Вони скликали Синедріон

ПЕРВОСВЯЩЕНИК та юдейські керівники не знають, що робити. Як їм втихомирити ажіотаж, який виник навколо особистості Ісуса Христа? Його самого вони стратили. Але тепер учні Ісуса розповідають про його воскресіння по всьому Єрусалиму. Як їх змусити мовчати? Щоб знайти вирішення, первосвященик разом зі своїми помічниками скликає Синедріон, верховний суд Юдеї (Дії 5:21).

У I столітті римський намісник Понтій Пилат посідав верховну владу в Ізраїлі. Що пов’язувало Пилата з Синедріоном? Які повноваження мав Пилат, а які Синедріон? Хто входив до складу Синедріону? Як діяв цей верховний суд?

Формування Синедріону

Грецьке слово, перекладене як «Синедріон», буквально означає «засідати». Цим словом називали зібрання або зустрічі. Згідно з юдейською традицією, Синедріоном зазвичай називали релігійний судовий орган.

Автори Талмуду, який було укладено протягом кількох століть після знищення Єрусалима в 70 році н. е., описали Синедріон як стародавній орган управління. Вони вважали, що до його складу завжди входили вчені, які збиралися для обговорення важливих питань, пов’язаних з юдейським законом. Також автори Талмуду були переконані, що Синедріон бере свій  початок ще відтоді, коли Мойсей зібрав 70 старійшин, аби вони допомагали йому керувати Ізраїлем (Числа 11:16, 17). Історики не поділяють такого погляду. Вони кажуть, що до часу перського правління над Ізраїлем не існувало органу, схожого на Синедріон I століття н. е. Крім того, на думку істориків, група знавців Талмуду нагадувала швидше не Синедріон, а зібрання рабинів у II і III століттях н. е. А коли почав діяти Синедріон?

Біблія говорить, що юдеї, які 537 року до н. е. повернулися з Вавилону на батьківщину, мали державну систему управління. Неемія та Ездра згадують зверхників, старших, шляхетних і заступників (Ездри 10:8; Неемії 5:7). Це, можливо, був початок майбутнього Синедріону.

Для юдеїв період після написання Єврейських Писань до появи Євангелія від Матвія був дуже неспокійним. У 332 році до н. е. Александр Македонський захопив Юдею. Після смерті Александра вона потрапила під правління грецьких династій — спершу Птолемеїв, а згодом Селевкідів. У записах, зроблених за часу володарювання Селевкідів, яке почалося 198 року до н. е., вперше згадується про раду юдейських старійшин. Схоже, що цей орган мав обмежену владу, але юдеї сприймали його як вираз самоуправління.

У 167 році до н. е. Антіох IV (Епіфан), цар з династії Селевкідів, старався нав’язати євреям грецьку культуру. Він осквернив Єрусалимський храм, принісши на жертовнику храму свиню в жертву Зевсу. Це призвело до бунту, під час якого Маккавеї повалили владу Селевкідів і започаткували правління династії Хасмонеїв *. Тоді ж влада перейшла з рук священиків до книжників і фарисеїв — провідників народу, які підтримали повстання.

Таким чином формувався Синедріон, описаний пізніше у Грецьких Писаннях. Він мав стати державною адміністративною радою і верховним судовим органом для впровадження в дію юдейського закону.

Розподіл влади

У першому сторіччі Юдея перебувала під владою Риму. Однак євреї мали деяку свободу. Рим давав підкореним народам значну міру самостійності. Римські урядовці не втручались у справи місцевого судочинства та уникали проблем, які могли виникнути через розбіжності в культурах народів. Вони дозволяли підданим дотримуватися своїх традицій і здійснювати самоуправління. Завдяки такій політиці римські урядовці намагалися підтримувати мир і сприяти тому, щоб піддані залишалися їм вірними. Римляни призначали і зміщали первосвященика, який стояв на чолі Синедріону, а також збирали податки. Вони втручались у справи юдеїв  лише тоді, коли це було в інтересах їхнього власного суверенітету. Римляни залишали за собою право найвищої міри покарання, як це видно з суду над Ісусом Христом (Івана 18:31).

Отже, Синедріон займався тільки державними справами внутрішнього характеру. В його розпорядженні були вартові, які мали право здійснювати арешти (Івана 7:32). Суди нижчої інстанції розглядали менш серйозні злочини і цивільні справи без втручання Риму. Коли місцевий суд не міг прийняти рішення в якійсь справі, її передавали до Синедріону. Його ж постанови були остаточними.

Щоб і далі мати вищезгадані повноваження, Синедріон мусив дбати про мир і підтримувати римське правління. Але коли римляни бачили, що порушується встановлений ними закон, вони втручались і діяли на власний розсуд. Прикладом цього був арешт апостола Павла (Дії 21:31—40).

Склад Синедріону

До складу Синедріону входив первосвященик і 70 провідників народу. За часу правління Риму членами Синедріону була священицька знать (переважно саддукеї), світські аристократи, а також книжники, які належали до фарисеїв. У цьому судовому органі домінувала священицька знать, яку підтримували світські аристократи *. Саддукеї мали консервативні погляди, а фарисеї — ліберальні. Фарисеї походили з простого народу і тому були дуже популярними серед людей. За словами історика Йосифа Флавія, саддукеї неохоче погоджувалися з вимогами фарисеїв. Саме завдяки суперництву цих двох груп і розбіжності в їхніх поглядах Павло зміг захиститися перед Синедріоном (Дії 23:6—9).

Оскільки Синедріон складався переважно з аристократів, членство у ньому було довгочасним, а нових членів призначав сам Синедріон. Згідно з Мішною, новими членами цього органу мали бути священики, левити та ізраїльтяни, дочкам яких дозволялось одружуватися зі священиками. Тобто йшлося про осіб, котрі за своїм родоводом могли б довести, що справді належать до корінних євреїв. Верховний суд наглядав за судовою системою цілої країни. Тому логічно зробити висновок, що осіб, які мали авторитет у нижчих судах, вибирали до Синедріону.

Сфера повноважень і влада

Євреї ставилися до Синедріону з великою повагою. І судді нижчих судів були зобов’язані, під страхом смерті, визнавати його постанови. В основному цей судовий орган займався справами, які стосувалися придатності священиків, а також питаннями самого Єрусалима, зокрема його храму і поклоніння в ньому. По суті, сфера повноважень Синедріону охоплювала лише Юдею. А втім, Синедріон вважався найвищою інстанцією в тлумаченні Закону. Тому він встановлював норми моралі для єврейських громад по цілому світі. Наприклад, первосвященик і вся рада старійшин дали вказівки начальникам синагоги в Дамаску допомагати тим, хто буде арештовувати послідовників Христа (Дії 9:1, 2; 22:4, 5; 26:12). Також нові постанови Синедріону поширювались завдяки євреям, які поверталися додому зі свят в Єрусалимі, де, очевидно, довідувались про ці постанови.

За Мішною, сфера повноважень Синедріону стосувалася державних питань. Крім того, він розглядав справи суддів, які ігнорували його постанови, та судив фальшивих пророків. Ісус і Степан постали перед Синедріоном як винні у богохульстві, Петро та Іван — як бунтівники, а Павло — як той, хто опоганив храм (Марка 14:64; Дії 4:15—17; 6:11; 23:1; 24:6).

 Суд над Ісусом і його учнями

Окрім субот і свят, Синедріон засідав кожного дня від часу ранкової жертви до часу вечірньої жертви. Судові слухання відбувалися тільки вдень. Смертні вироки оголошувались лише наступного дня, тому суд не міг засідати напередодні суботи чи свята. Свідків настійно попереджали про серйозну відповідальність у пролитті невинної крові. Ісуса ж судили в домі Кайяфи вночі напередодні свята. Ось чому суд і вирок, винесений Ісусу, були незаконними. Більш того, самі судді шукали фальшивих свідків і переконали Пилата в тому, що Ісуса слід стратити (Матвія 26:57—59; Івана 11:47—53; 19:31).

Як сказано в Талмуді, судді, які виносили смертні вироки, намагалися врятувати підсудного під час неспішних слухань. Однак у випадку Степана, як і у випадку Ісуса, не проводилося такого слухання. Захист Степана перед Синедріоном привів до того, що натовп вкаменував цього чоловіка. Апостола Павла, напевно, теж убили б за подібних обставин, якби не втручання римлян. Адже члени Синедріону змовилися погубити Павла (Дії 6:12; 7:58; 23:6—15).

Принаймні декілька членів Синедріону були справедливими людьми. Молодий юдейський правитель, що розмовляв з Ісусом, можливо, входив до складу Синедріону. На жаль, багатство перешкодило цьому чоловікові стати послідовником Ісуса. А втім, він, мабуть, мав добрі риси, оскільки Ісус запросив його йти за ним (Матвія 19:16—22; Луки 18:18, 22).

«Начальник юдеїв», Никодим, боячись несхвалення Синедріону, пішов до Ісуса вночі. Никодим навіть захищав Ісуса перед Синедріоном: «Хіба за нашим законом можна судити людину, якщо її спочатку не вислухають і не дізнаються, чим вона займається?» Згодом Никодим «приніс пакунок з миррою та алое», аби приготувати тіло Ісуса до поховання (Івана 3:1, 2; 7:51, 52; 19:39).

Інший член Синедріону, Йосип з Ариматеї, сміливо просив Пилата дозволу забрати Ісусове тіло і поховав його у своїй новій гробниці. Цей чоловік «чекав Божого царства», але через страх перед юдеями не зізнавався, що він учень Ісуса. Однак Йосипу слід віддати належне, бо він не підтримав змову Синедріону щодо вбивства Ісуса (Марка 15:43—46; Матвія 27:57—60; Луки 23:50—53; Івана 19:38).

Ще одним членом цього судового органу був Гамаліїл. Він мудро порадив Синедріону залишити Ісусових учнів у спокої. Гамаліїл попередив їх: «Аби часом не виявилось, що ви боретесь із самим Богом» (Дії 5:34—39). Що заважало верховному суду погодитися з тим, що Ісуса і його учнів підтримував сам Бог? Не бажаючи визнати Ісусові чуда, члени Синедріону міркували: «Що ж нам робити? Адже цей чоловік виконує багато чуд! Якщо облишимо його, то всі в нього повірять, а тоді прийдуть римляни та захоплять і наш храм, і наш народ» (Івана 11:47, 48). Жадоба влади завадила юдейському верховному судові діяти справедливо. Ці релігійні провідники не раділи, коли бачили, що учні Ісуса зціляли хворих. Натомість вони були «сповнені заздрості» (Дії 5:17). Будучи суддями, вони мусили виявляти побожний страх і справедливість. Але більшість з них були підкупними і нечесними (Вихід 18:21; Повторення Закону 16:18—20).

Божий суд

Ізраїльтяни не дотримувалися Божого закону і відкинули Месію. Тому Єгова перестав вважати Ізраїль своїм вибраним народом. У 70 році н. е. римляни зруйнували Єрусалим і його храм. Ціла юдейська система і навіть Синедріон перестали існувати.

Призначений Єговою Суддя, Ісус Христос, вирішуватиме, хто з членів Синедріону I століття заслуговує воскресіння і хто з них згрішив проти святого духу (Марка 3:29; Івана 5:22). Ми можемо бути впевненими, що, приймаючи такі рішення, Ісус судитиме справедливо (Ісаї 11:3—5).

[Примітки]