Чи в Біблії сказано, що всі, хто має Божий дух, «говоритимуть мовами»?

1 Кор. 12:13, 30 (СМ): «Одним духом хрестилися ми всі, щоб стати частиною єдиного тіла... Не всі обдаровані здібністю зцілювати чи розмовляти різними мовами». (Також 1 Коринтян 14:26, Хом.).

1 Кор. 14:5: «Я ж хочу, щоб мовами говорили всі, а ліпше — щоб пророкували: більший бо той, хто пророкує, аніж той, хто говорить мовами, хібащо пояснює, щоб будувалася Церква».

Чи говоріння в стані екстазу мовою, якої людина ніколи не вчила, є доказом того, що та людина має святий дух?

Чи здатність «говорити мовами» може походити не від правдивого Бога, а з якогось іншого джерела?

1 Ів. 4:1: «Улюблені,— не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони». (Див. також Матвія 7:21—23; 2 Коринтян 11:14, 15).

До тих, хто «говорить мовами» у наш час, належать п’ятдесятники і баптисти, а також римо-католики, прихильники єпископальних церков, методисти, лютерани та пресвітеріани. Ісус сказав, що святий дух «попровадить [його учнів] до цілої правди» (Ів. 16:13). Чи члени кожної з цих релігій вважають, що й інші, хто також «говорить мовами», були попроваджені до «цілої правди»? Як це можливо, якщо не всі вони погоджуються між собою? Який дух дає їм здатність «говорити мовами»?

У спільній декларації організації Фаунтен Траст і Євангелічної ради англіканської церкви було визнано: «Також ми усвідомлюємо, що подібний феномен може відбуватися через окультний/демонічний вплив» («Євангеліє і Дух» [«Gospel and Spirit»], квітень 1977 року, опубліковано організацією Фаунтен Траст і Євангелічною радою англіканської церкви, с. 12). У книжці  «Релігійні рухи у сучасній Америці» (за редакцією Ірвінга І. Зарецького і Марка П. Леоне, цитується Л. П. Ґерлах) повідомляється, що в Гаїті «говоріння мовами» є характерним як для п’ятдесятників, так і для послідовників вуду. («Religious Movements in Contemporary America», Прінстон, Нью-Джерсі, США, 1974, с. 693; див. також 2 Солунян 2:9, 10).

 Чи сьогодні «говоріння мовами» таке саме, як у християн першого століття?

У першому столітті чудотворні дари духу, в тому числі здатність «говорити мовами», свідчили про те, що Божа ласка перейшла з єврейської системи поклоніння на новозаснований християнський збір (Євр. 2:2—4). Оскільки ця мета була досягнута в першому столітті, чи потрібно сьогодні знову і знову доводити те саме?

У першому столітті здатність «говорити мовами» дала поштовх міжнародній праці свідчення, яку Ісус доручив своїм послідовникам (Дії 1:8; 2:1—11; Матв. 28:19). Чи ті, хто сьогодні «говорить мовами», використовують цю здатність для такої мети?

У першому столітті, коли християни «говорили мовами», їх розуміли люди, які знали ті мови (Дії 2:4, 8). А чи сьогодні «говоріння мовами» зазвичай не зводиться до потоку нерозбірливих звуків, виданих у стані екстазу?

Біблія показує, що в зборах у першому столітті «говорити мовами» на зібраннях мало не більше двох-трьох чоловік; і робити це слід було «за чергою», а якщо не було перекладача, то вони мали мовчати (1 Кор. 14:27, 28). Чи саме так це робиться сьогодні?

Дивіться також сторінки 104, 105 в розділі «Дух».

Чи святий дух спонукував би харизматиків до вчинків, які виходять за межі сказаного у Святому Письмі?

2 Тим. 3:16, 17: «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до  всякого доброго діла готова». (Якщо хтось стверджує, що отримав натхнену звістку, але вона суперечить тому, що́ Божий дух відкрив через Ісуса та його апостолів, то чи може ця звістка бути з того самого джерела?)

Гал. 1:8: «Якби й ми або Ангол із неба зачав благовістити вам не те [«більш того», БК], що ми вам благовістили,— нехай буде проклятий!»

Чи спосіб життя членів тих організацій, які схвалюють «говоріння мовами», свідчить про те, що вони мають Божий дух?

Чи, як група, вони вирізняються такими плодами духу, як лагідність і самовладання? Чи ці риси помітні для людей, які відвідують їхні зібрання для поклоніння? (Гал. 5:22, 23, СМ).

Чи вони дійсно «не належать світові цьому»? А отже, чи виявляють вони цілковиту відданість Божому Царству, чи втручаються в політичні справи цього світу? Чи вони залишаються чистими від крові у воєнний час? Чи, як група, вони мають добру репутацію людей, які уникають неморальної поведінки цього світу? (Ів. 17:16, СМ; Ісаї 2:4; 1 Сол. 4:3—8).

Чи здатність «говорити мовами» є розпізнавальним знаком правдивих християн сьогодні?

Ів. 13:35: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою».

1 Кор. 13:1, 8: «Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю,— то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують,— та припиняться, хоч мови існують,— замовкнуть».

Ісус сказав, що на його послідовників зійде святий дух і вони будуть його свідками аж до останнього краю землі (Дії 1:8). Він наказав їм: «Зробіть учнями всі народи» (Матв. 28:19, Хом.). Він також передрік, що «проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім» (Матв. 24:14). Хто сьогодні, як група і як окремі особи, виконує цю працю? Беручи  до уваги Ісусові слова, чи нам не слід сподіватися, що саме це буде доказом того, що група має святий дух?

Чи «говоріння мовами» має тривати, аж поки не прийде «досконале»?

У 1 Коринтян 13:8 згадується декілька чудотворних дарів: пророцтва, мови і знання. У 9-му вірші знову згадуються два з цих дарів — знання і пророцтва: «ми знаємо частково і пророкуємо частково» (Дерк.) або, згідно з СМ, «знання наші недосконалі, пророцтва наші недосконалі». Далі, в 10-му вірші, говориться: «Коли ж настане досконале, тоді часткове зникне» (Дерк.). Словом «досконалий» перекладено грецьке слово те́леіон, яке має значення «дорослий, повний, досконалий». В НС воно тут передається словом «повний». Зверніть увагу, що «недосконалим» або «частковим» не названо дар мов. Але так названо «пророцтва» і «знання». Інакше кажучи, хоча в ранніх християн і були ці чудотворні дари, вони мали всього лиш недосконале, або часткове, розуміння Божого наміру. Але коли пророцтва вже сповнилися б, коли Божий намір вже здійснився б, тоді мало настати «досконале», або повне. Отже, тут явно не йде мова про те, скільки часу мав тривати дар мов.

Однак Біблія все-таки вказує, скільки часу християни мали володіти даром мов. Згідно з нею, цей дар, а також інші дари духу завжди передавалися людям через покладання рук апостолів Ісуса Христа або в їхній присутності. (Дії 2:4, 14, 17; 10:44—46; 19:6; див. також Дії 8:14—18). Отже, чудотворні дари, які були результатом дії Божого духу, мусили припинитися зі смертю апостолів і тих осіб, котрі таким способом отримали ці дари. Такий погляд узгоджується з метою тих дарів, яка описана в Євреїв 2:2—4.

Чи Марка 16:17, 18 не показує, що здатність ‘говорити мовами новими’ мала бути розпізнавальним знаком віруючих?

Слід зазначити, що ці вірші говорять не лише про те, що «говоритимуть мовами новими», але й про те, що будуть брати в руки змій і пити смертельну отруту. Чи  всі ті, хто «говорить мовами», заохочують також і до цього?

Причини того, чому не всі біблеїсти визнають ці вірші достовірними, коментуються на сторінках 158, 159 в розділі «Зцілення».

«Чи ви вірите в говоріння мовами?»

Можна відповісти: «Свідки Єгови говорять багатьма мовами, однак ми не вдаємося до говоріння «незнайомими мовами» в стані екстазу. Але можна вас запитати: чи ви вважаєте, що сьогодні «говоріння мовами» відбувається так само, як це було у християн першого століття?» Тоді можна додати: «Зверніть, будь ласка, увагу на цих кілька порівнянь, які, на мою думку, дуже цікаві. (Можна використати матеріал на  сторінці 199)».

Або можна сказати: «Ми віримо, що християни першого століття «говорили мовами» і що в той час це послужило конкретним цілям. Чи ви знаєте, яким саме?» Тоді можна додати: 1) «Це було ознакою того, що Божа ласка перейшла з єврейської системи поклоніння на новозаснований християнський збір (Євр. 2:2—4)». 2) «Це був практичний спосіб за короткий час поширити добру новину по багатьох країнах (Дії 1:8)».