Розмова Ісуса з фарисеями, в якій він їм докоряє, очевидно, відбувається в Капернаумі, що неподалік Галілейського моря. Пізніше того самого дня Ісус виходить з дому і йде на узбережжя. Там до нього сходиться багато людей. Ісус сідає в човен і, трохи відпливши від берега, починає навчати людей про небесне Царство. Він робить це за допомогою кількох прикладів, або притч. Ісус бере ці приклади з повсякденного життя, тому його слухачам легше зрозуміти різні грані вчення про Царство.

Спочатку Ісус розказує про сіяча. Коли той виходить сіяти, трохи насіння падає при дорозі, та його видзьобують птахи. Ще трохи — на кам’янисту землю, де мало ґрунту. Оскільки молоді рослини не можуть добре вкоренитись, то гинуть під палючим сонцем. Ще трохи насіння падає між терни, але як тільки воно сходить, терни заглушають його. А ще трохи падає на добрий ґрунт і починає давати плоди, «одне — у 100 разів більше, ніж було посіяно, інше — в 60, а ще інше — в 30» (Матвія 13:8).

Після цього Ісус порівнює Боже Царство з тим, як чоловік сіє насіння. Воно росте постійно — і коли чоловік спить, і коли встає. Однак «він не знає», як це відбувається (Марка 4:27). Насіння виростає саме по собі, родить зерно, і чоловік збирає врожай.

Потім Ісус наводить третій приклад. Чоловік сіє добре зерно, але поки люди сплять, приходить ворог і сіє серед пшениці бур’яни. Раби чоловіка запитують, чи не  повиривати їм бур’яни. Він відповідає: «Не треба, щоб, вириваючи бур’яни, ви часом не вирвали й пшениці. Нехай і те, і те росте разом до жнив, а під час жнив я скажу женцям спочатку позбирати бур’яни, позв’язувати їх у снопи і спалити, а потім зібрати до моєї комори пшеницю» (Матвія 13:24—30).

Багато слухачів Ісуса знаються на рільництві. Тож він згадує про гірчичне зерно, яке добре відоме цим людям. Виростаючи, це дрібне зернятко стає таким великим деревом, що в його вітті селяться птахи. Про цю насінину Ісус каже: «Небесне Царство подібне до гірчичного зернятка, яке чоловік посіяв на своєму полі» (Матвія 13:31). Наводячи цей приклад, Ісус не дає уроку з ботаніки. Він говорить про дивовижний ріст — про те, як щось зовсім маленьке може надзвичайно вирости або збільшитись.

Далі Ісус знову розповідає про щось дуже відоме багатьом його слухачам. Він порівнює небесне Царство до «закваски, яку жінка взяла й змішала з трьома великими мірами борошна» (Матвія 13:33). Хоча закваску не видно, вона викликає в тісті бродіння, і воно росте. Під дією закваски відбуваються ріст і зміни, які не відразу помітні для людського ока.

Навівши ці приклади, Ісус розпускає натовпи і повертається в дім, де зупинився. Невдовзі до нього приходять учні і просять пояснити значення прикладів.

Учні вже чули, як Ісус наводив приклади, але він ще ніколи не розповідав стільки за один раз. Тож вони запитують його: «Чому ти використовуєш приклади, коли навчаєш?» (Матвія 13:10).

Одна з причин — це те, що так Ісус сповнює біблійні пророцтва. У розповіді Матвія говориться: «Без прикладів він до них не говорив, щоб сповнити сказане через пророка: “Розкрию уста свої, наведу приклади і проголошу те, що приховувалось ще від заснування”» (Матвія 13:34, 35; Псалом 78:2).

Ісус наводить приклади і для того, щоб виявити стан серця людей. Багато з них бачить в Ісусі лише вмілого оповідача і чудотворця. Ці люди не сприймають його як Господа, якому треба підкорятися і за яким треба самовіддано йти (Луки 6:46, 47). Вони не хочуть міняти свої погляди і спосіб життя, не хочуть, щоб його звістка справляла на них глибокий вплив.

Відповідаючи на запитання учнів, Ісус пояснює: «Я навчаю їх за допомогою прикладів, бо, дивлячись, вони дивляться даремно, і, слухаючи, слухають даремно, і не розуміють суті сказаного. На них сповнюються слова з пророцтва Ісаї: “...серце тих людей огрубіло”» (Матвія 13:13—15; Ісаї 6:9, 10).

Однак не всі слухачі Ісуса є такими. Він говорить: «Щасливі ви, бо ваші очі бачать і ваші вуха чують. Правду кажу вам: багато пророків і праведних людей дуже хотіли побачити те, що бачите ви, але не побачили, і почути те, що чуєте ви, але не почули» (Матвія 13:16, 17).

Дванадцять апостолів та інші вірні учні мають сприйнятливе серце, яке не огрубіло.  Тому Ісус каже: «Вам дано зрозуміти священні таємниці небесного Царства, а їм не дано» (Матвія 13:11). Оскільки учні щиро прагнуть зрозуміти почуте, він пояснює їм приклад про сіяча.

За словами Ісуса, «насіння — це Боже слово» (Луки 8:11). А ґрунт представляє серце людини. Це ключ до розуміння Ісусового прикладу.

Про насіння, посіяне на затоптаному ґрунті край дороги, він каже: «Приходить Диявол і забирає слово з їхніх сердець, щоб вони не повірили й не отримали спасіння» (Луки 8:12). Говорячи про насіння, посіяне на кам’янистій землі, Ісус має на увазі людей, які приймають слово з радістю, але воно не може глибоко вкоренитись в їхніх серцях. «Як настає лихо чи переслідування за слово», ці люди, так би мовити, падають. Справді, коли «приходить пора випробувань», можливо протидія з боку членів сім’ї чи інших людей, такі особи відпадають (Матвія 13:21; Луки 8:13).

А що сказати про насіння, яке падає між терни? Ісус пояснює, що це стосується людей, які чують слово, але їх поглинають «тривоги цього віку і багатство, яке вводить в оману» (Матвія 13:22). Все це заглушує слово, що є в їхньому серці, і воно не приносить жодного плоду.

Зрештою Ісус говорить, що добрий ґрунт вказує на людей, які чують слово і, розуміючи його суть, приймають всім серцем. Яким є результат? Вони «приносять плід». Через особисті обставини, наприклад похилий вік чи погане здоров’я, не всі приносять однакову кількість плодів: одні — в 100 разів більше, інші — в 60, а ще інші —  в 30. Отож благословення у служінні Богові отримують ті люди, які «мають добре і чисте серце» і, «почувши слово, зберігають його і витривало приносять плід» (Луки 8:15).

Ісусове пояснення, мабуть, справляє велике враження на учнів, які прийшли до нього, бажаючи збагнути ці приклади. Ісус допомагає їм глибше зрозуміти ці істини, бо хоче, щоб вони передавали їх іншим людям. «Хіба світильник виносять для того, щоб поставити під кошик чи під ліжко? — запитує Ісус і продовжує: — Хіба ж не для того його виносять, щоб поставити на підставку?» Тому Ісус дає пораду: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає» (Марка 4:21—23).

Отримавши пояснення прикладу про сіяча, учні хочуть дізнатися більше. Вони просять: «Поясни нам приклад про бур’яни на полі» (Матвія 13:36).

Своїм проханням вони показують, що ставляться до Ісусового навчання зовсім не так, як натовпи на березі моря. Очевидно, ті люди слухають, але не мають щирого бажання дізнатись про значення і застосування прикладів. Їм достатньо просто послухати Ісуса. Протиставляючи тим людям своїх допитливих учнів, які прийшли до нього за поясненням, Ісус каже:

«Звертайте увагу на те, що чуєте. Якою мірою міряєте, такою відміряють і вам, та ще й додадуть» (Марка 4:24). Учні так і роблять: вони «відміря́ють» Ісусу щире зацікавлення та увагу, тому отримують нагороду — глибше знання і розуміння. Відповідаючи на запитання учнів стосовно прикладу про пшеницю і бур’яни, Ісус пояснює:

«Сіяч, який посіяв добре насіння,— це Син людський, поле — це світ, добре насіння — сини Царства, бур’яни — сини Злого, а ворог, який їх посіяв,— це Диявол. Жнива — це закінчення віку, а женці — ангели» (Матвія 13:37—39).

Пояснивши кожну деталь цього прикладу, Ісус говорить про його сповнення. Він каже, що під час закінчення віку женці, тобто ангели, відділять фальшивих християн, які нагадують бур’яни, від справжніх «синів Царства». «Праведні» будуть зібрані і зрештою сяятимуть «в Царстві свого Батька». А що станеться з «синами Злого»? Їх чекає знищення, через що вони «будуть плакати і скреготати зубами» (Матвія 13:41—43).

Далі Ісус наводить своїм учням ще три приклади. Спочатку він говорить: «Небесне  Царство подібне також до скарбу, захованого в полі. Коли чоловік знайшов цей скарб, то сховав його і на радощах пішов, продав усе, що мав, і купив те поле» (Матвія 13:44).

«А ще,— продовжує Ісус,— небесне Царство подібне до мандрівного купця, який шукає гарних перлин. Знайшовши одну дорогоцінну перлину, він пішов та зараз же продав увесь свій маєток і купив її» (Матвія 13:45, 46).

У цих прикладах Ісус говорить про готовність людини йти на жертви, аби здобути щось справді цінне. Учні добре розуміють приклад про дорогоцінну перлину: щоб придбати її, купець без зволікань продає «увесь свій маєток». Чоловік, який знаходить скарб у полі, також продає усе, що має, аби купити це поле. В обох випадках говориться про дорогоцінні скарби, які варто здобути і берегти. Ті, хто хоче задовольняти свої духовні потреби, теж ідуть на великі жертви (Матвія 5:3). Деякі слухачі Ісуса вже довели, що готові докладати великих зусиль, щоб задовольняти свої духовні потреби і бути правдивими послідовниками Ісуса (Матвія 4:19, 20; 19:27).

Зрештою Ісус прирівнює небесне Царство до невода, в який потрапила всіляка риба (Матвія 13:47). Рибу перебирають: добру збирають у посудини, а непридатну викидають. Як каже Ісус, саме так буде під час закінчення віку, коли ангели відділять неправедних від праведних.

Ісус займався символічним ловленням риби, коли запросив своїх перших учнів бути «ловцями людей» (Марка 1:17). Однак він каже, що його приклад про невід стосується подій, які відбудуться пізніше, «під час закінчення віку» (Матвія 13:49). Отож Ісус дає своїм апостолам зрозуміти, що в майбутньому відбудуться захопливі події.

Ті, хто чув приклади, які Ісус розповів з човна, тепер мають можливість ще більше збагатитися духовно. Ісус охоче пояснює «своїм учням... усе на самоті» (Марка 4:34). Він подібний до «господаря дому, котрий дістає зі своєї скарбниці нове і старе» (Матвія 13:52). Ісус наводить ці приклади не для того, щоб похизуватися своїм вмінням навчати. Він хоче поділитися зі своїми учнями істинами, які є немов безцінні скарби. Справді, він наставник, якому немає рівних!