Під час свого служіння Ісус часто наголошує на важливості смирення (Луки 14:8—11). Він наполегливо шукає чоловіків і жінок, які прагнуть смиренно служити Богу. Серед них є також явні грішники.

Коли фарисеї та книжники бачать, що люди, яких вони вважають нікчемними, тягнуться до Ісуса і слухають його звістку, то починають нарікати: «Цей чоловік приятелює з грішниками та їсть з ними» (Луки 15:2). Релігійні провідники думають, що вони ліпші за простих людей, і дивляться на них, як на бруд під ногами. Щоб показати свою зневагу, вони називають їх ‛ам га’а́рец, що в перекладі з єврейської означає «люди землі».

На відміну від них, Ісус ставиться до всіх людей з повагою, добротою і співчуттям. Тому його охоче слухає багато простих людей, навіть явні грішники. Ісус чує докори за те, що допомагає цим людям. Що він думає про таку критику?

Це стає зрозумілим, коли Ісус наводить зворушливий приклад, подібний до того, який наводив раніше в Капернаумі (Матвія 18:12—14). В його прикладі фарисеї зображені як праведники, які почуваються безпечно в Божій отарі, а прості люди — як ті, хто збився з дороги і заблукав. Ісус каже:

«Хто з вас, якщо має 100 овець і загубить одну, не залишить 99 у пустелі й не буде шукати загублену, аж поки не знайде її? А знайшовши, він кладе її собі на плечі й тішиться. І коли він приходить додому, то скликає друзів і сусідів, кажучи: “Радійте зі мною, бо я знайшов свою загублену овечку”» (Луки 15:4—6).

Як Ісус пояснює значення цього прикладу? «Говорю вам,— каже він,— так само в небі буде більше радості за одного грішника, який кається, ніж за 99 праведних, яким каяття не потрібне» (Луки 15:7).

Мабуть, фарисеї дуже дивуються, що Ісус згадує про каяття. Вони вважають себе праведними і не бачать потреби каятися. Два роки тому, коли дехто з них засуджував Ісуса за те, що він їв зі збирачами податків і грішниками, він сказав їм: «Я прийшов покликати не праведних, а грішних» (Марка 2:15—17). Самовпевнені  фарисеї, які думають, що їм не треба каятися, нікому на небі не приносять радості. А от грішники, які щиро каються,— приносять.

Аби знову підкреслити, що навернення грішників є причиною великої радості в небі, Ісус наводить ще один приклад з повсякденного життя: «Яка жінка, якщо має 10 драхм і загубить одну, не запалить світильника і не почне замітати дім та старанно шукати її, поки не знайде? А знайшовши, вона скличе своїх подруг та сусідок і скаже: “Радійте зі мною, бо я знайшла загублену драхму”» (Луки 15:8, 9).

Потім Ісус пояснює цей приклад подібно до того, як пояснював приклад про загублену вівцю. Він говорить: «Так само, кажу вам, Божі ангели радіють за одного грішника, який кається» (Луки 15:10).

Лише уявімо: Божі ангели щиро прагнуть навернення грішників! Це особливо вражає, адже розкаяні грішники, які увійдуть в Боже небесне Царство, отримають вище становище, ніж самі ангели (1 Коринфян 6:2, 3). Проте ангели не заздрять їм. Чи ж не повинні і ми тішитися, коли грішники щиро каються і навертаються до Бога?