Чим смерть Ісуса Христа відрізняється від смерті інших людей, які стали мучениками?

Ісус був досконалою людиною. Він народився без жодної вади, яка була б наслідком гріха, і зберігав цю досконалість протягом усього свого життя. «Не вчинив Він гріха». Ісус був «непорочний, відокремлений від грішників» (1 Пет. 2:22; Євр. 7:26, Дерк.).

Він був винятковим Божим Сином. Сам Бог засвідчив це голосом з неба (Матв. 3:17; 17:5). Раніше цей Син жив у небі; за його посередництвом Бог створив усіх інших осіб та всі речі у цілому Всесвіті. Щоб здійснити свою волю, Бог чудодійно переніс життя цього Сина в утробу незайманої дівчини, так що той міг народитися як людина. Ісус, підкреслюючи, що він дійсно став людиною, називав себе Сином Людським (Кол. 1:15—20; Ів. 1:14; Луки 5:24).

Він не був безсилим перед своїми катами. Він сказав: «Я власне життя віддаю... Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його» (Ів. 10:17, 18). Він не скористався з можливості попросити, щоб за нього вступились ангельські сили (Матв. 26:53, 54). Хоча злим людям було дозволено здійснити свої підступні задуми і заподіяти йому смерть, ця смерть була справді жертовною.

Ціна його пролитої крові забезпечує іншим визволення. «Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Марка 10:45). Тому його смерть була чимось набагато більшим, ніж лише мучеництвом  за відмову піти на компроміс із власними переконаннями.

Дивіться також сторінки 356, 357 в розділі «Спомин».

Чому для того, щоб ми мали вічне життя, викуп необхідно було заплатити саме так?

Рим. 5:12: «Як через одного чоловіка [Адама] ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили». (Хоч би як праведно ми жили, всі ми грішники від народження [Пс. 51:7]. Немає способу, як би ми могли заслужити право жити вічно).

Рим. 6:23: «Заплата за гріх — смерть».

Пс. 49:7—10: «На багатство своє покладають надію, і своїми достатками хваляться... Але жодна людина не викупить брата, не дасть його викупу Богові,— бо викуп їхніх душ дорогий, і не перестане навіки [«і ніколи ніхто не дасть стільки», Дз.],— щоб міг він ще жити навіки й не бачити гробу!» (Жодна недосконала людина не має засобів, якими б могла визволити когось іншого від гріха та смерті. За гроші людина не може купити вічного життя, і навіть якщо віддасть свою душу на смерть, то це не принесе нікому визволення, бо і так вона мусила б колись умерти з причини гріха).

Чому Бог просто не постановив, що хоч Адам і Єва мусять вмерти за свій бунт, однак усі їхні нащадки, які слухатимуться Бога, можуть жити вічно?

Тому що Єгова «любить праведність і справедливість» (Пс. 33:5, НС; Повт. 32:4; Єрем. 9:23). Отже, його спосіб вирішення цього питання засвідчив його праведність, задовольнив вимоги абсолютної справедливості і в той же час звеличив його любов та милосердя. Яким чином?

1) Адам і Єва не мали дітей до того, як згрішили, і тому ніхто не народився досконалим. Усі Адамові нащадки були народжені у гріху, а гріх веде до смерті. Якщо б Єгова просто зігнорував це, то таким чином відмовився б від своїх же праведних норм. Бог не міг цього зробити і так стати причетним до неправедності.  Він не обійшов вимог абсолютної справедливості; тому жодне розумне створіння ніколи не зможе висунути щодо цього законних звинувачень (Рим. 3:21—26).

2) Яким способом, не ігноруючи вимог справедливості, можна було б визволити тих нащадків Адама, які б з любов’ю слухалися Єгови? Якщо б досконала людина вмерла жертовною смертю, то згідно з вимогами справедливості її досконале життя могло б покрити гріхи тих людей, які з вірою прийняли б цей захід. Оскільки через гріх одної людини (Адама) всі люди стали грішниками, пролита кров іншої досконалої людини (фактично другого Адама), маючи відповідну ціну, зрівноважила б терези справедливості. Оскільки Адам був свідомим грішником, він не міг би з цього скористатися; але якби покарання, накладене на все людство за гріх, взяв на себе в такий спосіб хтось інший, тоді нащадки Адама могли б бути визволені. Однак такої досконалої людини не було. Людство ніколи не змогло б задовольнити цих вимог абсолютної справедливості. Отже Єгова виявив чудову любов і дорогою для себе ціною вжив необхідних заходів (1 Кор. 15:45; 1 Тим. 2:5, 6; Ів. 3:16; Рим. 5:8). Божий єдинородний Син був готовий виконати те, що залежало від нього. Смиренно залишивши свою небесну славу і ставши досконалою людиною, Ісус помер за людство (Фил. 2:7, 8).

Приклад. Голова сім’ї стає злочинцем, і його засуджують на смерть. Його діти залишаються без засобів до існування і з величезними боргами. У справу втручається їхній добрий дідусь, який за посередництвом сина, що живе з ним, вживає заходів, аби сплатити їхні борги і дати їм можливість почати нове життя. Безумовно, щоб цей розпорядок приніс дітям користь, вони повинні прийняти його, і дідусь може поставити розсудливі вимоги, аби упевнитись, що діти не підуть шляхом свого батька.

До кого спершу була застосована вартість Ісусової жертви і з якою метою?

Рим. 1:16: «Вона [добра новина про Ісуса Христа і його роль у намірі Єгови] — сила Божа на спасіння  кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові». (Запрошення скористатися з цього заходу для спасіння через Христа було дане спершу євреям, а потім неєвреям).

Еф. 1:11—14: «В Нім [Христі] стали ми [євреї, в тому числі апостол Павло] й спадкоємцями [спадкоємцями чого? небесного Царства]... щоб на хвалу Його слави були ми, що перше надіялися на Христа. У Ньому й ви [християни, вибрані з язичницьких народів, а таких було багато в Ефесі], як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці, Який є завдаток нашого спадку, на викуп здобутого, на хвалу Його слави!» (Згідно з 1 Петра 1:4, той спадок, або спадщина, зберігається в небі. В Об’явлення 14:1—4 вказано, що в ньому має частку 144 000 осіб. Разом з Христом вони служитимуть царями та священиками над людством 1000 років; протягом того часу буде здійснений Божий намір, щоб земля стала раєм, який населятимуть досконалі нащадки першої людської пари).

Хто ще у наш час зазнає користі від Ісусової жертви?

1 Ів. 2:2: «Він [Ісус Христос] ублагання за наші гріхи [гріхи апостола Івана та інших помазаних духом християн], і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу [інших людей, для яких завдяки цьому у майбутньому стало можливим вічне життя на землі]».

Ів. 10:16: «Маю Я інших овець, які не з цієї кошари,— Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони,— і буде отара одна й Один Пастир!» (Ці «інші вівці» перебувають під сердечною опікою Ісуса Христа, в той час як останок «малої черідки» спадкоємців Царства все ще є на землі; таким чином «інші вівці» можуть бути об’єднані зі спадкоємцями Царства як частина «одної отари». Усі вони зазнаю́ть від Ісусової жертви багато тих самих позитивних наслідків, хоча й не однаковим способом, бо в них різна надія).

Об’яв. 7:9, 14: «Потому я глянув,— і ось натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого  люду, і племен, і народів, і язиків... «Це ті, що прийшли від великого горя [«великої скорботи», Філ.], і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця». (Отже, члени цього великого натовпу живуть у той час, коли розпочнеться велика скорбота, і вони є чистими в Божих очах, тому що виявляють віру у викуп. Праведність, зарахована їм у результаті цього, є достатньою, щоб вони могли пережити на землі велику скорботу).

Які благословення викуп принесе у майбутньому?

Об’яв. 5:9, 10: «Нову пісню співають вони, промовляючи: «Ти [Агнець, Ісус Христос] достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племени, і язика, і народу, і люду. І Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священиками,— і вони на землі [«над землею», СоП, НС] царюватимуть!» (Викуп був важливим фактором у тому, щоб відкрився шлях до небесного життя особам, які мають правити з Христом. Незабаром усі правителі нового уряду землі будуть на своїх небесних престолах).

Об’яв. 7:9, 10: «Ось натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків, стояв перед престолом і перед Агнцем [Ісусом Христом, який вмер, немов жертовне ягня], зодягнені в білу одежу, а в їхніх руках було пальмове віття. І волали вони гучним голосом, кажучи: «Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві [«спасіння від Бога нашого, що сидить на престолі, та від Агнця», Дул.]!» (Віра в Христову жертву є ключовим фактором у тому, що цей великий натовп переживе велику скорботу).

Об’яв. 22:1, 2: «І показав він мені чисту ріку живої води [«води життя», Хом.], ясну, мов кришталь, що випливала з престолу Бога й Агнця. Посеред його вулиці, і по цей бік і по той бік ріки — дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій. А листя дерев — на вздоровлення народів» (курсив наш). (Отже, застосування вартості жертви Божого  Агнця, Ісуса Христа, є важливою частиною Божих заходів, завдяки яким люди будуть уздоровлені від усіх наслідків гріха й отримають можливість жити вічно).

Рим. 8:21: «Саме створіння [людство] визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих».

Що нам необхідно робити, аби отримати тривалу користь від Ісусової досконалої жертви?

Ів. 3:36: «Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує [«не слухатиметься Сина», СМ], той життя не побачить — а гнів Божий на нім перебуває».

Євр. 5:9: «Вдосконалившися, Він [Ісус Христос] для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння».

Що постачений викуп виявляє про Боже ставлення до людства?

1 Ів. 4:9, 10: «Любов Божа до нас з’явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи».

Рим. 5:7, 8: «Навряд чи помре хто за праведника, ще бо за доброго може хто й відважиться вмерти. А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками».

Як постачений викуп має впливати на спосіб нашого життя?

1 Пет. 2:24: «Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили». (З огляду на все те, що Єгова та його Син зробили, щоб очистити нас від гріха, ми повинні з усіх сил старатися переборювати грішні схильності. Для нас має бути абсолютно немислимим свідомо робити те, що, як ми знаємо, є грішним!)

Тита 2:13, 14: «[Ісус Христос] Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих». (Вдячність за цей чудовий дар повинна спонукувати  нас запопадливо брати участь у тих ділах, які Христос призначив своїм правдивим послідовникам).

2 Кор. 5:14, 15: «Христова любов спонукує нас, що думають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли. А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес».