Відколи Ісус та його учні прийшли з Єрихона, вони вже третю ніч ночують у Віфанії. Рано-вранці у понеділок 10 нісана вони вирушають до Єрусалима. Ісус зголоднів. Побачивши фігове дерево, він підходить, щоб подивитись, чи є на ньому плоди.

Зазвичай фіги збирають не раніше червня, а тепер лише кінець березня. Проте на дереві вже розпустилося листя, тому Ісус сподівається знайти на ньому і фіги. Але плодів немає. Вкрите листям дерево справляє оманливе враження. Тож Ісус каже: «Нехай ніхто ніколи більше не їсть твоїх плодів!» (Марка 11:14). Дерево відразу починає засихати. Про значення цього учні дізнаються наступного ранку.

Невдовзі Ісус з учнями прибуває в Єрусалим. Він приходить у храм, який оглядав попереднього дня після обіду. Тепер Ісус не просто оглядає храм, а робить те, що зробив три роки тому під час Пасхи 30 року н. е. (Івана 2:14—16). Він виганяє з храму «продавців і покупців», а також перекидає «столи міняльників та лавки тих, хто прода[є] голубів» (Марка 11:15). Крім того, Ісус не дозволяє людям скорочувати собі шлях через подвір’я храму, коли вони переносять якісь речі в іншу частину міста.

Чому Ісус так рішуче виступає проти міняльників і тих, хто продає тварин у храмі? Він каже: «Хіба не написано: “Мій дім називатиметься домом молитви для всіх народів”? Ви ж зробили з нього печеру розбійників» (Марка 11:17). Ісус називає цих чоловіків розбійниками тому, що вони встановлюють непомірно високі ціни на тварин, призначених для жертвоприношень. Ісус вважає таку торгівлю здирництвом і розбоєм.

Коли старші священики, книжники і впливові люди з народу чують, що зробив Ісус, то ще завзятіше шукають можливості вбити його. Однак вони не знають, як здійснити свій намір, бо люди постійно сходяться до Ісуса, щоб послухати його.

На Пасху прибувають не лише юдеї, але й прозеліти — ті, хто навернувся на юдейську віру. Серед них є греки, які приходять для поклоніння на свято. Вони підходять до Пилипа, можливо через те, що він має грецьке ім’я, і кажуть, що хочуть побачитися з Ісусом. Пилип, мабуть, не впевнений, чи це буде доречно, тому радиться з Андрієм. Обидва апостоли передають прохання греків Ісусу, який, імовірно, все ще перебуває в храмі.

Ісус знає, що через кілька днів помре, тому тепер не час задовольняти цікавість людей чи шукати визнання. Відповідаючи апостолам, він наводить приклад: «Надійшла година прославитися Сину людському. Щиру правду кажу вам: якщо пшеничне зерно не впаде в землю й не помре, воно так і залишиться тільки одним зерном. Якщо ж воно помре, то принесе багато плодів» (Івана 12:23, 24).

Одне пшеничне зерно не має великої цінності. Коли ж воно потрапляє в землю і «помирає», то пускає паросток, що перетворюється на стебло з колоском, в якому дозріває багато зернин. Подібно й Ісус — це одна досконала людина. Але якщо він залишиться вірним Богові до смерті, то багато людей, які виявляють такий же саможертовний дух, зможуть отримати вічне життя. Тому Ісус говорить: «Хто дорожить своїм життям, той знищить його, а хто своє життя в цьому  світі ненавидить, той збереже його для вічного життя» (Івана 12:25).

Ісус має на увазі не тільки себе, бо далі він каже: «Якщо хтось хоче служити мені, нехай іде слідом за мною, і, де буду я, там буде і мій слуга. Якщо хтось буде служити мені, Батько вшанує його» (Івана 12:26). Яка ж чудова нагорода! Ті, кого вшанує Батько, будуть співцарями з Христом у Царстві.

Пам’ятаючи, що попереду його чекають великі страждання і мученицька смерть, Ісус говорить: «Я стривожений. Що мені сказати? Батьку, врятуй мене від цієї години!» Все ж Ісус прагне виконати Божу волю, а не уникнути її. Тому він додає: «Однак заради цієї години я і прийшов» (Івана 12:27). Ісус готовий у всьому слухатися Бога, навіть принести в жертву власне життя.