Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Місце, де зіткнулись правдиве поклоніння і язичництво

Місце, де зіткнулись правдиве поклоніння і язичництво

Місце, де зіткнулись правдиве поклоніння і язичництво

НА РУЇНАХ стародавнього Ефеса, що лежать на західному узбережжі Туреччини, вже більше ста років ведуться інтенсивні археологічні дослідження. Було відбудовано кілька споруд, а також вивчено і пояснено вченими численні знахідки. У результаті Ефес став одним з найпривабливіших для туристів місць у Туреччині.

Що ж вдалося з’ясувати про Ефес? Яким сьогодні постає в нашій уяві це принадне стародавнє місто? Якщо ми побуваємо на руїнах Ефеса, а також завітаємо до Музею Ефеса у Відні (Австрія), це допоможе нам зрозуміти, як в Ефесі колись зіткнулись правдиве поклоніння і язичництво. Спочатку розгляньмо деякі історичні факти.

Привабливе місце

Одинадцяте сторіччя до н. е. було для Євразії часом неспокою, часом, який відзначався масовою міграцією. Саме тоді іонійські греки розпочали колонізацію західного узбережжя Малої Азії. Ці ранні поселенці зустріли там людей, які поклонялись богині-матері, божеству, котре пізніше стане відоме як Артеміда Ефеська.

У середині VII століття до н. е. з півночі, від Чорного моря, прийшли кочові кіммерійці, які почали плюндрувати Малу Азію. Пізніше, близько 550 року до н. е., владу над цією місцевістю здобув Крез, цар Лідії, могутній правитель, відомий своєю надзвичайною заможністю. Згодом, розширюючи Перську імперію, іонійські міста, в тому числі Ефес, підкорив цар Кір.

У 334 році до н. е. свій похід проти Персії розпочав Александр Македонський, ставши внаслідок цього новим правителем Ефеса. Після передчасної смерті Александра у 323 році до н. е. Ефес став об’єктом боротьби за владу між його полководцями. У 133 році до н. е. Аттал III, бездітний цар Пергама, заповів Ефес римлянам, зробивши його частиною римської провінції Азія.

Зіткнення правдивого поклоніння з язичництвом

Коли апостол Павло під кінець своєї другої місіонерської подорожі у I столітті н. е. прибув до Ефеса, у цьому місті налічувалося близько 300 000 мешканців (Дії 18:19—21). Павло повернувся до Ефеса під час своєї третьої місіонерської подорожі і з великою сміливістю говорив у синагозі про Боже Царство. Однак через три місяці посилилася протидія з боку євреїв, отже Павло вирішив виголошувати свої щоденні промови у приміщенні школи Тирана (Дії 19:1, 8, 9). У цьому місті проповідницька діяльність Павла тривала ще два роки і супроводжувалась надзвичайно могутніми ділами, такими, як надприродні зцілення і вигнання демонів (Дії 19:10—17). Не дивно, що багато людей стало віруючими! Слово Єгови справляло справді потужний вплив на людей, тож велика кількість тих, хто раніше займався магією, з готовністю спалили свої коштовні книжки (Дії 19:19, 20).

А втім, Павлове успішне проповідування не тільки спонукало багатьох відмовитись від поклоніння богині Артеміді, але й викликало гнів тих, хто сприяв цьому язичницькому поклонінню. Виготовлення срібних храмиків Артеміди було прибутковим ремеслом. Через те що справа сріблярів опинилась під загрозою, певний Димитрій підбурив їх до заколоту (Дії 19:23—32).

Апогеєм цього зіткнення стало те, що натовп почав істерично кричати: «Артеміда ефеська велика!», і це тривало дві години (Дії 19:34). Після того як заколот стих, Павло ще раз підбадьорив співхристиян і продовжив свою подорож (Дії 20:1). Проте його відхід до Македонії не зупинив занепад приреченого культу Артеміди.

Храм Артеміди занепадає

Культ Артеміди глибоко вкоренився в Ефесі. Ще до часів царя Креза головним об’єктом поклоніння жителів тієї території була богиня-мати Кібела. Вигадавши генеалогічний зв’язок Кібели із пантеоном грецьких богів, Крез сподівався зробити з неї божество, котре було б прийнятним як для грецького, так і для негрецького населення. За його підтримки в середині VI сторіччя до н. е. почалась робота над храмом Артеміди, наступниці Кібели.

Цей храм став визначним досягненням грецької архітектури. Ще ніколи до того споруда такого типу та розміру не будувалась з таких великих мармурових блоків. Цей храм було знищено вогнем у 356 році до н. е. Відбудований храм, такий же величний, як і попередній, надав багатьом людям можливість отримати роботу, а також став головним об’єктом паломництва. Платформа, на якій він був споруджений, була приблизно 73 метри завширшки і 127 метрів завдовжки, а сам храм — приблизно 50 метрів завширшки і 105 метрів завдовжки. Його вважали одним із семи чудес світу. Однак не всі були в такому захваті від нього. Філософ Геракліт Ефеський порівняв затемнений підхід до жертовника в храмі з темрявою порочності і вважав, що моральні норми там нижчі за моральні норми тварин. Проте більшості здавалось, що святилище Артеміди в Ефесі ніколи не зазнає занепаду. Історія показала протилежне. У книзі «Ефес. Новий путівник» написано: «У II сторіччі н. е. поклоніння Артеміді та іншим визнаним божествам пантеону несподівано занепало» («Ephesos​—Der neue Führer»).

У III столітті н. е. Ефес зазнав сильного землетрусу. Більш того, готські мореплавці з Чорного моря розграбували вражаючі багатства храму Артеміди, після чого храм спалили. У вищезгаданій книзі говориться: «Чи могла переможена і нездатна захистити своєї власної оселі Артеміда і далі вважатись захисницею міста?» (Псалом 135:15—18).

Зрештою наприкінці IV сторіччя н. е. імператор Феодосій I оголосив державною релігією «християнство». Невдовзі останки колись славетного храму Артеміди стали джерелом будівельних матеріалів. Поклоніння Артеміді повністю втратило свою значимість. Ось як один неназваний дослідник прокоментував епіграму, котра вихваляла храм як чудо стародавнього світу: «Зараз це найбільш занедбане і жалюгідне місце».

Від Артеміди до «Божої Матері»

Павло застерігав старійшин ефеського збору, що після його відходу серед них з’являться «вовки люті» і що з-поміж них постануть люди, котрі «будуть казати перекручене» (Дії 20:17, 29, 30). Саме так і сталося. Подальші події показали, що фальшиве поклоніння продовжило своє існування в Ефесі, набувши форми відступницького християнства.

У 431 році н. е. в Ефесі відбувся третій вселенський собор, предметом обговорення на якому була природа Христа. Книга «Ефес. Новий путівник» пояснює: «Александрійці, котрі обстоювали вчення про те, що Христос має тільки одну природу, а саме божественну... здобули остаточну перемогу». Ця подія мала далекосяжні наслідки. «Рішення, яке прийняли в Ефесі і яким Марію було піднесено від статусу «Христородиці» до статусу «Богородиці», не тільки створило підґрунтя для культу Марії, але й спричинило перший великий розкол усередині церкви... Ці дебати тривають і понині».

Так поклоніння Кібелі й Артеміді було замінене поклонінням Марії «Богородиці» чи «Божій Матері». Згадана вище книга заявляє: «Культ Марії в Ефесі... до сьогодні залишається живою традицією, яку не можна пояснити окремо від культу Артеміди».

На смітнику історії

Після занепаду поклоніння Артеміді занепав і сам Ефес. Землетруси, малярія та поступове замулювання гавані зробили життя в місті тяжким, як ніколи.

У VII сторіччі н. е. іслам почав свої широкомасштабні завоювання. Він не обмежився лише об’єднанням арабських племен під своїм прапором. Арабські кораблі плюндрували Ефес протягом VII і VIII століть н. е. Доля Ефеса була вирішена раз і назавжди, коли гавань повністю замулилася, і місто перетворилось на купу руїн. Від цієї колись величної метрополії залишилось тільки одне маленьке поселення Айа Солук (зараз Сельчук).

Прогулянка руїнами Ефеса

Щоб уявити собі колишню славу Ефеса, можна відвідати його руїни. Якщо ви почнете свою подорож від верхнього входу, то відразу ж зможете насолодитися чудовим видом вулиці Куретів, що спускається аж до Цельсової бібліотеки. З правого боку вулиці вашу увагу приверне одеон, маленький театр, збудований у II сторіччі н. е. Здатний вмістити близько 1500 осіб, він, певно, використовувався не тільки для зборів міської влади, але також і для громадських розваг. З обох боків вулиці вишикувались будівлі, серед яких агора, де обговорювались державні справи, храм Адріана, кілька громадських фонтанів і доми на схилі пагорба — оселі поважних ефесян.

Вишукана Цельсова бібліотека, збудована в II сторіччі н. е., вразить вас своєю красою. Її численні сувої зберігались у нішах великого читального залу. Чотири статуї розкішного фасаду символізують характерні риси, котрі мав виявляти кожен вищий римський посадовець, наприклад той же Цельс. Це Софія (мудрість), Арете (доброчесність), Еннойа (відданість) і Епістеме (знання чи розуміння). Оригінали статуй сьогодні можна побачити в Музеї Ефеса у Відні. Велетенські ворота, що прилягають до подвір’я бібліотеки, приведуть вас до прямокутної агори, базарної площі. На цій величезній площі, що була оточена критими колонадами, люди займались своєю повсякденною комерційною діяльністю.

Далі ви потрапите на Мармурову дорогу, що веде до великого театру. Після остаточного розширення, зробленого за часів Римської імперії, театр вміщував близько 25 000 глядачів. Його фасад був рясно прикрашений колонами, рельєфами і статуями. Тут ви зможете чітко уявити собі великий заколот, до якого майстер срібляних справ Димитрій підбурив натовп, що зібрався у цьому місці.

Вулиця, яка простягнулась від великого театру до міського порту, має величний вигляд. Понад 500 метрів завдовжки і 11 метрів завширшки, вона з обох боків оточена колонами. Уздовж цієї вулиці були збудовані театральний і морський гімнасії, призначені для фізичного виховання. Величаві портові ворота в кінці вулиці були виходом у світ. Тут і завершується наша коротенька прогулянка руїнами, які притягують до себе туристів з усього світу. Музей Ефеса у Відні містить дерев’яний макет цієї історичної метрополії, а також багато історичних пам’яток.

Побачивши статую Артеміди Ефеської під час екскурсії по музею, відвідувач не може не задуматися про витривалість ранніх християн в Ефесі. Вони мусили жити в місті, просякнутому спіритизмом та релігійним упередженням. Звістка про Боже Царство стикалась із лютим опором з боку поклонників Артеміди (Дії 19:19; Ефесян 6:12; Об’явлення 2:1—3). У таких суворих умовах укоренилось правдиве поклоніння. Це поклоніння правдивому Богу переживе також і той час, коли сучасна фальшива релігія прийде до свого кінця, саме так, як це сталося зі стародавнім поклонінням Артеміді (Об’явлення 18:4—8).

[Карта на сторінці 26]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

МАКЕДОНІЯ

Чорне море

МАЛА АЗІЯ

Ефес

Середземне море

ЄГИПЕТ

[Ілюстрація на сторінці 27]

Руїни храму Артеміди.

[Ілюстрації на сторінках 28, 29]

1. Цельсова бібліотека.

2. Вид зблизька на Арете.

3. Мармурова дорога, що веде до великого театру.