Один ізраїльтянин, на ім’я Елкана, мав дві дружини, Анну і Пеніну. Але Анну він любив більше. Пеніна постійно насміхалася з Анни, бо в Анни не було дітей, а в Пеніни їх було багато. Кожного року Елкана разом зі своєю сім’єю ходив поклонятися Єгові до святого намету в Шı́ло. Якось, коли вони були в Шı́ло, Елкана помітив, що його улюблена дружина Анна дуже сумна. Він сказав: «Анно, благаю, не плач. У тебе є я, і я тебе люблю».

Пізніше Анна пішла, щоб на самоті помолитися. Вона безупинно плакала, благаючи Єгову про допомогу. Анна пообіцяла: «Єгово, якщо ти даси мені сина, я віддам його тобі, і він служитиме тобі усе своє життя».

Тим часом первосвященик Ілı́й дивився, як Анна мовчки ворушила губами. Подумавши, що вона п’яна, він сказав їй більше не пити вина. На це Анна відповіла: «Я не п’яна, мій пане. Мені дуже сумно, і саме про це я розповідаю Єгові». Ілı́й зрозумів, що помилився, тому сказав їй: «Нехай Бог виконає твоє прохання». Після цього Анні стало легше і вона пішла додому. Не минуло й року, як Анна народила сина, якого назвала Самуїлом. Уявляєш, якою щасливою вона була?

 Анна не забула про свою обіцянку Єгові. Як тільки вона перестала годувати Самуїла грудьми, то привела його до святого намету, щоб він там служив. Вона сказала Ілı́ю: «Це хлопчик, про якого я так молилася. Я віддаю його Єгові на всі дні його життя». Після того Елкана і Анна щороку провідували Самуїла і приносили йому нову безрукаву сорочку. Згодом Єгова дав Анні ще трьох синів і двох дочок.