Ісус приходить в Єрусалим на Свято присвячення (Хануку), яке відзначається на честь повторного присвячення храму. Понад століття тому сирійський цар Антіох IV Епіфан спорудив на великому жертовнику в Божому храмі свій вівтар. Але згодом сини одного юдейського священика відвоювали Єрусалим і ще раз присвятили храм Єгові. Відтоді ця подія відзначається щороку 25 кіслева. Цей місяць відповідає другій половині листопада — першій половині грудня.

Стоїть холодна зимова пора. Ісус проходжується в храмі Соломоновою колонадою. Навколо нього збираються юдеї і вимагають: «Скільки ще ти будеш тримати нас в непевності? Якщо ти Христос, то скажи це прямо» (Івана 10:22—24). Що відповідає їм Ісус? Він каже: «Я вже вам говорив, але ви не вірите». Ісус не казав їм прямо, що він Христос, як раніше самарянці біля колодязя (Івана 4:25, 26). Однак він чітко виявив юдеям, ким є, коли сказав: «Я був ще до того, як з’явився Авраам» (Івана 8:58).

Ісус хоче, аби люди самі дійшли висновку, що він Христос. Вони можуть це зробити, порівнюючи його діла з ділами, які, за пророцтвами, має виконувати Христос. Ось чому раніше Ісус наказував своїм учням не розповідати нікому, що він Месія. Але тепер він відверто говорить вороже налаштованим юдеям: «Про мене свідчать діла, які я виконую в ім’я свого Батька. Однак ви не вірите» (Івана 10:25, 26).

Чому вони не вірять, що Ісус є Христом? Він пояснює: «Ви не вірите, бо ви не мої вівці. Мої ж вівці слухаються мого голосу; я їх знаю, і вони йдуть за мною. Я даю їм вічне життя, і вони нізащо не загинуть. Крім того, ніхто не вирве їх з моєї руки. Ті, кого дав мені Батько, цінніші від усього іншого». Тоді Ісус говорить їм, наскільки близькі його стосунки з Батьком: «Я і Батько — одне» (Івана 10:26—30). Ісус перебуває на землі, а його Батько — на небі, тож зрозуміло, що він не хоче сказати, ніби він з Батьком буквально одне. Натомість Ісус має на увазі, що між ними панує єдність і вони мають ті самі цілі.

Слова Ісуса так розлючують юдеїв, що вони беруть каміння і хочуть убити його. Але це не лякає Ісуса. Він каже: «Я показав вам багато добрих діл, які звелів мені робити Батько. За котре з них ви хочете побити мене камінням?» Юдеї відповідають: «Ми збираємось тебе каменувати не за добре діло, а за те, що ти зневажаєш Бога, за те, що ти... видаєш себе за бога» (Івана 10:31—33). Ісус ніколи не твердив, що є богом. Чому ж тоді його звинувачують у цьому?

Ісус говорить, що володіє силою, яка, на думку юдеїв, належить тільки Богу. Наприклад, він сказав про «овець»: «Я даю їм вічне життя», а цього не може зробити жодна людина (Івана 10:28). Однак юдеї не звертають уваги на те, що Ісус перед усіма визнає, що отримав свою силу від Батька.

Спростовуючи їхнє звинувачення, Ісус каже: «Хіба у вашому Законі [Псалом 82:6] не написано: “Я сказав: «Ви боги»”? Якщо Бог назвав “богами” тих, кого засуджувало його слово... то невже мені, тому, кого Батько освятив і послав у світ, ви говорите: “Ти зневажаєш Бога”,— лише через те, що я сказав: “Я Божий Син”?» (Івана 10:34—36).

Святе Письмо називає «богами» навіть неправедних людських суддів. Тож хіба можуть юдеї засуджувати Ісуса за те, що він каже: «Я Божий Син»? Ісус наводить аргумент, який мав би їх переконати: «Якщо я не  виконую діл свого Батька, то не вірте мені. Якщо ж я виконую ці діла, то, коли вже не вірите мені, повірте хоча б ділам. Тоді ви зрозумієте і будете знати, що Батько перебуває в єдності зі мною, а я — в єдності з Батьком» (Івана 10:37, 38).

Почувши це, юдеї намагаються схопити Ісуса, але йому знову вдається втекти. Він покидає Єрусалим і переходить на інший бік Йордану, де приблизно чотири роки тому хрестив Іван. Ця місцевість, очевидно, лежить неподалік від південного узбережжя Галілейського моря.

До Ісуса приходить багато людей. Вони говорять: «Сам Іван не виконав жодного чуда, але все, що сказав про цього чоловіка,— правда» (Івана 10:41). Отже, чимало юдеїв починає вірити в Ісуса.