Чи Біблія вчить, що людина мусить досягти небесної слави перед тим, як її буде визнано святою?

У Біблії чітко говориться про святих, які перебувають у небі. Про Єгову сказано, що він «Святий [грецьке га́ґіон]». (1 Пет. 1:15, 16; див. Левит 11:45). Ісуса Христа названо «Божим Святим [га́ґіос]», коли описується його життя на землі, і «Святим [га́ґіос]» — коли в небі (Марка 1:24; Об’яв. 3:7). Ангели також ‘святі’ (Дії 10:22). Те саме оригінальне грецьке слово застосовується і до значного числа людей на землі.

Дії 9:32, 36—41: «І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих [гаґı́оус], що мешкали в Лідді. А в Йоппії була одна учениця, на ймення Тавіта [яка померла]... Петро... звернувшись до тіла, промовив: «Тавіто, вставай!» А вона свої очі розплющила, і сіла, уздрівши Петра... Він же руку подав їй, і підвів її, і закликав святих і вдовиць, та й поставив живою її». (Зрозуміло, що ті святі ще не були в небі і що святими вважалися не тільки такі видатні особи, як Петро).

2 Кор. 1:1; 13:12: «Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма святими [гаґı́оіс] в цілій Ахаї». «Вітайте один одного святим поцілунком! Усі святі вас вітають!» (Святими було названо всіх цих ранніх християн, які були  очищені кров’ю Христа і відокремлені для служіння Богові як майбутні співспадкоємці Христа. Очевидно, що визнання їх святими не відкладалось до часу, коли вони помруть).

 Чи є біблійним звичай молитися до «святих», щоб вони були заступниками перед Богом?

Ісус Христос сказав: «Ви ж моліться отак: «Отче наш, що єси на небесах...» Отже, молитви слід скеровувати до Отця. Ісус також сказав: «Я — путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім’я» (Матв. 6:9; Ів. 14:6, 14, Хом.). Таким чином Ісус виключив можливість, що хтось інший міг би виконувати роль заступника. Апостол Павло додав стосовно Христа: «Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес,— Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас». «Може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись» (Рим. 8:34; Євр. 7:25). Якщо ми дійсно прагнемо, щоб Бог вислуховував наші молитви, то чи не було б мудро приступати до нього так, як каже його Слово? (Див. також сторінку 195 в розділі «Марія»).

Еф. 6:18, 19: «Пильнуйте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих, і за мене, щоб дане було мені слово відкрити уста свої, і зо сміливістю провіщати таємницю Євангелії» (курсив наш). (Тут дається заохочення молитися за святих, а не до них або через них. В «Новій католицькій енциклопедії» визнано: «У Н[овому] З[авіті] всі молитви, приватні, як і публічні літургійні молитви, спрямовані, як правило, до Бога Отця через Христа» [«New Catholic Encyclopedia», 1967, т. XI, с. 670]).

Рим. 15:30: «Благаю ж вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа,— помагайте мені в молитвах за мене до Бога». (Апостол Павло, сам будучи святим, просив співхристиян, які також були святими, щоб вони молилися за нього. Але зверніть увагу, що Павло не скеровував своїх молитов  до тих святих; крім того, їхні молитви за нього не замінювали особистих тісних стосунків, які Павло сам підтримував з Отцем через молитву. Пор. Ефесян 3:11, 12, 14).

Як слід ставитися до звичаю шанувати мощі та образи́ «святих»?

У «Новій католицькій енциклопедії» визнано: «Марно було б шукати виправдання для культу мощей у Старому Завіті; також і в Новому Завіті мощам не приділено багато уваги... Схоже, що [«отець» церкви] Оріген вважав цей звичай язичницьким знаком шани до матеріальних речей» (1967, т. XII, с. 234, 235).

Вартим уваги є те, що Бог поховав Мойсея, і жодна людина не знаходила його гробу (Повт. 34:5, 6, Кул.). Але в Юди 9 повідомляється, що архангел Михаїл сперечався з Дияволом про Мойсеєве тіло. Чому? Божий намір усунути Мойсеєве тіло, так щоб люди не могли його знайти, був чітко виявлений. Чи не хотів Супротивник скерувати людей до того тіла, щоб його виставили для огляду і, можливо, зробили предметом вшанування?

За інформацією про шанування образів «святих» дивіться розділ «Образи́».

Чому в деяких релігіях «святих» зображують з німбом?

У «Новій католицькій енциклопедії» визнано: «Найпоширенішим атрибутом всіх святих є німб (хмара), сяйво у формі круга навколо голови святого. Він походить з дохристиянської ери, і його зображення можна знайти в елліністичному мистецтві, натхненому язичництвом; як можна бачити на мозаїках та монетах, з німбом зображалися напівбоги та божества, такі, як Нептун, Юпітер, Бахус і особливо Аполлон (бог сонця)» (1967, т. XII, с. 963).

У «Новій британській енциклопедії» говориться: «В елліністичному та римському мистецтві бог сонця Геліос і римські імператори часто зображаються у променистому  ореолі. У ранньохристиянському мистецтві такого ореола уникали з огляду на його язичницьке походження, але християнські імператори перейняли для своїх офіційних портретів зображення простого круглого німба. З середини IV століття Христа також представляли з цією імператорською відзнакою... звичай зображати з німбом Діву Марію та інших святих утвердився не раніше VI століття» («The New Encyclopædia Britannica», 1976, Мікропедія, т. IV, с. 864).

Чи правильно було б змішувати християнство з язичницькою символікою?

«Яка спільність у світла з темрявою? Яка згода в Христа з белійяаром [Сатаною]? Або яка частка вірного з невірним? Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами? Бо ви храм Бога Живого... Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться,— каже Господь,— і не торкайтесь нечистого,— і Я вас прийму, і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете,— говорить Господь Вседержитель!» (2 Кор. 6:14—18).

Чи можуть усі члени якоїсь релігійної групи бути святими і тому вільними від гріха?

Безперечно, що всі члени християнського збору першого століття були святими (1 Кор. 14:33, 34; 2 Кор. 1:1; 13:12). Про них написано, що вони отримали «дарування гріхів» і були «освячені» Богом (Дії 26:18; 1 Кор. 1:2). Проте вони не вважали себе вільними від усякого гріха. Вони народилися як нащадки грішника Адама. Через цей спадок їм часто доводилось докладати великих зусиль, аби чинити правильне, як це смиренно визнав апостол Павло (Рим. 7:21—25). А апостол Іван прямо сказав: «Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!» (1 Ів. 1:8). Отже, бути святими у тому розумінні, в якому це слово вживається щодо Христових правдивих послідовників, не означає, що в тілі вони вільні від усякого гріха.

За інформацією про те, чи всі сьогоднішні правдиві християни є святими і мають перспективу небесного життя, дивіться сторінки 219—224.

«Чи ви вірите у святих?»

Можна відповісти: «Котрих святих ви маєте на увазі?» Якщо людина згадує Марію і/або апостолів, то можна додати: 1) «Так, вони згадуються у Святому Письмі, і я вірю в те, що там написано. Але мене особливо цікавить те, що вони роблять сьогодні і як це впливає на нас усіх, а вас це цікавить? [...] Я знайшов у Святому Письмі щось дуже цікаве про них і хотів би показати це вам (Об’яв. 5:9, 10)». [Примітка. Якщо виникає питання щодо формулювання цього вірша: в СоП і НС сказано, що царюватимуть «над землею». Однак в Ог., Хом., Кул., Дерк., Філ. сказано, що царюватимуть «на землі». За інформацією щодо грецької граматики дивіться сторінку 223 в розділі «Небо»]. 2) «Яким буде життя під правлінням такого уряду? (Об’яв. 21:2—4)».

Або можна сказати (якщо ти сам колись поклонявся «святим»): «Я багато років брав участь у святах на честь різних святих і регулярно молився до них. Але потім я прочитав у Святому Письмі щось таке, що змусило мене переглянути свої дії. Дозвольте мені показати це і вам. (Див.  сторінку 331)».