Коли в Ізраїлі був голод, одна ізраїльтянка, на ім’я Ноомі, разом зі своїм чоловіком і двома синами перебралася жити у край Моав. Згодом чоловік Ноомі помер. Її сини одружилися з моавітянками, яких звали Рут і Орпа. На жаль, через деякий час померли і сини Ноомі.

Пізніше Ноомі почула, що в Ізраїлі закінчився голод, і вирішила повернутися додому. Рут і Орпа пішли з нею, але по дорозі Ноомі сказала їм: «Ви були хорошими дружинами для моїх синів і хорошими невістками для мене. Але я хочу, щоб ви знову одружилися. Повертайтесь додому, до Моаву». На це жінки відповіли: «Ми любимо тебе і не хочемо тебе покидати!» Проте Ноомі і далі вмовляла їх піти. Зрештою Орпа пішла додому, а Рут залишилась. Ноомі сказала їй: «Орпа пішла до свого народу і своїх богів. Вертайся і ти з нею додому, до своєї матері». Але Рут відповіла: «Я тебе не покину. Твій народ буде моїм народом, а твій Бог — моїм Богом». Уявляєш, як зраділа Ноомі, коли це почула?

Рут і Ноомі прийшли в Ізраїль саме тоді, коли люди почали збирати ячмінь. Тож Рут пішла збирати колоски за женцями на поле Боаза. Цей чоловік був сином Рахав. Він чув, що Рут моавітянка і що вона виявила вірність Ноомі, залишившись з нею. Боаз сказав своїм робітникам залишати для Рут трохи більше колосків.

 Того вечора Ноомі запитала Рут: «На чиєму полі ти працювала сьогодні?» Рут відповіла: «На полі чоловіка, на ім’я Боаз». Ноомі сказала їй: «Боаз — родич мого чоловіка. І далі працюй на його полі разом з іншими молодими жінками. Там ти будеш у безпеці».

Тож Рут до кінця жнив працювала на полі Боаза. Він помітив, що вона добра працівниця і чудова жінка. У ті часи був такий звичай: якщо помирав чоловік і він не мав синів, то його родич одружувався з його дружиною. Тому Боаз одружився з Рут. У них народився син, якого назвали Овед. Він став дідом царя Давида. Друзі Ноомі дуже раділи. Вони казали: «Спочатку Єгова дав тобі Рут, дуже добру невістку, а тепер ти маєш ще й онука. Нехай лине хвала Єгові!»