Хто такі анабаптисти?

ЛЮДИ, які вперше потрапляють у центр міста Мюнстера у Вестфалії (Німеччина), як правило, зупиняються, щоб подивитися на три залізні клітки, підвішені на башті одної з церков. Ці клітки висять там майже безперервно вже близько 500 років. Колись у них були тіла трьох чоловіків, яких після публічного катування стратили. Страчені чоловіки були анабаптистами, а клітки — це все, що тепер нагадує про їхнє царство.

Хто такі анабаптисти? Як зародився цей рух? Якими були його основні вчення? Чому вищезгаданих чоловіків було страчено? Про яке царство нагадують три клітки?

Якої реформи потребувала церква?

У кінці XV — на початку XVI сторіччя поступово посилювалося критичне ставлення до Римо-католицької церкви і духівництва. Церква була просякнута корупцією та неморальністю, тому чимало людей вважало, що необхідно суттєвих перемін. У 1517 році Мартін Лютер закликав громадськість до реформ. До суперечки приєдналися й інші. Так було покладено початок протестантській Реформації.

Однак реформатори не мали послідовної стратегії щодо того, якими саме і наскільки радикальними мають бути переміни. Багато хто визнавав, що в питаннях поклоніння потрібно неухильно триматися Біблії. Але реформатори навіть не могли дійти згоди у тлумаченні біблійних вчень. Деякі особи вважали, що Реформація просувається надто повільно. Саме серед них і зародився рух анабаптистів.

«Власне кажучи, існував не один баптистський рух, їх було кілька»,— пише Ганс-Юрген Герц у своїй книжці «Хрестителі. Історія і значення» («Die Täufer​—Geschichte und Deutung»). Наприклад, 1521 року четверо чоловіків, що називали себе пророками з Цвіккау, привернули до себе загальну увагу, проповідуючи анабаптистські вчення у Віттенберзі. А в 1525 році група анабаптистів сформувалась у швейцарському місті Цюриху. Громади анабаптистів виникли також у Моравії (тепер Чеська Республіка) і в Нідерландах.

Хрестити дітей чи дорослих?

Громади анабаптистів здебільшого були маленькими. Як правило, їхні члени поводилися миролюбно. Вони не робили таємниці зі своїх вірувань, а, навпаки, проповідували їх іншим людям. Ключові принципи анабаптизму були викладені 1527 року в Шляйтхаймському символі віри. Анабаптисти, зокрема, відмовлялися брати в руки зброю, трималися осторонь від світу і вилучали з громади правопорушників. Але основним, що чітко вирізняло їх з-поміж інших релігій, було переконання, що хрестити слід дорослих, а не дітей *.

Хрещення дорослих не було лише питанням релігійної догматики, воно мало безпосередній зв’язок із владою над людьми. Якби людину хрестили вже в дорослому віці, вона мала б можливість прийняти власне рішення відповідно до своїх переконань. Тоді дехто не став би хреститися взагалі. Такі нехрещені особи принаймні деякою мірою залишалися б поза сферою впливу церкви. Отже, для деяких церков  хрестити дорослих означало втратити свою владу.

Саме з цієї причини як католики, так і лютерани виступали проти хрещення дорослих. Після 1529 року принаймні в деяких місцевостях тим, хто хрестив дорослих або хто хрестився в дорослому віці, загрожувала смертна кара. За словами журналіста Томаса Зайферта, анабаптистів «жорстоко переслідували по всій Священній Римській імперії германської нації». Апогеєм переслідувань стали події, що відбулися в місті Мюнстері.

Середньовічний Мюнстер прагне перемін

У середні віки в Мюнстері проживало близько 10 000 мешканців. Місто було оточене майже неприступною системою захисних споруд, приблизно 90 метрів завширшки й окружністю 5 кілометрів. Проте спокій у місті був зовсім не таким непорушним, як укріплення довкола нього. У книжці «Царство анабаптистів», виданій музеєм міста Мюнстера, згадуються «внутрішні політичні суперечки між членами міської ради і гільдіями». На додаток до цього жителі були обурені поведінкою духівництва. Мюнстер підтримав Реформацію і в 1533 році з католицького міста перетворився на лютеранське.

Серед найпомітніших реформістських проповідників у Мюнстері був Бернард Ротманн, особа доволі імпульсивна. Як пояснює історик Фрідріх Енінґер, Ротманн «зайняв явно анабаптистську позицію; він і його товариші відмовилися хрестити немовлят». У Мюнстері він заручився підтримкою народу, хоча декому його нетрадиційні погляди здавались надто радикальними. «Чимраз більше людей, котрим подобався старий порядок, із тривожними передчуттями покидали місто. До Мюнстера звідусюди стікались анабаптисти, які сподівалися, що там здійсняться їхні мрії». Унаслідок такого великого скупчення анабаптистів у Мюнстері відбулися жахливі події.

Облога Нового Єрусалима

Значну роль у подіях, що відбулися в Мюнстері, відіграли двоє нідерландських іммігрантів: Ян Матіс, булочник з міста Гарлема, і Ян Бокельзон, відомий як Іоанн Лейденський. Матіс заявив, що він пророк, і проголосив квітень 1534 року часом другого приходу Христа. Мюнстер було оголошено Новим Єрусалимом, про який говориться в Біблії, і місто поринуло в очікування кінця світу. Ротманн вирішив, що все майно має перейти у спільну власність. Перед дорослими жителями стояв вибір: охреститися чи покинути місто. Проводились масові хрещення; дехто хрестився лише для того, щоб не залишати свого дому і маєтків.

Інші громади охопив жах, адже Мюнстер став першим містом, в якому найпотужнішою релігійною й політичною силою були анабаптисти. Згідно з книжкою «Хрестителі в Мюнстері», це стало причиною «ворожого ставлення до Мюнстера всієї Священної Римської імперії германської нації» («Die Täufer zu Münster»). Місцева високопоставлена особа, князь-єпископ граф Франц фон Вальдек, зібрала військо, щоб узяти Мюнстер в облогу. До складу війська ввійшли як лютерани, так і католики. Ці дві релігії, що до того часу стояли по різні боки Реформації і між якими невдовзі мала розпочатися запекла Тридцятилітня війна, спільними силами виступили проти анабаптистів.

Падіння царства анабаптистів

Жителі Мюнстера не дуже переймалися тим, що місто опинилося в облозі; вони перебували  під захистом міських мурів. У квітні 1534 року, коли, як очікувалось, мав відбутися другий прихід Христа, Матіс, впевнений у божественному захисті, виїхав з міста на білому коні. Лише уявіть собі, який жах охопив Матісових прибічників, коли вони побачили через міський мур, як воїни порубали Матіса на шматки, а його голову піднесли на довгому кілку.

Наступником Матіса був Іоанн Лейденський. Очоливши мюнстерських анабаптистів, він став їхнім царем Яном. Жінок у місті було набагато більше, ніж чоловіків, і з огляду на таку диспропорцію новий цар заохотив чоловіків брати собі стільки дружин, скільки вони вважатимуть за потрібне. Про крайнощі, притаманні царству анабаптистів у Мюнстері, свідчить той факт, що перелюб і розпуста каралися там смертю, а багатошлюбність не лише допускалась, але й вважалася бажаною. Сам цар Ян узяв собі 16 дружин. Коли одна з них, Елізабет Вандшерер, попросила в нього дозволу покинути місто, їй публічно було відтято голову.

У червні 1535 року, після 14 місяців облоги, місто урешті-решт було захоплене. Такого руйнування Мюнстер більше не бачив аж до Другої світової війни. Ротманну вдалося втекти, а цар Ян та ще двоє анабаптистських провідників потрапили в полон і, зазнавши тортур, були страчені. Їхні тіла помістили в клітки, які повісили на башті церкви св. Ламберта. Це мало «служити страшним попередженням для усіх потенційних порушників спокою», пояснює Зайферт. Отже, втручання в політичні справи призвело до жахливих наслідків.

Що сталося з іншими громадами анабаптистів? По цілій Європі вони впродовж кількох років зазнавали переслідувань. Хоча серед анабаптистів існувала войовнича меншість, більшість з них дотримувалися пацифістських принципів. З плином часу анабаптистів очолив колишній священик Менно Симонс, і згодом члени цієї групи стали відомі як меноніти або отримали інші назви.

Три клітки

Здебільшого анабаптисти були віруючими людьми, котрі намагалися дотримуватись біблійних принципів. Однак у Мюнстері прихильники радикальних поглядів підбурили анабаптистів відмовитися від своєї позиції і втягнутись у політику. Щойно це сталося, рух перетворився на революційну силу. А це принесло з собою катастрофічні наслідки як для руху анабаптистів, так і для середньовічного Мюнстера.

Люди, які відвідують центр міста, все ще бачать нагадування про жахливі події майже п’ятсотрічної давності. Яке? Три залізні клітки, що звисають з церковної башти.

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінці 13]

Після тортур і страти тіло царя Яна повісили в клітці на башті церкви св. Ламберта.