Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Визволені «дорогоцінною кров’ю»

Визволені «дорогоцінною кров’ю»

«Ми повинні підкорятися Богові, а не людині»

Визволені «дорогоцінною кров’ю»

НАЙБІЛЬШИМ виявом любові Єгови є те, що він послав свого єдинородного Сина, аби той пожертвував своїм досконалим людським життям і заплатив викуп. Ми — грішні люди і тому конче потребуємо визволення. Адже жодна недосконала людина «не викупить брата, не дасть його викупу Богові... щоб міг він ще жити навіки» (Псалом 49:7—10). Які ж ми вдячні Богові за те, що він «віддав свого єдинородного Сина, аби кожен, хто виявляє, що вірить у нього, не був знищений, а отримав життя вічне»! (Івана 3:16).

Як цей викуп приносить визволення? Розгляньмо чотири способи, в які ми отримуємо свободу завдяки цьому надзвичайному вияву любові Бога Єгови.

Визволення на основі викупу

По-перше, жертва Ісуса може визволити нас від успадкованого гріха. Усі ми народилися грішними. По суті, ми грішні ще до того, як порушуємо закон Єгови. Чому? У Римлян 5:12 сказано: «Через одного чоловіка [Адама] у світ увійшов гріх, а через гріх — смерть». Ми є нащадками грішного Адама, тому отримали від нього у спадок недосконалість. Але оскільки за нас було заплачено викуп, ми можемо звільнитися з лещат успадкованого гріха (Римлян 5:16). Ісус ‘скуштував смерть заради кожної людини’, взявши наслідки гріха на себе замість Адамових нащадків (Євреїв 2:9; 2 Коринфян 5:21; 1 Петра 2:24).

По-друге, викуп може визволити нас від нищівної дії гріха. «Плата за гріх — смерть» (Римлян 6:23). Отже смерть є покаранням за гріх. Своєю жертовною смертю Божий Син уможливив слухняним людям мати вічне життя. Дійсно, «хто вірить у Сина, той має вічне життя. Хто ж Сина не слухається, той життя не побачить» (Івана 3:36).

Зверніть увагу, що звільнитись з-під впливу гріха можна лише тоді, коли віримо у Божого Сина. А це означає, що необхідно робити зміни у своєму житті і жити згідно з волею Бога. Ми повинні остерігатись будь-якого неправильного способу дій і поводитися так, щоб подобатись Богові. Апостол Петро заохочує нас: «Покайтесь та наверніться, щоб ваші гріхи були стерті» (Дії 3:19).

По-третє, Ісусова жертва звільняє нас від докорів нечистого сумління. Усі, хто присвячується Єгові і стає охрещеним учнем його Сина, отримують потіху (Матвія 11:28—30). Незважаючи на недосконалість, ми відчуваємо справжню радість, адже служимо Богу з чистим сумлінням (1 Тимофія 3:9; 1 Петра 3:21). Коли ми зізнаємось у своїх гріхах і кладемо край грішній поведінці, то будемо помилувані і нас більше не мучитимуть докори сумління (Приповістей 28:13).

Допомога і надія

І зрештою, коли ми віримо у викуп, то звільняємося від страху за своє становище перед Богом. Апостол Іван зазначив: «Якщо хтось таки згрішить, то маємо помічника — Ісуса Христа» (1 Івана 2:1). Щодо ролі Ісуса як помічника апостол Павло написав: «[Він] спроможний принести цілковите спасіння тим людям, які через нього наближаються до Бога, бо він завжди живий, щоб благати за них» (Євреїв 7:25). Поки гріх залишатиме на нас будь-який відбиток, нам буде потрібна допомога Первосвященика Ісуса Христа. Він допомагатиме нам бути праведними в Божих очах. Як Ісус виконує роль первосвященика, служачи нам на благо?

У 33 році н. е. через сорок днів після воскресіння Ісус зійшов у небо, де приніс Богові ціну своєї «дорогоцінної крові». На основі цього Ісус незабаром визволить слухняних людей від гріха і смерті * (1 Петра 1:18, 19). Хіба ж ви не погодитесь, що Ісус Христос заслуговує за це нашої любові й покори?

Крім того, нашої любові та покори заслуговує Бог Єгова. Він з любов’ю зробив для нас можливим «визволення на основі викупу» (1 Коринфян 1:30). Ми завдячуємо йому не тільки своїм теперішнім життям, але й тим, що маємо надію на вічне життя. Тому в нас є всі підстави «підкорятися Богові, а не людині» (Дії 5:29).

[Примітка]

^ абз. 12 Дивіться «Календар Свідків Єгови на 2006 рік», березень — квітень.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 9]

ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ?

• Ісус піднявся в небо з Оливкової гори (Дії 1:9, 12).

• Лише вірні апостоли Ісуса були свідками його вознесіння (Дії 1:2, 11—13).