Ісус вже деякий час навчає «за Йорданом» у Переї (Івана 10:40). Він прямує на південь, у Єрусалим.

Ісус подорожує не сам. Разом з ним ідуть його учні і великі «натовпи людей», у тому числі збирачі податків і грішники (Луки 14:25; 15:1). Серед натовпу є фарисеї та книжники, які засуджують Ісуса за його слова і вчинки. Вони чули Ісусові приклади про загублену овечку, загубленого сина, а також про багача і Лазаря, і тепер мають над чим поміркувати (Луки 15:2; 16:14).

Можливо, критичні зауваження і насмішки противників спонукують Ісуса нагадати своїм учням те, чого він навчав їх раніше в Галілеї.

Наприклад, Ісус каже: «Підстави для спотикання обов’язково з’являться. Однак горе тій людині, через яку вони з’являються!.. Зважайте на себе. Якщо твій брат учинить гріх, докори йому, а якщо він покається, прости його. Навіть якщо він сім разів на день грішить проти тебе і сім разів повертається, кажучи: “Каюсь”, прости йому» (Луки 17:1—4). Останні слова, мабуть, нагадують Петрові те, як він колись запитав, скільки разів він повинен прощати (Матвія 18:21).

Чи учні зможуть дотримуватися Ісусових слів? Коли вони просять його: «Додай нам віри», він говорить: «Якби ви мали віру хоча б з гірчичне зернятко, то сказали б цій шовковиці: “Викорчуйся і пересадись у море!” — і вона б вас послухалась» (Луки 17:5, 6). Отже, якщо людина має хоча б трохи віри, то зможе виконувати великі діла.

Далі Ісус пояснює, наскільки важливо бути смиренним і мати врівноважений погляд на себе. Ісус говорить апостолам: «Хто з вас, маючи раба, який оре поле чи пасе отару, скаже, коли той повернеться з поля: “Швидко ходи сюди і сідай за стіл”? Хіба ви не скажете: “Приготуй щось повечеряти, вдягни фартух і прислуговуй мені, поки я не наїмся і не нап’юся, а потім можеш сам їсти й пити”? Хіба пан дякує рабу за те, що той виконав доручене? Так і ви, коли виконали все доручене, говоріть: “Ми нікчемні раби, бо зробили те, що повинні були зробити”» (Луки 17:7—10).

Всі Божі служителі мають усвідомлювати, що виконання Божої волі треба ставити на перше місце у житті. Більше того, кожному з нас слід пам’ятати, яка це честь поклонятися Богові і бути його домашніми.

Мабуть, невдовзі після того приходить посланець від Марії і Марти, сестер Лазаря, які живуть у Віфанії, що в Юдеї. Посланець каже: «Господи, твій любий друг хворий» (Івана 11:1—3).

Почувши про хворобу свого друга Лазаря, Ісус не впадає у розпач. Він говорить: «Ця хвороба не на смерть, а на Божу славу, щоб через неї прославився Божий Син». Ісус залишається в тому місці ще два дні, а потім каже учням:

— Ходімо знову в Юдею.

— Учителю, зовсім недавно юдеї хотіли закидати тебе камінням, а ти знову туди йдеш? — заперечують учні (Івана 11:4, 7, 8).

— Хіба день триває не 12 годин? Хто ходить удень, той ні об що не спіткнеться, оскільки бачить світло цього світу. А хто ходить уночі, той обов’язково спіткнеться, бо в ньому світла немає,— відповідає Ісус (Івана 11:9, 10).

 Він, очевидно, говорить про те, що час, який Бог відвів для його служіння, ще не закінчився. І йому треба повною мірою використати короткий час, який залишився.

Ісус додає: «Наш друг Лазар заснув, і я йду розбудити його». Учні, напевно, думають, що Лазар відпочиває і невдовзі видужає, тому кажуть: «Господи, якщо він спить, то одужає». Тоді Ісус говорить їм прямо: «Лазар помер... Тож ходімо до нього» (Івана 11:11—15).

Хома розуміє, що Ісуса можуть вбити в Юдеї, тому, бажаючи підтримати його, заохочує інших учнів: «Ходімо і ми, щоб померти разом з ним» (Івана 11:16).