Пройшов час. Ізраїльтяни знову покинули Єгову і почали поклонятися несправжнім богам. Коли аммонітяни нападали на ізраїльтян і воювали з ними, ті боги нічим не могли їм допомогти. Через це ізраїльтяни страждали багато років. Зрештою вони сказали Єгові: «Ми згрішили. Благаємо, врятуй нас від наших ворогів». Ізраїльтяни понищили своїх ідолів і знову почали поклонятися Єгові. Тож правдивий Бог більше не міг дивитися на їхні страждання.

Тоді Єгова вибрав одного сильного воїна, на ім’я Їфтах, щоб повести народ на війну проти аммонітян. Він пообіцяв Єгові: «Якщо ти даси нам перемогу і я повернуся додому, то перший, хто вийде мені назустріч з мого дому, буде  належати тобі». Єгова вислухав його молитву і допоміг ізраїльтянам здобути перемогу.

Коли Їфтах повернувся додому, першою йому назустріч вийшла його донька, танцюючи і граючи на бубні. Вона була у нього єдиною дитиною. Що ж тепер робити Їфтаху? Він згадав свою обіцянку і сказав: «О ні, донечко моя! Ти розбила мені серце, адже я дав обіцянку Єгові. Щоб дотримати її, я мушу відправити тебе служити при святому наметі у Шı́ло». Але донька сказала Їфтахові: «Тату, якщо ти дав обіцянку Єгові, то виконай її. Але перед тим дозволь мені на два місяці піти з подругами в гори. Після того я піду в Шı́ло». Решту свого життя Їфтахова донька вірно служила Єгові при святому наметі. А її подруги щороку її провідували.