Залежно від стану серця люди по-різному реагують на слова і вчинки Ісуса. Це стає очевидним у Галілеї, в домі фарисея, на ім’я Симон, який запрошує Ісуса на обід. Напевно, Симон хоче ближче познайомитися з людиною, яка виконує великі чуда. Ісус, мабуть, бачить можливість духовно допомогти тим, хто буде у Симона, тому приймає запрошення, подібно як раніше приймав запрошення від збирачів податків і грішників.

Однак Ісуса зустрічають зовсім не так, як заведено зустрічати гостей. Оскільки ізраїльтяни ходять в сандаліях по запилених дорогах Палестини, їхні ноги стають брудними і печуть, тому гостям зазвичай обмивають ноги прохолодною водою. Але в домі Симона Ісусу не миють ніг. Також його не вітають поцілунком, як це прийнято. Ще одним виявом доброти і гостинності є те, що гостю намазують голову олією. Для Ісуса не роблять і цього. Тож хіба він бажаний гість у цьому домі?

Під час обіду, коли гості напівлежать за столом, в кімнату без запрошення тихо входить жінка. Вона «відома в місті як грішниця» (Луки 7:37). Всі недосконалі люди грішні, але ця жінка, очевидно, веде розпусне життя і є повією. Мабуть, вона знайома з вченнями Ісуса і чула, як він запросив «всіх струджених та обтяжених» прийти до нього і отримати відсвіження (Матвія 11:28, 29). Зворушена Ісусовими словами і ділами, вона розшукує його.

Жінка підходить ззаду до Ісуса, стає навколішки біля його ніг і зрошує їх слізьми та витирає своїм волоссям. Потім вона ніжно цілує Ісусові ноги і виливає на них пахучу олію, яку принесла з собою. Симон спостерігає за всім цим з осудом. «Якби цей чоловік дійсно був пророком,— думає він,— то знав би, що за жінка торкається його — таж вона грішниця» (Луки 7:39).

Ісусу відомі думки Симона, тому він каже:

— Симоне, хочу тобі щось розповісти.

— Кажи, Учителю! — відповідає той.

— В одного позикодавця було два боржники,— говорить Ісус.— Один заборгував йому 500 денаріїв, а другий — 50. І, оскільки вони не мали чим сплатити борг, позикодавець великодушно простив їм обом. Котрий з них любитиме його більше?

— Думаю, той, кому прощено більше,— мабуть, з байдужістю відповідає Симон (Луки 7:40—43).

Ісус погоджується з відповіддю. Потім, дивлячись на жінку, він каже Симону: «Бачиш цю жінку? Коли я ввійшов у твій дім, ти не дав мені води, щоб обмити ноги. А ця жінка зросила їх слізьми та витерла своїм волоссям. Ти не зустрів мене поцілунком, вона ж, відколи я ввійшов, не перестає цілувати мої ноги. Ти не вилив олію мені на голову, а вона вилила мені на ноги пахучу олію». Ісус бачить, що ця жінка щиро розкаюється у своїх гріхах. Тож він закінчує такими словами: «Кажу тобі: її гріхи, хоча й численні, прощаються, бо вона виявила велику любов. Кому ж мало прощається, той і любить мало» (Луки 7:44—47).

Ісус зовсім не виправдовує неморальності. Радше він ставиться зі співчуттям і розумінням до людей, які, вчинивши серйозні гріхи, шкодують про це і звертаються до Христа за допомогою. Яке ж полегшення приносять жінці слова Ісуса: «Твої гріхи прощено... Твоя віра врятувала тебе. Іди з миром» (Луки 7:48, 50).