Далі перебуваючи з чотирма апостолами на Оливковій горі, Ісус розказує ще один приклад. Кілька днів тому в Єрихоні він наводив приклад про міни, яким показав, що Царство прийде в далекому майбутньому. Приклад, який Ісус розповідає тепер, багато в чому подібний на приклад про міни. Крім того, він є продовженням відповіді на запитання про Ісусову присутність і закінчення віку. За допомогою цього прикладу Ісус наголошує, що учні повинні бути старанними, розпоряджаючись тим, що їм довірено.

Він починає такими словами: «Небесне Царство подібне до одного чоловіка, який, вирушаючи в іншу країну, скли́кав рабів і довірив їм своє майно» (Матвія 25:14). Ісус вже порівнював себе до чоловіка, який вирушив у далекий край, «щоб здобути царську владу», тож учні розуміють, що «чоловік», про якого зараз іде мова,— це Ісус (Луки 19:12).

Перед тим як вирушити в іншу країну, чоловік доручає рабам своє майно. Ісус протягом трьох з половиною років свого служіння зосереджувався на проповідуванні доброї новини про Боже Царство і навчав учнів виконувати цю працю. Тепер, залишаючи їх, він впевнений, що вони старанно виконуватимуть доручене їм завдання (Матвія 10:7; Луки 10:1, 8, 9; порівняйте Івана 4:38; 14:12).

Як чоловік з Ісусового прикладу розподіляє між рабами своє майно? Ісус говорить: «Одному він дав 5 талантів, іншому — 2, а ще іншому — 1, кожному за його спроможністю, і поїхав в іншу країну» (Матвія 25:15). Що зроблять раби з довіреними їм талантами? Чи будуть вони старанними, використовуючи їх в інтересах свого пана? Ісус продовжує:

«Раб, який отримав 5 талантів, зараз же пішов, пустив їх в обіг і набув ще 5. Так само і той, який отримав 2, набув ще 2. Проте раб, який отримав лише 1, вийшов і сховав гроші свого пана, закопавши їх у землю» (Матвія 25:16—18). Що стається після повернення пана?

«Коли минуло багато часу,— розповідає Ісус,— пан тих рабів, прийшовши, зажадав від них звіту» (Матвія 25:19). Перші два раби зробили все, що могли, «кожен за [своєю] спроможністю». Обидва були старанними, працьовитими і примножили доручене їм майно. Раб, який отримав 5 талантів, подвоїв їх. Те саме зробив і той, хто  отримав 2 таланти. (У ті часи звичайний робітник мусив працювати близько 19 років, щоб заробити суму, яка дорівнювала одному таланту.) Пан хвалить кожного з них, кажучи: «Молодець, добрий і вірний рабе! Ти був вірний у малому, тому я призначу тебе над чимось більшим. Тішся разом зі своїм паном» (Матвія 25:21).

Але раб, який отримав 1 талант, повівся зовсім по-іншому. Він говорить: «Пане, я знав, що ти дуже вимоглива людина. Ти жнеш там, де не сіяв, і збираєш там, де не віяв. Тому я злякався, пішов та й сховав талант у землю. Ось твої гроші» (Матвія 25:24, 25). Цей раб навіть не віддав їх лихварям, щоб пан міг отримати хоча б якийсь прибуток. Можна сказати, що він діяв усупереч інтересам свого пана.

Тож не дивно, що пан називає його «лихим і ледачим рабом». Від цього раба забирають його талант і віддають тому, хто готовий старанно працювати. Пан пояснює, яким принципом керується: «Кожен, хто має, отримає ще більше і матиме вдосталь. А в того, хто не має, заберуть навіть те, що він має» (Матвія 25:26, 29).

Ісусові учні, які чують цей приклад, знову мають над чим подумати. Вони розуміють, що Ісус довіряє їм щось надзвичайно цінне — незрівнянну честь допомагати іншим людям ставати його учнями. Він сподівається, що вони будуть старанно виконувати доручене їм завдання. Ісус не вважає, що всі повинні брати однакову участь у праці проповідування. Як видно з прикладу, кожен має робити все, що в його силах, «за його спроможністю». Але це не означає, що Ісус буде схвалювати тих, хто «ледачий» і не докладає зусиль, щоб примножувати майно Пана.

Без сумніву, апостолів дуже підбадьорює запевнення Ісуса: «Кожен, хто має, отримає ще більше».