Стійте в досконалості і з твердим переконанням

Конгреси — радісні події, що свідчать про наше братство

П’ЯТДЕСЯТИРІЧНИЙ Джозеф Ф. Рутерфорд з радістю виконує обов’язки коридорного, хоч у нього слабке здоров’я внаслідок несправедливого майже річного ув’язнення. Він завзято носить валізи й допомагає співхристиянам знайти в готелі потрібні номери. Зібрався великий натовп людей, котрі чекають, поки їм призначать кімнати: цим займаються двоє Дослідників Біблії, які сиділи у в’язниці разом з Рутерфордом. Уже далеко за північ, а рух припинився щойно. Усюди панує піднесений настрій. Що ж то за подія?

Це було в 1919 році. Дослідники Біблії (так тоді називалися Свідки Єгови) оправлялися після жорстоких переслідувань. Щоб відновити свої духовні сили, вони провели у Сідар-Пойнті (штат Огайо) конгрес. Він проходив з 1 по 8 вересня 1919 року. В останній день конгресу 7000 осіб уважно й захоплено слухали брата Рутерфорда, який до кожного присутнього зокрема звернувся такими підбадьорливими словами: «Ти — посол Царя над царями і Господа над панами, який звіщає людям про... славне царство нашого Господа».

Народ Єгови збирався на конгреси ще з часів стародавнього Ізраїля (Вихід 23:14—17; Луки 2:41—43). Це були радісні події, що допомагали всім присутнім зосереджуватися на Божому Слові. Подібно і сьогодні на конгресах Свідків Єгови всю увагу скеровують на духовні речі. Спостерігаючи за такими радісними зібраннями, щирі люди бачать непохитний доказ того, що Свідків об’єднують тісні узи християнського братства.

Відвідати, переборовши труднощі

Нині це братство усвідомлює, що на конгресах дається духовне відсвіження й настанови з Божого Слова. Християни теж переконані, що кожна така зустріч є великою допомогою в тому, щоб вони «стояли непохитно в досконалості й виконували волю Божу в усім [«з твердим переконанням стосовно всієї волі Бога», НС]» (Колосян 4:12, Хом.). Отож, Свідки щиро підтримують ці зібрання, докладаючи чималих зусиль, аби відвідати їх.

Дехто мусить виявляти сильну віру та долати величезні труднощі, щоб лише потрапити на конгрес. Візьмімо для прикладу одну літню жінку-Свідка з Австрії, котра хворіє на діабет. Щодня їй потрібно робити ін’єкції інсуліну, проте вона зробила все можливе, щоб не пропустити жодного дня обласного конгресу в своїй країні. В Індії велика сім’я Свідків через нужду не мала коштів, аби добратися до місця конгресу. Та одна жінка з тієї сім’ї виручила всіх. Вона розповідає: «Щоб не пропустити цю подію, я продала свої золоті сережки, і ми змогли оплатити дорогу. Я анітрішечки не жалкую, бо завдяки спілкуванню й тому, що ми побачили, наша віра зміцнилася».

У Папуа — Новій Гвінеї група зацікавлених вирішила поїхати на обласний конгрес у столицю. Вони прийшли до чоловіка, котрий мав машину, і поцікавилися, скільки він візьме за дорогу. Оскільки в них не було достатньо грошей, вони домовилися, що перебудують йому кухню. Отож, ці люди змогли відвідати всі дні обласного конгресу.

 Свідкам Єгови, які сповнені рішучості відвідувати конгреси, не стають на заваді великі відстані. У 1978 році, аби побувати на конгресі в місті Лілль (Франція), один молодий делегат з Польщі за шість днів подолав велосипедом 1200 кілометрів. Подружжя з Монголії влітку 1997 року подорожувало 1200 кілометрів, щоб потрапити на таке християнське зібрання в Іркутську (Росія).

Справжнє братство

Неупереджені люди відразу помічають, що на конгресах серед Свідків панує єдність і братня любов. Багато хто дивується, коли бачить на цих зібраннях однакове ставлення до всіх, а також щиру сердечність навіть між тими присутніми, котрі зустрілися уперше.

Нещодавно в Австралії проходив міжнародний конгрес. Екскурсовод, який упродовж тижня супроводжував делегатів, захотів провести з ними ще трохи часу. Він був вражений, побачивши серед них таку єдність, любов і справді товариські стосунки, хоча більшість із цих людей до того не знали одне одного. Коли екскурсовод вже мав їхати, він звернувся до всіх, назвавши їх «братами й сестрами». Цей чоловік сказав кілька слів вдячності, але запнувся, бо через хвилювання не міг продовжувати, і розплакався.

У 1997 році в Шрі-Ланці на великому стадіоні вперше відбувся обласний конгрес, на якому ціла програма одночасно проводилась трьома мовами: англійською, сингальською і тамільською. У сучасному світі між етнічними групами дедалі частіше виникають непорозуміння, тому зустріч представників трьох мовних груп не пройшла повз увагу людей. Один полісмен запитав брата: «Хто проводить цей конгрес: сингальці, таміли чи англійці?» Брат відповів: «Ніхто з них. Ми робимо це разом». Полісмен ніяк не міг повірити в таке. Коли всі представники цих трьох груп стали на кінцеву молитву й разом промовили «Амінь», стадіон відразу ж вибухнув оплесками. Майже ніхто не міг стримати сліз. Безсумнівно, конгреси — справді радісні події, які свідчать про наше братство (Псалом 133:1) *.

[Примітка]