Після свого преображення і зцілення опанованого демоном хлопця Ісус іде з околиць Кесарії Філіппової до Капернаума. Він вирушає тільки з учнями і не хоче, щоб про їхню подорож довідалися натовпи (Марка 9:30). Ісус прагне використати цю нагоду, щоб підготувати учнів до своєї смерті, а також до праці, яку вони будуть виконувати. Він говорить: «Сина людського зрадять і видадуть в руки людей. Його вб’ють, але на третій день він воскресне» (Матвія 17:22, 23).

Учні чують про це не вперше. Ісус вже говорив, що його вб’ють, однак Петро не хотів у це повірити (Матвія 16:21, 22). Крім того, три апостоли бачили преображення і чули розмову про Ісусів «відхід» (Луки 9:31). Але знову почувши Ісусові слова, учні «дуже зажурилися», хоча й не до кінця все розуміють (Матвія 17:23). А розпитувати його вони бояться.

Зрештою Ісус та апостоли прибувають у Капернаум, осередок його діяльності і рідне місто кількох з них. Там до Петра приходять чоловіки, які збирають храмовий податок. Можливо бажаючи звинуватити Ісуса в тому, що він не платить податків, вони питають: «Ваш учитель сплачує дводрахмовий [храмовий] податок?» (Матвія 17:24).

«Сплачує»,— відповідає Петро. Коли він входить у дім, Ісус вже знає, що сталося. Тому, перш ніж Петро встигає щось сказати, Ісус запитує:

— Як ти вважаєш, Симоне, від кого земні царі беруть мито чи подушний податок: від своїх синів чи від чужих людей?

— Від чужих людей,— відповідає Петро.

— Отже, сини звільнені від податку,— говорить Ісус (Матвія 17:25, 26).

Батько Ісуса — Цар Всесвіту і той, кому поклоняються в храмі. Отже, Син Бога не зобов’язаний платити храмовий податок. «Але щоб не давати підстави для спотикання,— говорить Ісус,— піди до моря, закинь рибальський гачок і візьми першу зловлену рибу, а коли відкриєш їй рот, знайдеш срібну монету [статер, або тетрадрахму]. Тож візьми її і дай за мене й за себе» (Матвія 17:27).

Невдовзі учні збираються разом. Вони мають до Ісуса запитання про те, хто буде найбільшим у Царстві. Перед тим ці чоловіки боялися розпитувати Ісуса про його смерть, а тепер не бояться запитати про власне майбутнє. Ісус знає, про що думають учні. Вони вже сперечалися про це в дорозі до Капернаума. Тому він говорить: «Про що ви сперечалися в дорозі?» (Марка 9:33). Учні мовчать, бо їм соромно зізнатись, що вони сперечалися, хто з них найбільший. Зрештою апостоли ставлять Ісусу запитання, яке їх так хвилює: «Хто найбільший у небесному Царстві?» (Матвія 18:1).

Учні вже майже три роки бачать, як поводиться Ісус, і навчаються в нього, тож може видатись дивним, що між ними виникла така суперечка. Однак вони недосконалі і виростали в релігійному середовищі,  де велике значення надається становищу людини. Крім того, Ісус недавно пообіцяв дати Петру «ключі» від Царства. Через це Петро, можливо, вважає себе вищим за інших. Подібні думки, напевно, виникають і в Якова та Івана, бо вони бачили преображення Ісуса.

Хоч би як там було, Ісус намагається виправити їхнє мислення. Він кличе дитину, ставить її серед них і каже: «Якщо ви не навернетесь і не станете як малі діти, то нізащо не ввійдете в небесне Царство. Тож хто впокориться, як ця мала дитина, той і є найбільший у небесному Царстві. І той, хто приймає таку малу дитину в моє ім’я, приймає і мене» (Матвія 18:3—5).

Який же чудовий метод навчання! Ісус не сердиться на своїх учнів і не називає їх жадібними або честолюбними. Натомість він використовує наочний приклад. Малі діти не займають високого становища і не прагнуть слави. Ісус показує, що учням треба наслідувати у цьому дітей. На завершення він каже: «Хто серед вас усіх поводиться як менший, той і є великим» (Луки 9:48).