Деякі юдеї звинувачують Ісуса в тому, що він порушив закон про суботу, коли зцілив чоловіка. У відповідь Ісус говорить: «Мій Батько досі працює, тому працюю і я» (Івана 5:17).

Божий закон про суботу не забороняє того, що робить Ісус. Проповідуючи і зціляючи, Ісус наслідує Бога і робить добрі діла кожного дня. Однак відповідь Ісуса ще більше розлючує юдеїв, і вони починають шукати можливості вбити його. Чому?

Вони не лише хибно вважають, що Ісус порушує закон про суботу, коли зціляє людей, але й сильно обурюються тим, що він називає себе Божим Сином. На їхній погляд, він зневажає Бога, називаючи його своїм Батьком. Їм здається, що так він прирівнює себе до Бога. Проте Ісус продовжує сміливо говорити про свої особливі стосунки з Богом: «Батько любить Сина та показує йому все, що робить сам» (Івана 5:20).

Батько є Життєдавцем, і він показав це у минулому, наділяючи своїх служителів силою воскрешати померлих. Ісус каже: «Як Батько воскрешає та оживляє мертвих, так і Син оживляє тих, кого хоче» (Івана 5:21). Яку ж чудову надію на майбутнє дають ці слова! Навіть тепер Син оживляє духовно мертвих людей. Тому Ісус говорить: «Хто чує мій голос та вірить у того, хто мене послав, той має вічне життя, і він не підлягає судові, а перейшов від смерті до життя» (Івана 5:24).

В Біблії не говориться, що до тієї розмови Ісус воскресив когось із мертвих буквально. Однак Ісус каже своїм обвинувачам, що таке воскресіння обов’язково буде: «Надходить година, коли всі, хто перебуває в пам’ятних гробницях, почують його голос і вийдуть» (Івана 5:28, 29).

Ісус відіграє́ виняткову роль у Божих намірах, але він чітко показує, що в усьому підкоряється Богові: «Я нічого не можу робити від себе. ...Я прагну виконувати не власну волю, а волю того, хто мене послав» (Івана 5:30). Ісус ще ніколи так відкрито не описував своєї важливої ролі в намірах Бога. Та обвинувачі мають не лише Ісусове свідчення. «Ви послали людей до Івана [Хрестителя],— нагадує їм Ісус,— і він засвідчив правду» (Івана 5:33).

Обвинувачі Ісуса, мабуть, чули про це приблизно два роки тому, коли Іван Хреститель говорив юдейським релігійним провідникам про того, хто йде за ним,— «Пророка» і «Христа» (Івана 1:20—25). Вони з великою повагою ставились до Івана, який тепер сидить у в’язниці. Але, як каже їм Ісус, вони «недовго... хотіли тішитись його світлом» (Івана 5:35). Далі він наводить ще переконливіше свідчення, ніж Іванове.

«Діла, які я виконую [у тому числі зцілення, котре він щойно здійснив],— свідчать, що мене послав Батько». Також Ісус додає: «Свідчення про мене дав і сам Батько, який мене послав» (Івана 5:36, 37). Наприклад, Бог зробив це під час хрещення Ісуса (Матвія 3:17).

Справді, обвинувачам, які відкидають Ісуса, немає жодного виправдання. Навіть Писання, які вони нібито досліджують, свідчать про нього. Тож на завершення Ісус каже: «Якби ви вірили Мойсею, то повірили б і мені, бо він писав про мене. Але коли ви не вірите в те, що написав він, як же тоді повірите моїм словам?» (Івана 5:46, 47).