніх домів і споживають харч живих» (1910, т. I, с. 709).

В «Американській енциклопедії» говориться: «Деякі елементи звичаїв, пов’язаних з Галовіном, сягають своїми коренями церемонії друїдів з дохристиянських часів. Кельти мали свята на честь двох головних богів — бога сонця і бога померлих (Самайна), чиє свято відзначалося 1 листопада, коли починався кельтський Новий рік. Це свято померлих поступово влилося у християнські обряди» (1977, т. 13, с. 725).

У книжці «Поклоніння мертвим» знаходимо таку інформацію: «Міфи всіх стародавніх народів переплітаються з подіями часів Потопу... Достовірність цього аргументу підтверджується тим, що на згадку про ту подію відзначається велике свято померлих, і то не лише в народів, які підтримують певні контакти, але й у народів, віддалених один від одного океанами та віками. Крім того, всі відзначають це свято в той самий або майже в той самий день, коли, згідно з повідомленням Мойсея, стався Потоп, а саме сімнадцятого дня другого місяця — місяця, який більш-менш відповідає нашому листопаду» (полковник Дж. Гарньє, «The Worship of the Dead», Лондон, 1904, с. 4). Отже, це свято фактично почалося з ушанування людей, яких за днів Ноя Бог знищив через їхню розбещеність (Бут. 6:5—7; 7:11).

Такі свята на честь «духів померлих», немовбито вони живі і перебувають в іншій сфері, суперечать біблійному опису смерті як стану цілковитої непритомності (Еккл. 9:5, 10; Пс. 146:4).

За інформацією про походження віри в безсмертя людської душі дивіться сторінки 115, 116 в розділі «Душа» і сторінку 338 в розділі «Смерть».

Звідки походить День святого Валентина?

В одній енциклопедії повідомляється: «День святого Валентина припадає на свято двох різних християнських мучеників, на ім’я Валентин. Однак звичаї, пов’язані з цим днем... очевидно, походять від стародавнього римського свята луперкалії, яке відзначали щороку 15 лютого. Це було свято на честь Юнони, римської богині жінок та шлюбу, і Пана, бога природи» («The World Book Encyclopedia», 1973, т. 20, с. 204).

Звідки походить звичай святкувати День матері?

У «Британській енциклопедії» говориться: «Свято походить від давньогрецького культу матері. Офіційно культ матері — з церемоніями на честь Кібели, або Реї, Великої Матері Богів,— відправляли в іди березня по всій Малій Азії» («Encyclopædia Britannica», 1959, т. 15, с. 849).

Які біблійні принципи пояснюють погляд християн на церемонії, що влаштовуються на честь певних історичних подій в політичному житті держави?

Ів. 18:36: «Ісус відповів [римському наміснику]: «Моє Царство не із світу цього».

Ів. 15:19: «Коли б ви [Ісусові послідовники] зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу [«не належите світу», СМ], але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить».

1 Ів. 5:19 (УКУ): «Ввесь світ лежить у владі лукавого». (Пор. Івана 14:30; Об’явлення 13:1, 2; Даниїла 2:44).

Інші місцеві та національні свята

Їх є багато. Тут неможливо обговорити всі. Проте вищенаведена історична інформація вказує, на що слід звертати увагу у зв’язку з будь-яким святом, а біблійні принципи, розглянуті тут, дають чітке керівництво для тих, хто перш за все прагне догоджати Богу Єгові.