ЧИ БУЛО тобі колись боляче через чиїсь слова або вчинки? (...) Можливо, ти почувався ображеним або скривдженим? (...) Чи треба такій людині відплачувати тим же — зробити їй те саме, що зробила тобі вона? (...)

Переважно люди, якщо їм хтось завдає болю, відплачують тим самим. Але Ісус учив, що треба прощати тим, хто робить нам погане (Матвія 6:12). А що, коли людина ображає нас багато разів? Скільки разів треба її прощати? (...)

Власне це цікавило Петра. Якось він запитав Ісуса: ‘Чи я мушу прощати аж сім разів?’ Недостатньо прощати сім разів. Ісус сказав: ‘Треба прощати навіть сімдесят сім разів’, якщо людина стільки грішить проти тебе.

Це дуже багато! Стільки образ і неприємностей просто неможливо запам’ятати, правда? Саме цього і навчає нас Ісус: не треба намагатися запам’ятати, скільки разів хтось ображав нас. Якщо нас просять простити — треба прощати.

Ісус хотів показати своїм учням, як важливо вміти прощати. Тому, відповівши на запитання Петра,  він розказав учням одну історію. Хочеш її послухати? (...)

Жив собі добрий цар. Він був дуже хороший. Він навіть позичав гроші своїм рабам, коли їм була потрібна допомога. Але одного дня цар захотів, щоб раби віддали гроші, які заборгували йому. І ось до нього привели раба, який був винний царю 60 мільйонів монет. Це дуже багато грошей!

 Але цей раб витратив усі цареві гроші і не міг повернути борг. Тому цар віддав наказ, щоб продати раба. Цар також наказав продати дружину того раба, його дітей і все його майно. Гроші, отримані від продажу, мали бути повернені царю. Як ти думаєш, що відчував той раб? (...)

Він упав на коліна перед царем і почав благати його: ‘Прошу тебе, дай мені ще трохи часу і я віддам тобі все, що заборгував’. Якби ти був царем, що б ти зробив з тим рабом? (...) Цареві стало шкода раба, і він пробачив йому. Цар сказав рабу, що йому не треба вертати ті гроші, ані одної монети з 60 мільйонів. Як же, мабуть, зрадів раб!

Що ж потім робить цей раб? Він іде і розшукує іншого раба, який заборгував йому лише сто монет. Він хапає свого товариша-раба, душить його і каже: ‘Віддай мені сто монет, які ти винен!’ Чи можеш собі уявити, як він міг зробити таке, та ще й після того, як йому самому цар пробачив дуже багато? (...)

Раб, який заборгував лише сто монет, був бідний, тому не міг відразу повернути ці гроші. Він кинувся в ноги рабу, своєму співтоваришу, і благав його: ‘Прошу тебе, дай мені трохи часу, і я поверну тобі борг’. Як ти думаєш, чи повинен був той чоловік дати своєму товаришу трохи часу? (...) А що б зробив ти? (...)

Той чоловік не був такий добрий, як цар. Він хотів негайно отримати свої гроші. І оскільки його співтовариш, раб, не міг повернути боргу, він укинув його до в’язниці. Інші раби бачили все, що сталося, і їм це дуже не сподобалося. Їм стало шкода раба, якого посадили до в’язниці. Тому вони пішли до царя і все йому розповіли.

 Царю також не сподобалося те, що сталося. Він дуже розгнівався на раба, який не простив своєму товаришу. Тому цар покликав його і сказав: ‘Ти, поганий рабе, хіба я не простив тобі весь борг? Чи й тобі не належало простити борг своєму співтоваришу?’

Немилосердний раб повинен був взяти для себе урок із поведінки доброго царя. Але він нічого не навчився. Отже цар вкинув того раба до в’язниці, аж поки він не віддасть усі 60 мільйонів монет. Звісна річ, у в’язниці він не міг заробити грошей і повернути царю. Тому це означало, що він сидітиме там аж до самої смерті.

Закінчивши розповідь, Ісус сказав своїм послідовникам: «Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів» (Матвія 18:21—35).

 Як бачиш, ми всі у великому боргу перед Богом. Адже навіть саме життя нам дав Бог! Тож у порівнянні з тим, що́ ми винні Богові, інші люди винні нам мало. Їхній борг, ніби сто монет, які один раб був винний іншому. Але через свої погані вчинки ми заборгували Богові набагато більше, образно кажучи 60 мільйонів монет, які був винен цареві раб.

Бог дуже добрий. Хоча ми робимо неправильні вчинки, він все ж прощає нас. Він не змушує нас розплачуватися за такі вчинки своїм життям. Але нам треба навчитися важливого уроку: Бог прощає нас тільки тоді, коли ми прощаємо інших людей, які роблять нам зло. Про це варто пороздумувати, правда? (...)

Тож коли хтось образить тебе, а потім вибачиться, що ти зробиш? Пробачиш йому? (...) А що, коли таке стається багато разів? Чи будеш і далі прощати? (...)

Якщо ми просимо пробачення, то хочемо, аби інші прощали нам, хіба не так? (...) Тому ми теж повинні прощати. Недостатньо тільки сказати, що прощаєш, треба прощати по-справжньому, від серця. Якщо ми так робимо, то таким чином показуємо, що є справжніми учнями Великого Вчителя.