Ісус не приховує від Пилата, що він справді цар. Проте його Царство не становить загрози для Риму. «Моє Царство не належить до цього світу,— каже Ісус.— Якби моє Царство належало до світу, мої слуги боролися б, щоб я не був виданий юдеям. Але моє Царство не звідси» (Івана 18:36). Дійсно, Ісус має Царство, але воно не є частиною цього світу.

Пилат продовжує розпитувати: «Так ти цар?» Відповідаючи йому, Ісус показує, що він зробив правильний висновок: «Ти сам кажеш, що я цар. Я для того народився і прийшов у світ, щоб свідчити про правду. І кожен, хто стоїть на боці правди, слухається мого голосу» (Івана 18:37).

Раніше Ісус сказав Хомі: «Я — дорога, і правда, і життя». Тепер навіть Пилат чує, що Ісус був посланий на землю, щоб свідчити про правду, особливо про правду стосовно його Царства. Ісус готовий зберігати вірність цій правді навіть ціною власного життя. Хоча Пилат запитує: «Що таке правда?» — він не чекає подальших пояснень. Він вважає, що почув достатньо, аби винести вирок (Івана 14:6; 18:38).

Пилат повертається до натовпу, який чекає біля палацу. Очевидно, Ісус стоїть поряд з Пилатом, коли той говорить старшим священикам і народу: «Бачу, що він не вчинив жодного злочину». Проте натовп, розлючений цим рішенням, наполягає: «Своїм навчанням він по всій Юдеї підбурює народ до бунту. Він почав у Галілеї і дійшов аж сюди» (Луки 23:4, 5).

Пилата, мабуть, вражає сліпий фанатизм юдеїв. Тимчасом як старші священики і старійшини продовжують кричати, він запитує Ісуса: «Хіба ти не чуєш, скільки обвинувачень вони висувають проти тебе?» (Матвія 27:13). Ісус не відповідає ані слова. Те, що він так спокійно реагує на люті звинувачення, дивує Пилата.

Юдеї згадали, що Ісус «почав у Галілеї». Вхопившись за ці слова, Пилат з’ясовує, що Ісус дійсно галілеянин. Тепер він бачить, як можна уникнути відповідальності і не виносити Ісусу вироку. Правителем Галілеї є Ірод Антипа (син Ірода Великого), і зараз, під час Пасхи, він перебуває в Єрусалимі. Тож Пилат відсилає Ісуса до нього. Саме Ірод Антипа стяв голову Івану Хрестителю, а згодом, коли почув про чудеса Ісуса, занепокоївся, бо подумав, що Ісус — це воскреслий Іван (Луки 9:7—9).

Ірод радіє, що побачить Ісуса. Але він прагне побачити його не тому, що турбується про нього чи хоче перевірити правдивість висунутих проти нього звинувачень. Ірод робить це просто з цікавості. Він «сподіва[єть]ся, що той виконає в нього на очах якесь чудо» (Луки 23:8). Однак Ісус не задовольняє його цікавості. Коли Ірод розпитує Ісуса, той нічого не відповідає. Це розчаровує Ірода, і він зі своїми воїнами починає «зневажати Ісуса» (Луки 23:11). Вони одягають його в розкішне вбрання і глузують з нього. Після того Ірод відсилає Ісуса назад до Пилата. Раніше Ірод і Пилат ворогували, а тепер вони стають добрими друзями.

Коли Ісуса знову приводять до Пилата, той скликає старших священиків, юдейських начальників та народ і каже: «Я допитав його перед вами, але не побачив того,  в чому ви його звинувачуєте. Не побачив цього також Ірод, бо відіслав його назад до нас; тож чоловік цей не скоїв нічого, за що заслуговував би смерті. Тому я покараю його і відпущу» (Луки 23:14—16).

Пилат прагне звільнити Ісуса, адже розуміє, що священики видали його із заздрості. Пізніше, коли він сидить на судовому місці, його бажання зробити це ще більше зростає. Дружина посилає йому таку звістку: «Нічого не роби тому праведному чоловікові, бо сьогодні я дуже настраждалась через нього уві сні [який, очевидно, походить від Бога]» (Матвія 27:19).

Пилат розуміє, що потрібно звільнити цього невинного чоловіка. Але як це зробити?