Династія Хасмонеїв та їхня спадщина

КОЛИ Ісус був на землі, юдаїзм поділявся на угруповання, котрі конкурували між собою, борючись за більший вплив на людей. Саме це описується в Євангеліях та працях єврейського історика I століття Йосифа Флавія.

Фарисеї й саддукеї з’явилися на історичній сцені як впливові сили, котрі могли настільки вплинути на громадську думку, що народ відкинув Ісуса як Месію (Матвія 15:1, 2; 16:1; Івана 11:47, 48; 12:42, 43). Однак в Єврейських Писаннях немає жодної згадки про ці дві групи.

Йосиф Флавій уперше згадує саддукеїв і фарисеїв у зв’язку з подіями, що відбулися приблизно в II столітті до н. е. Протягом цього періоду багато юдеїв піддалися впливові еллінізму, тобто грецької культури й філософії. Напруження між представниками еллінізму та юдаїзму зросло, коли правителі Селевкіди сплюндрували храм в Єрусалимі, присвятивши його Зевсу. Енергійний єврейський провідник Юда Маккавей, котрий походив з династії Хасмонеїв, очолив військо заколотників, яке звільнило храм від греків *.

Відразу після бунту і перемоги Маккавеїв можна було помітити тенденцію до формування сект, що пропагували суперницькі ідеології. Прибічники таких ідеологій конкурували між собою, намагаючись здобути прихильність більшості юдейського суспільства. Але чому розвинулася ця тенденція? Чому юдаїзм зазнав такого поділу? Аби відповісти на ці запитання, дослідімо історію династії Хасмонеїв.

Щораз більше незалежності й відсутність єдності

Відновивши поклоніння у храмі Єгови, Юда Маккавей полишив свої релігійні цілі і вдався до політики. Через це багато євреїв перестало підтримувати його. Все ж Маккавей як і раніше продовжував боротьбу проти Селевкідів. Він уклав договір з Римом та намагався встановити незалежну Юдейську державу. Після того як Юда загинув в одному з боїв, його брати Йонатан та Симон не припиняли боротьби. Спершу Селевкіди вперто протистояли Маккавеям. Проте з часом ці правителі погодилися на певні політичні компроміси, надавши братам з династії Хасмонеїв деякі права на самоврядування.

Незважаючи на своє священицьке походження, жоден з Хасмонеїв не займав становища первосвященика. Багато юдеїв дотримувалися думки, що цей привілей належить виключно священикам з роду Садока, якого Соломон настановив первосвящеником (1 Царів 2:35; Єзекіїля 43:19). Йонатан вдавався до відвертої боротьби  й дипломатичних методів, аби переконати Селевкідів призначити його первосвящеником. Проте після смерті Йонатана його брату Симону вдалося досягти набагато більшого. У вересні 140 року до н. е. в Єрусалимі вийшов важливий наказ, що зберігся на бронзових таблицях, написаний у грецькому стилі: «Цар Димитрій [правитель з грецької династії Селевкідів] дав йому [Симонові] за це верховне первосвященство і зробив його одним із своїх друзів та оточив великою повагою... юдеї й священики ухвалили, щоб Симон був їхнім князем і первосвящеником назавжди, аж поки не постане пророк вірний» (1 Маккавеїв 14:38—41, Хом., історична книга, що не є частиною канону).

Становище Симона як правителя та первосвященика, а також становище його нащадків, визнали не лише іноземні правителі Селевкіди, але також «великі збори» його народу. Це призначення стало важливим поворотним пунктом. Історик Еміль Шурер написав, що, коли була встановлена політична династія Хасмонеїв, «найбільше їх стало турбувати не виконання Тори [єврейського закону], а те, як утримати й поширити свою політичну владу». Однак, виявляючи обережність, Симон, аби не вразити юдеїв, називав себе не «царем», а етнархом, що означає «вождь народу».

Проте не всі були задоволенні тим, що Хасмонеї узурпували як релігійну, так і політичну владу. Багато істориків твердять, ніби ці події відбувалися в час, коли формувалась кумранська громада. Один із священиків з роду Садока (на думку декого, він згадується в кумранських писаннях як «вчитель праведності») залишив Єрусалим та очолив опозицію в Юдейській пустелі біля Мертвого моря. В одному з рукописів Мертвого моря, в коментарі до книги Авакума, міститься звинувачення: «Нечестивий священик, який спершу носив правдиве ім’я, проте коли запанував над Ізраїлем, його серце стало зарозумілим». Багато істориків вважає, що цей опис правління «нечестивого священика» стосується Йонатана або ж Симона.

Симон з метою розширити територію свого впливу продовжував військові походи. Однак його правління несподівано закінчилося: зять Симона Птолемей підступно вбив свого свекра та його двох синів під час бенкету неподалік Єрихону. А втім, спроба Птолемея захопити владу не вдалася. Йоана Гіркана, позосталого сина Симона, попередили про спланований замах на його життя. Він взяв у полон свого потенційного вбивцю та посів місце свого батька, отримавши владу і ставши первосвящеником.

Подальша експансія та гніт

Спершу сирійські війська були справжньою загрозою для Йоана Гіркана, але у 129 році до н. е. династія Селевкідів зазнала поразки у вирішальному бою з парфянами. Про наслідки цієї війни для Селевкідів написав єврейський історик Менахем Штерн: «Фактично було зруйновано ввесь устрій цієї держави». Отже, Гіркан «зміг повернути назад цілковиту політичну незалежність Юдеї та розпочати експансію у різних напрямках». Дійсно, Гіркан використав нагоду поширити свою владу.

Тепер Гіркан, коли йому вже не загрожувала небезпека з боку сирійців, почав вторгатися на території, що не належали Юдеї, підпорядковуючи їх під свою владу. Мешканці тих теренів були змушені прийняти юдаїзм, інакше їхні міста знищували вщент. Так, приміром, сталося з ідумейцями. Щодо цього нападу історик Штерн зазначив: «Навернення едомлян було чимсь незнаним до того, оскільки нову віру прийняла ціла нація, а не лише кілька осіб». Однією з територій, які підкорив Гіркан, була Самарія; тут він дощенту знищив самарянський храм на горі Гарізім. Щодо такої політики примусового навернення, яку провадила династія Хасмонеїв, історик Соломон Ґрейзел іронічно зауважив: «Тут з’явився внук Маттатії [батька Юди Маккавея], котрий порушив найважливіший принцип, котрий попередні покоління так шляхетно захищали,— релігійну свободу».

Поява фарисеїв та саддукеїв

Йосиф Флавій уперше згадує про посилення впливу фарисеїв і саддукеїв, описуючи  правління Гіркана. (Йосиф Флавій мав на увазі фарисеїв, що жили за правління Йонатана). Він не розповідає про їхнє походження. Деякі історики вважають, що фарисеї походили від хасидів, побожної секти, що підтримувала Юду Маккавея у досягненні його релігійних цілей. Проте вони залишили його, коли той втягнувся у політику.

Назва «фарисеї» загалом споріднена з коренем єврейського слова, що означає «відокремлені», хоча дехто пов’язує цю назву зі словом «тлумачі». Фарисеї не мали якогось особливого походження, це були знавці Закону з-поміж простих людей. Пропагуючи філософію надзвичайної побожності, вони відділилися від ритуальної нечистоти. Фарисеї почали застосовувати храмові закони стосовно священицької святості до звичайних справ щоденного життя. Вони мали власну інтерпретацію Святого Письма та створили концепцію, яка згодом отримала назву усний закон. Під час правління Симона фарисеї досягли більшого впливу, після того як декого з них призначили до герусії (ради старійшин), яку згодом стали називати синедріоном.

Йосип Флавій зазначає, що Йоан Гіркан спершу був учнем та прихильником фарисеїв. Проте якось фарисеї докорили йому за те, що той погодився стати первосвящеником. Це був переломний момент у стосунках між ними. Гіркан видав релігійний указ, згідно з яким релігія фарисеїв вважалась незаконною. Ще одним покаранням стало те, що Гіркан примкнув до саддукеїв, котрі були опонентами фарисеїв.

Назва «саддукеї», ймовірно, пов’язана з первосвящеником Садоком, чиї нащадки утримували священицьке становище ще від правління Соломона. Проте не всі саддукеї мали таке походження. Як пише Йосиф Флавій, вони були аристократами й заможними людьми, і простий народ не підтримував їх. Професор Шіфман коментує: «Більшість з них... мабуть, були священиками або одружені з членами родин первосвящеників». Так протягом досить довгого часу вони були тісно пов’язані з впливовими людьми. Саме тому дедалі важливіша роль фарисеїв у суспільному житті та їхня концепція про поширення священицьких обов’язків на усіх людей розглядалися як загроза, що підривала владу саддукеїв. Проте в останні роки панування Гіркана саддукеї знову досягли значного впливу.

Більше політики, менше побожності

Найстарший син Гіркана Аристобул правив лише рік і потім помер. Він продовжував політику насильницького юдаїзму, навернувши на нову релігію мешканців Ітуреї. Також верхня Галілея була підкорена Хасмонеями. Але найбільшого впливу династія Хасмонеїв досягла під правлінням брата Аристобула, Александра Яннея, що панував від 103 по 76 рік до н. е.

Александр Янней відкинув попередню політику, відкрито оголосивши себе царем і первосвящеником. Тож поглибився конфлікт між Хасмонеями та фарисеями, що  призвело до громадянської війни, в якій загинуло 50 000 євреїв. Після того як бунт фарисеїв було придушено, Янней, подібно до язичницьких царів, наказав розп’ясти 800 бунтівників. Коли ті помирали, їхніх дружин та дітей вбивали у них на очах, а Янней у той час публічно бенкетував зі своїми наложницями *.

Попри свою ворожість до фарисеїв Янней був прагматичним політиком. Він помітив, що фарисеї мають дедалі більшу підтримку серед народу. Будучи вже на смертному ложі, Янней наказав своїй дружині Саломеї Александрі допустити до влади і фарисеїв. Спадкоємцем трону Янней обрав свою дружину, а не одного з синів. І вона справді виявилася здібним правителем, оскільки її царювання (76—67 роки до н. е.) було одним з найбільш спокійних періодів за всю добу панування династії Хасмонеїв. Фарисеїв знову допустили до влади, і після того було скасовано закон, що забороняв їхню релігію.

Після смерті Саломеї її сини — Гіркан II, який був первосвящеником, та Аристобул II — розпочали між собою боротьбу за владу. Як одному, так і другому бракувало проникливості їхніх предків у політичних та військових справах. Здається, вони не усвідомлювали також, якого значення набувала після цілковитого краху держави Селевкідів присутність римлян на тій території. У 63 році до н. е. брати звернулися до римського правителя Помпея, коли той був у Дамаску, попросивши його бути посередником у їхньому конфлікті. Того ж року Помпей з військом увійшов у Єрусалим і захопив владу. Це був початок кінця правління Хасмонеїв. У 37 році до н. е. владу в Єрусалимі захопив едомлянин Ірод Великий, котрого римський сенат затвердив «царем Юдеї», «союзним царем і другом римського народу». Династія Хасмонеїв перестала існувати.

Спадщина династії Хасмонеїв

Період панування династії Хасмонеїв, починаючи від Юди Маккавея до Аристобула II, заклав основу релігійної роздробленості, яку застав Ісус, будучи на землі. На самому початку династія Хасмонеїв виявляла ревність щодо поклоніння Богу, але згодом через ганебний егоїзм їхня запопадливість зникла. Священики, котрі за допомогою Божого закону мали б об’єднати народ, навпаки, кинули його в безодню політичних міжусобиць. У такому оточенні аж кишіло від релігійних поглядів, що вели до поділень. Династія Хасмонеїв припинила своє існування, а боротьба за релігійну владу, що точилася між саддукеями, фарисеями та іншими течіями, стала характерною рисою під пануванням Ірода і Риму.

[Примітки]

[Таблиця на сторінці 30]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Династія Хасмонеїв

Юда Маккавей

Йонатан Маккавей

Симон Маккавей

↓

Йоан Гіркан

↓ ↓

Аристобул

Саломея Александра — подружжя — Александр Янней

↓ ↓

Гіркан II

Аристобул II

[Ілюстрація на сторінці 27]

Юда Маккавей прагнув незалежності юдеїв.

[Відомості про джерело]

The Doré Bible Illustrations/Dover Publications, Inc.

[Ілюстрація на сторінці 29]

Династія Хасмонеїв боролася, аби поширити свій вплив на неюдейські міста.

[Відомості про джерело]

The Doré Bible Illustrations/Dover Publications, Inc.