Ідучи з Юдеї в Галілею, на північ, Ісус та його учні проходять через Самарію. Опівдні, втомившись, вони зупиняються перепочити біля колодязя неподалік міста Сихар. Цей колодязь багато століть тому, мабуть, викопав Яків або ж його наймані робітники. Його можна побачити біля сучасного міста Наблус.

Поки Ісус відпочиває біля колодязя, його учні йдуть у поблизьке місто, щоб купити їжі. У той час до колодязя приходить по воду самарянка. Ісус просить її: «Дай мені напитися» (Івана 4:7).

Юдеї і самаряни не спілкуються між собою через глибоко вкорінене упередження. Тому жінка здивовано запитує:

— Як це ти, юдей, просиш води в мене, самарянки?

— Якби ти знала, яким даром Бог обдаровує людей і хто каже тобі: «Дай мені напитися», ти б сама попросила його, і він дав би тобі живої води,— говорить у відповідь Ісус.

— Пане,— каже вона,— ти навіть відра не маєш, щоб зачерпнути води, а колодязь глибокий. Звідки ж ти візьмеш живу воду? Невже ти більший від нашого прабатька Якова, який дав нам цей колодязь та пив з нього сам, а також з нього пили його сини і худоба? (Івана 4:9—12).

— Кожен, хто п’є цю воду, відчує спрагу знову, а хто питиме воду, яку дам я, ніколи не відчує спраги. Бо вода, яку дам йому я, стане в ньому джерелом, котре битиме через край і даватиме вічне життя,— каже Ісус (Івана 4:13, 14). Попри втому він охоче ділиться з самарянкою життєдайними словами правди.

Далі вона говорить: «Пане, дай мені цієї води, щоб я вже не хотіла пити і не приходила сюди по воду». Тоді Ісус, здається, змінює тему і каже: «Іди поклич свого чоловіка і повертайся». Жінка відповідає: «Я не маю чоловіка». Наскільки ж вона приголомшена наступними словами Ісуса: «Правильно ти кажеш: “Я не маю чоловіка”, бо в тебе було п’ять чоловіків, а той, з ким ти живеш тепер, не чоловік тобі» (Івана 4:15—18).

Самарянка розуміє, що перед нею незвичайна людина, тому каже: «Пане, бачу, ти пророк». Подальші слова жінки свідчать, що вона цікавиться духовним: «Наші прабатьки [самаряни] поклонялися на цій горі [поблизькій горі Геризім], а ви [юдеї] кажете, що потрібно поклонятися в Єрусалимі» (Івана 4:19, 20).

Але Ісус пояснює, що не важливо, де поклонятись. Він говорить: «Надходить година, коли ви будете поклонятися Батькові не на цій горі і не в Єрусалимі». Потім  Ісус додає: «Надходить година,— і вже надійшла,— коли правдиві поклонники будуть поклонятися Батькові в дусі та в правді, бо саме таких поклонників він собі шукає» (Івана 4:21, 23, 24).

Для Батька місце поклоніння не має великого значення. Важливо те, як йому поклоняються. Жінка глибоко вражена Ісусовими словами. Вона каже: «Я знаю, що має прийти Месія, якого називають Христом. І коли він прийде, то відкрито розкаже нам про все» (Івана 4:25).

Тоді Ісус відкриває важливу істину: «Це я, той, хто зараз говорить з тобою» (Івана 4:26). Лише подумайте: цій жінці, яка опівдні приходить по воду, Ісус виявляє таку велику честь! Він говорить їй те, чого прямо не говорив ще нікому,— що він Месія.

Коли учні приносять із Сихара їжу, то бачать, що Ісус сидить біля колодязя Якова і розмовляє з самарянкою. У той час як вони підходять ближче, жінка залишає посудину для води і йде в місто.

У Сихарі самарянка розповідає людям усе, що почула від Ісуса. Вона впевнено каже: «Ходіть подивіться на чоловіка, котрий розказав мені все, що я робила». Потім, щоб зацікавити слухачів, вона додає: «Може, це Христос?» (Івана 4:29). Це важливе питання хвилює людей ще від днів Мойсея (Повторення Закону 18:18). Слова жінки спонукують мешканців міста піти й зустрітися з Ісусом.

Тим часом учні вмовляють Ісуса поїсти. Але він відповідає: «Я маю їжу, про яку ви не знаєте». Учні починають запитувати один одного: «Невже хтось приніс йому поїсти?» Тоді Ісус говорить слова, які мають  важливе значення для всіх його послідовників: «Моя їжа — виконувати волю того, хто мене послав, і завершити його працю» (Івана 4:32—34).

Праця, про яку говорить Ісус,— це жнива, але не буквальні жнива, котрі почнуться через чотири місяці, а духовні. Це видно з його подальших слів: «Підведіть свої очі й погляньте на поля — вони побіліли й готові до жнив. І вже жнець отримує свою плату та збирає плоди для вічного життя, щоб і сіяч, і жнець раділи разом» (Івана 4:35, 36).

Можливо, Ісус вже знає, які результати принесла його розмова з самарянкою. Багато мешканців Сихара повірило в нього завдяки свідченню жінки, яка сказала: «Він розповів мені все, що я робила» (Івана 4:39). Коли ці люди приходять до Ісуса, то просять його залишитися і навчати їх. Ісус так і робить, зупиняючись у Самарії на два дні.

Завдяки цьому ще більше самарян починає вірити в Ісуса. Вони говорять жінці: «Тепер ми віримо не лише через те, що ти нам розповіла; ми самі почули і зрозуміли, що цей чоловік — справді спаситель світу» (Івана 4:42). Самарянка подає нам чудовий приклад у тому, як свідчити про Христа, викликаючи у слухачів зацікавлення і бажання дізнатись більше.

Як ви пам’ятаєте, до жнив залишається чотири місяці (мабуть, ідеться про жнива ячменю, які в цій місцевості відбуваються навесні). Тож зараз, напевно, листопад або грудень. Це означає, що від Пасхи 30 року н. е. Ісус та його учні провели в Юдеї близько восьми місяців, навчаючи і хрестячи людей. Тепер вони вирушають на північ, додому в Галілею. Що їх там чекає?