Книга пророцтв
Книга пророцтв
Людей цікавить майбутнє. Вони шукають достовірних передбачень у багатьох питаннях, починаючи від прогнозу погоди і закінчуючи економічними показниками. Проте якщо люди у своїх діях керуються такими прогнозами, їх часто чекає розчарування. Біблія містить багато передбачень, або пророцтв. Наскільки точні ці пророцтва? Чи вони були записані до того, як відбулися передбачені у них події? Чи, може, це історія, яку видають за пророцтва?
ГОВОРЯТЬ, що римський державний діяч Катон (234—149 роки до н. е.) одного разу сказав: «Я дуже здивований тим, що віщун не регоче кожного разу, як тільки побачить іншого віщуна»1. Дійсно, і сьогодні багато людей скептично ставляться до ворожок, астрологів та інших віщунів. Часто їхні передбачення висловлені неясно і їх можна тлумачити як завгодно.
А що можна сказати про біблійні пророцтва? Чи існує привід ставитися до них скептично? Чи, може, є якась підстава для упевненості?
Не просто кмітливі здогадки
На основі помітних тенденцій досвідчені люди можуть робити правильні припущення стосовно майбутнього. Але нікому не вдається завжди вгадувати правильно. У книжці «Шок майбутнього» говориться: «Кожне суспільство стикається не просто з безперервною низкою подій, які ймовірно стануться в майбутньому, але й з рядом подій, які можуть статися, а також з конфліктом навколо питання про те, які події були б бажаними». Він додає: «Авжеж, ніхто не має повного «знання» про майбутнє. Ми можемо тільки систематизувати та поглиблювати наші припущення, намагаючись визначити, наскільки вони ймовірні»2.
Але біблійні письменники не просто намагались «визначити, наскільки ймовірні» їхні «припущення» стосовно майбутнього. Не слід також відкидати їхні передбачення як туманні твердження, котрі можна тлумачити як завгодно. Навпаки, багато їхніх пророцтв сформульовані напрочуд ясно і відзначаються незвичайною конкретністю. Часто у них передрікається якраз протилежне тому, чого можна було б сподіватися. Візьмімо для прикладу те, що́ Біблія передрекла про стародавнє місто Вавилон.
Буде ‘заметений мітлою вигублення’
Стародавній Вавилон був «красою царств» (Ісаї 13:19). Це місто розташовувалося у стратегічно вигідному місці — на торговому шляху від Перської затоки до Середземного моря — і, отже, служило торговельною базою як для сухопутної, так і для морської торгівлі між Сходом і Заходом.
До VII століття до н. е. Вавилон був столицею Вавилонської імперії і здавався неприступним. Місто лежало на берегах річки Євфрату, води якої наповнювали широкий і глибокий рів навколо міста та мережу каналів. До того ж Вавилон оточували масивні подвійні мури, підкріплені численними захисними баштами. Не дивно, що його мешканці почувалися безпечно.
Незважаючи на це, у VIII столітті до н. е., ще до того як Вавилон досяг вершини своєї слави, пророк Ісая передрік, що Вавилон буде ‘заметений мітлою вигублення’ (Ісаї 13:19; 14:22, 23). Ісая також описав, як саме станеться падіння Вавилона. Загарбники ‘повисушують’ його річки, тобто вода у захисних ровах спаде і місто стане приступним. Ісая навіть передрік ім’я завойовника — «Кір», великий перський цар, перед яким ‘відчиняться двері, а брами не будуть замикані’ (Ісаї 44:27—45:2).
Це були сміливі передречення. Але чи вони сповнились? На це питання відповідає історія.
«Без бою»
Через два століття після того, як Ісая записав своє пророцтво, вночі 5 жовтня 539 року до н. е. мідо-перське військо під командуванням Кіра Великого розбило табір поблизу Вавилона. Але вавилоняни були самовпевненими. За словами грецького історика Геродота (V століття до н. е.), вони запасли стільки продовольства, що його вистачило б на багато років3. А захистом для вавилонян були річка Євфрат та міцні мури міста. Незважаючи на це, в ту ж саму ніч, як свідчить хроніка Набоніда, «військо Кіра без бою вступило у Вавилон»4. Як таке могло статися?
Геродот пояснює, що в самому місті «був святковий день», люди «танцювали і бенкетували»5. У той час за межами міста Кір відвів води Євфрату. Коли рівень води знизився, військо Кіра стало входити до міста по руслу річки, вода в якому доходила людям приблизно до колін. Воїни минули височенні мури й увійшли, як говорить Геродот, через «ворітця, які виходили на ріку» — вони були безтурботно залишені відкритими6. (Порівняйте Даниїла 5:1—4; Єремії 50:24; 51:31, 32). Інші історики, як, наприклад, Ксенофон (бл. 431—352 роки до н. е.), а також клинописні таблички, знайдені археологами, підтверджують те, що Вавилон був несподівано захоплений Кіром7.
Так сповнилося пророцтво Ісаї про Вавилон. Але чи це було справді пророцтво? Може, це передречення було записане вже після того, як усе сталося? Це ж саме можна запитати й щодо інших біблійних пророцтв.
Історія, яку видають за пророцтва?
Якщо біблійні пророки, у тому числі Ісая, просто переписали історію так, щоб вона виглядала як пророцтва, то вони були всього–на–всього спритними обманщиками. Але що могло б спонукати їх до обману? Правдиві пророки охоче давали зрозуміти, що їх неможливо підкупити (1 Самуїла 12:3; Даниїла 5:17). І ми вже розглянули незаперечні докази того, що біблійні письменники (багато з яких були пророками) заслуговували довір’я і добровільно викривали навіть власні прикрі помилки. Навряд чи такі люди були схильні створювати вигадливі підробки, видаючи історію за пророцтва.
Слід звернути увагу ще на один факт. У багатьох біблійних пророцтвах нещадно викривався народ самого ж пророка разом зі священиками та правителями. Ісая, наприклад, відкрито засуджував жалюгідний моральний стан ізраїльтян, що жили в його часи,— як керівників, так і простого народу (Ісаї 1:2—10). Інші пророки переконливо викривали гріхи священиків (Софонії 3:4; Малахії 2:1—9). Важко збагнути, нащо б їм знадобилося підробляти пророцтва, які містили гострий засуд їхнього ж народу, і як священики могли це допустити.
До того ж, коли пророки були всього–на–всього обманщиками, то як вони змогли дати хід таким підробкам? В Ізраїлі письменність заохочувалась. З раннього віку дітей вчили читати й писати (Повторення Закону 6:6—9). Кожний мусив особисто читати Писання (Псалом 1:2). Щотижня по суботах Писання читалося у синагогах привселюдно (Дії 15:21). Оскільки кожен умів читати і добре знав Писання, то важко уявити, щоб цілий народ піддався на таку містифікацію.
Крім того, у пророцтві Ісаї про падіння Вавилона є ще одна цікава деталь, яка просто не могла бути записана після сповнення того пророцтва.
«Не буде назавжди заселений він»
Що мало статися з Вавилоном після його падіння? Ісая передрік: «Не буде назавжди заселений він, ні замешкалий з роду в рід, і араб там не стане наметом, і там пастухи не спочинуть з своєю отарою» (Ісаї 13:20). Було принаймні дивно передрікати, що так вигідно розташоване місто назавжди лишиться незаселене. Чи міг Ісая написати свої слова після того, як він побачив спустошений Вавилон?
Після захоплення Кіром підкорений Вавилон лишився населеним і проіснував ще декілька століть. Пригадаймо, що серед рукописів Мертвого моря була ціла книга Ісаї, датована другим століттям до н. е. Приблизно у той час, коли писався рукопис, Вавилон опинився під владою парфян. У першому столітті н. е. у Вавилоні ще були єврейські громади, які відвідував біблійний письменник Петро (1 Петра 5:13). До того часу рукопис Мертвого моря книги Ісаї існував уже майже два століття. Отже, у першому столітті н. е., коли книга Ісаї вже давно існувала, Вавилон ще не був повністю спустошений *.
Як і передрікалося, Вавилон зрештою став «руїною» (Єремії 51:37). За свідченням гебраїста Ієроніма (IV століття н. е.), в його час Вавилон вже був місцем полювання, де водились «усякі тварини»9. Вавилон так і лишився незаселеним до наших днів.
Ісаї не довелося побачити, як обезлюднів Вавилон. Але руїни цього колись могутнього міста, які лежать приблизно 80 кілометрів на південь від Багдада (на території сучасного Іраку), безмовно свідчать про сповнення його слів: «Не буде назавжди заселений він». Реконструкція стародавнього Вавилона може принаджувати туристів, але його ‘нащадки й онуки’ назавжди зникли (Ісаї 13:20; 14:22, 23).
Пророк Ісая не робив неясних припущень, які б підходили до будь–яких подій у майбутньому. Він також не переписував історії так, щоб вона виглядала як пророцтво. Подумайте: нащо було б обманщику ризикувати і «пророчити» те, на що він ніяк не міг вплинути, а саме — що у могутньому Вавилоні ніколи знову не житимуть люди?
Це пророцтво про падіння Вавилона є лише одним прикладом з Біблії *. Переконавшись, що біблійні пророцтва сповнюються, багато людей вбачають у цьому ознаку походження Біблії з надлюдського джерела. Можливо, ви погодитеся, що ця книга пророцтв заслуговує принаймні розгляду. В одному можна бути впевненим: існує величезна різниця між туманними або сенсаційними передбаченнями сучасних віщунів та ясними, розсудливими і конкретними пророцтвами з Біблії.
[Примітки]
^ абз. 24 Є вагомі докази того, що Єврейські Писання, в тому числі книга Ісаї, були написані задовго до першого століття н. е. Історик Йосиф Флавій (I століття н. е.) зазначав, що канон Єврейських Писань був узаконений задовго до його часу8. До того ж, праця над «Септуагінтою», перекладом Єврейських Писань грецькою мовою, почалась у III столітті до н. е. і була закінчена до II століття до н. е.
^ абз. 28 За детальнішим обговоренням біблійних пророцтв та історичних фактів, що підтверджують їх сповнення, дивіться, будь ласка, сторінки 117—133 у книжці «Біблія. Слово Боже чи людське?» (англ.), опублікованій Товариством Вартової башти.
[Вставка на сторінці 28]
Чи біблійні письменники були правдивими пророками, чи спритними обманщиками?
[Ілюстрація на сторінці 29]
Руїни стародавнього Вавилона.
