«Заперечувати еволюцію — це все одно, що сумніватися, чи сонце випромінює тепло»,— стверджує відомий еволюціоніст Річард Докінс¹⁶. Звісно, досліди та спостереження показують, що сонце справді гаряче. Але чи існують такі ж незаперечні докази на підтримку теорії еволюції?

Перш ніж відповісти на це запитання, розгляньмо деякі факти. Чимало вчених помітило, що з плином часу живі істоти зазнають незначних змін. Скажімо, селекціонери собак схрещують представників різних порід, внаслідок чого отримують потомство з коротшими ногами чи довшою шерстю a. Процес такої незначної перебудови отримав назву мікроеволюція.

Однак еволюціоністи навчають, що ці незначні зміни нагромадилися протягом сотень мільйонів років і призвели до макроеволюції — великих перетворень, як-от: з риб у земноводні та з мавп у людей.

Чарлз Дарвін твердив, що подібні дрібні зміни свідчать про значно масштабніший процес, якого ніхто ніколи не спостерігав¹⁷. Він вважав, що так  звані найпростіші форми життя завдяки «мізерним змінам» повільно еволюціонували в мільйони різноманітних живих організмів¹⁸.

Для багатьох таке твердження цілком логічне. Адже якщо можливі дрібні зміни в межах якогось виду, то чому протягом довгого періоду не можуть відбутися значно більші зміни? b Насправді теорія еволюції побудована на трьох міфах.

Міф 1. Мутації забезпечують первинний матеріал для виникнення нових видів. Вчення про макроеволюцію ґрунтується на твердженні, що завдяки мутаціям — випадковим змінам у генетичному матеріалі рослин і тварин — виникають не лише нові види, але й цілком нові родини¹⁹.

Факти. Багато ознак рослин чи тварин визначаються генетичною інформацією — свого роду програмою, яка зберігається в зашифрованій формі у ядрі кожної клітини c. Як виявили вчені, мутації призводять до зміни декількох ознак у наступних поколіннях рослин і тварин. Та чи можуть внаслідок мутацій виникнути нові види? Про що свідчать майже столітні дослідження генетиків?

Вчені вважали, що спонтанні мутації завдяки природному добору (тобто виживанню організмів, найбільш пристосованих до оточення) сприяють появі нових видів рослин. Наприкінці 1930-х років наукові кола з ентузіазмом сприйняли нову ідею: якщо людина стане вибирати зі спонтанних мутацій потрібний їй матеріал, то зможе досягнути небувалих у порівнянні з природним добором результатів. «Багато біологів, зокрема генетиків та селекціонерів, були в захваті від нової ідеї»,— зазначив Вольф Еккегарт Льонніґ, науковець Інституту селекції рослин імені Макса Планка (Німеччина) d. Цей генетик уже 30 років займається вивченням мутацій у рослин. На запитання, чому науковці тоді були в такому захваті, він відповідає: «Учені вважали, що настав час докорінної зміни традиційного методу селекції. Вони сподівалися, що, викликаючи певні мутації, їм вдасться вивести нові, значно ліпші види рослин і тварин»²⁰.  Дехто навіть думав створити нові види живих організмів.

По цілому світі — у США, Азії та в Європі — почали активно фінансуватися різні дослідницькі проекти, метою яких було пришвидшення еволюційних процесів. Тож науковці більш ніж 40 років наполегливо працювали в цьому напрямі. Чого їм вдалося досягти? «Попри величезні фінансові затрати,— розповідає дослідник Пітер фон Зенгбуш,— намагання вивести нові, вкрай продуктивні особини шляхом радіоактивного опромінення [щоб викликати мутації] зазнали цілковитої невдачі»²¹. А ось що каже Льонніґ: «Вже на початку 1980-х років загальне піднесення серед науковців згасло. Скажімо, в західних країнах селекціонування за допомогою мутацій перестало існувати як окрема галузь науки. Майже всі отримані мутанти... помирали або були ще слабшими від представників диких видів» e.

Після 100 років вивчення процесу мутації та 70 років досліджень процесу селекції шляхом штучного мутагенезу вчені мають уже достатньо доказів, щоб сказати, чи здатні мутації призводити до появи нових видів. Розглянувши факти, Льонніґ дійшов висновку: «Мутація не може перетворювати один вид [рослини чи тварини] у цілком інший. Цей висновок узгоджується з результатами вивчення мутаційних процесів і з численними експериментами, проведеними у XX столітті, а також із законами ймовірності».

Отже, чи можуть мутації призвести до того, що один вид перетвориться на зовсім інший? Ні. Льонніґ на основі своїх досліджень робить висновок, що «кожен вид має свої генетичні особливості, які неможливо усунути чи змінити шляхом спонтанних мутацій»²².

Вищезгадані факти наштовхують на роздуми. Якщо видатні вчені з допомогою штучних мутацій не спроможні створити нові види, то хіба сліпий випадок міг би привести до ліпших результатів? Коли досліди доводять, що шляхом мутацій один вид не може перетворитися в інший, то як же тоді відбувалася макроеволюція?

Міф 2. Природний добір веде до створення нових видів. На думку Дарвіна, природний добір мав би сприяти виживанню тих організмів, які найкраще пристосовані до середовища, і вимиранню менш пристосованих. Сучасні еволюціоністи навчають, що в певний період види стали відокремлюватись один від одного і поширюватись по цілій планеті. Тоді в результаті природного добору виживали ті особини, які завдяки спадковим змінам змогли найліпше пристосуватися до нових умов. Зрештою ці відокремлені групи еволюціонували в зовсім нові види.

Факти. Як згадувалося раніше, вчені переконалися, що мутації не спроможні спричинити виникнення нових видів. Все ж еволюціоністи твердять, що корисні спадкові зміни, необхідні для появи нових видів, нагромаджуються завдяки природному доборові. Які докази вони висувають на підтримку цього твердження? У брошурі, виданій 1999 року Національною академією наук США, згадано про «13 видів в’юрків (нині відомі як дарвінові в’юрки), котрі Дарвін вивчав на Галапагоських островах»²³.

 У 1970-х роках дослідницька група з Принстонського університету, яку очолювали Пітер і Розмарі Ґрант, почала вивчати ті 13 видів. Учені помітили, що після року засухи здебільшого вижили в’юрки, які мали дещо більший дзьоб. А оскільки основною відмінністю між видами в’юрків є форма і розмір дзьоба, спостереження дослідницької групи, на думку науковців, мало вкрай важливе значення. У вищезгаданій брошурі зазначається: «На думку Ґрантів, якби засуха траплялась на цих островах раз на 10 років, нові види в’юрків виникали б приблизно кожних 200 років»²⁴.

Щоправда, в тій брошурі замовчуються деякі важливі факти. Приміром, через кілька років після посухи в’юрків з меншими дзьобиками знову стало найбільше в популяції. Дослідники побачили, що зі змінами погодних умов один рік було більше в’юрків з довшими дзьобами, але пізніше знову стало більше в’юрків з коротшими дзьобами. Також, як помітили вчені, деякі «види» в’юрків схрещувались, і їхнє потомство було значно краще пристосоване до нових умов існування. Це підштовхнуло на думку, що в результаті таких схрещувань через якийсь час мало б відбутися злиття двох «видів»²⁵.

Отже, чи природний добір справді призводить до появи нових видів? Кілька десятиліть тому біолог-еволюціоніст Джордж Крістофер Вільямс почав ставити це під сумнів²⁶. А 1999 року еволюціоніст Джефрі Шварц писав, що під дією природного добору не виникає чогось зовсім нового. Просто завдяки йому види краще пристосовуються до змінених умов навколишнього середовища. Цей факт визнають також деякі українські науковці²⁷.

Насправді дарвінові в’юрки не стали чимось зовсім новим. Вони так і залишились в’юрками. А те, що в’юрки різних видів схрещуються між собою, ставить під сумнів методи класифікації, з допомогою яких декотрі еволюціоністи дають визначення видові. До того ж стає очевидним, що навіть  відомі наукові академії не завжди об’єктивно висвітлюють факти.

Міф 3. Літопис викопних решток свідчить про макроеволюційні зміни. З вищезгаданої брошури Національної академії наук США можна зробити висновок, що викопні рештки документально засвідчують існування процесу макроеволюції. У ній сказано: «Було знайдено стільки перехідних форм,— між рибами і земноводними, між земноводними й рептиліями, між рептиліями і ссавцями, у тому числі між приматами,— що годі точно визначити, коли відбувався перехід з одного виду в інший»²⁸.

Факти. Така смілива заява викликає сумніви. Чому? За словами переконаного еволюціоніста Найлса Елдріджа, цей літопис показує те, що не відбувалося поступового нагромадження змін і що протягом багатьох віків «більшість видів майже, а то й взагалі не зазнавали еволюційних змін» f²⁹.

На сьогодні вчені знайшли й каталогізували понад 200 мільйонів великих і мільярди дрібних викопних решток. Чимало науковців на основі цього детального палеонтологічного літопису дійшли висновку, що основні групи тварин виникали раптово і протягом довгого періоду з ними не відбувалося суттєвих змін, або ж вони зникали так само несподівано, як і з’являлися.

Чому так багато еволюціоністів переконані, що макроеволюція є доведеним фактом? Відомий еволюціоніст Річард Левонтін відверто написав, що багато вчених охоче приймають різні теорії, бо є «цілковито віддані матеріалізму» g. Чимало науковців відкидають саму можливість існування розумного Конструктора, бо, як пише Левонтін, «для нас наука і Бог — несумісні»³⁰.

Стосовно цього в журналі «Саєнтифик америкен» цитувалися слова соціолога Родні Старка: «Майже 200 років насаджувалася думка про те, що справжній науковець не повинен забивати собі голову релігійними вченнями». Він додав, що в дослідницьких університетах «релігійні люди не мають права навіть згадувати про Бога»³¹.

Якщо ви погоджуєтеся зі вченням про макроеволюцію, то мусите вірити, що агностики й атеїсти не дозволяють своїм поглядам впливати на трактування наукових відкриттів. Вам слід вірити в те, що саме завдяки мутаціям і природному добору виникли всі форми життя, хоча століття наукових досліджень показали протилежне: внаслідок мутаційних процесів не виникають нові види. Ви таки мусите вірити, що всі живі істоти походять від одного предка, хоча палеонтологічний літопис засвідчує інше — основні види рослин і тварин виникли раптово та протягом мільярдів років не еволюціонували в інші види. З огляду на вищесказане, як ви думаєте: теорія еволюції ґрунтується на фактах чи на міфах? Теорія еволюції — це віра чи переконання?