Будьте щедрими на похвалу

ЧИ ДОВОДИЛОСЯ вам чути, як хтось скаржиться, що його роботодавець скупий на похвалу? А може, ви й самі скаржилися? А якщо ти молода людина, чи не говорив так само про своїх батьків або вчителів?

Деякі з таких нарікань, ймовірно, обґрунтовані. Але, за словами одного німецького фахівця з питань мотивації, працівники нарікають не стільки на брак похвали з боку начальства, як на те, що воно ними мало цікавиться. У будь-якому разі, в чомусь вони дійсно праві. Людина може мати добрі стосунки з іншими, якщо її хвалять і нею цікавляться.

Те саме можна сказати і про поклоніння Богу. Одновірцям варто хвалити одне одного. Тоді в християнському зборі пануватиме сердечна атмосфера і всі члени збору відчуватимуть, що ними цікавляться. Нам вдасться розвинути і підтримувати такий дух, якщо ми будемо слухатись біблійних вказівок. Та хоч би якою теплою була атмосфера в нашому зборі, завжди є можливість поліпшуватись. Пам’ятаючи про це, розгляньмо три гарні приклади похвали. Поговорімо про дохристиянського служителя Бога Елігу, апостола Павла та Ісуса Христа.

Ввічлива і шаноблива порада

Елігу, який, очевидно, був далеким родичем Авраама, допоміг Йову набути зрівноваженого погляду на стосунки з Богом. Елігу виявив ввічливість і повагу. Він терпеливо чекав нагоди висловитись. Так звані друзі Йова лише вишукували в ньому недоліки, Елігу ж не тільки дав пораду, але й похвалив Йова за його праведне життя. При цьому він як справжній друг виявив сердечність і особисте зацікавлення, звернувшись до Йова по імені. Елігу ввічливо попросив: «Слухай-но [«будь ласка», НС], Йове, промови мої, і візьми до ушей всі слова мої». Поставивши себе на місце Йова, Елігу з повагою визнав: «Тож Божий і я, як і ти,— з глини витиснений теж і я». А потім він з похвалою сказав: «Коли маєш слова, то дай мені відповідь, говори, бо бажаю твого оправдання [«я радо визнаю правду твою», Москаленко]» (Йова 33:1, 6, 32).

Якщо ми ввічливо і з повагою ставимось до людини, то в певному розумінні хвалимо її. Ми ніби кажемо співрозмовнику: «Я поважаю твою думку і ціную тебе». Таким чином особа відчуває нашу сердечність і зацікавлення нею.

Бути ввічливим означає щось більше, ніж просто формально дотримуватися хороших манер. Щоб досягти  серця людей, ми повинні від усієї душі бути люб’язними і ґречними. Це має стати виявом справжнього зацікавлення і любові.

Хваліть з тактовністю

Апостол Павло показав, наскільки важливо, хвалячи інших, бути тактовним. Наприклад, під час своєї другої місіонерської подорожі, коли Павло проповідував в Афінах, він обстоював християнську віру в розмові з деякими грецькими філософами. Варте уваги те, як він виявив тактовність і справився з цим нелегким завданням. У Дії 17:18 написано: «Декотрі епікурейці та філософи-стоїки почали з ним сперечатися. Одні говорили: „Що́ цей базіка хоче нам розповісти?“ А інші казали: „Здається, він проповідує чужих богів“». Незважаючи на такі висловлювання, Павло зберіг спокій і промовив: «Афіняни! З того, що я бачу, в усьому ви побожніші, ніж інші люди». Замість того щоб засудити афінян за ідолопоклонство, він похвалив їх за побожність (Дії 17:22).

Чи Павло лицемірив? Ні. Апостол знав, що не варто осуджувати своїх слухачів, адже колись він і сам не приймав правди. Бог доручив йому завдання звіщати добру новину, а не судити людей. Як і багато Свідків Єгови сьогодні, Павло на власному досвіді переконався, що деякі щирі поборники фальшивого поклоніння зрештою стають найбільш ревними захисниками правдивої релігії.

Підхід Павла був ефективним і приніс хороші результати. «Декотрі приєдналися до нього і стали віруючими. Серед них були Діони́сій, член суду на Ареопазі, жінка на ім’я Дама́ра та інші»,— написано в Дії 17:34. Як же мудро поступив Павло, похваливши афінян за їхні щирі, хоча й неправильні релігійні переконання! Він не засудив їх через брак точного знання. Люди, які йдуть хибним життєвим шляхом, часто мають добре серце.

Коли Павлу довелося захищатись перед Іродом Агріппою II, апостол теж говорив тактовно. Всі знали, що Ірод винний у кровозмішенні зі своєю сестрою Вернікою, а значить він порушував чіткі вказівки Божого Слова. А втім, Павло не промовив жодного осудливого слова. Натомість він знайшов за що похвалити Ірода. «Царю Агрı́ппо! — сказав Павло.— Тішуся, що саме перед тобою я маю можливість захищатися і спростувати всі ті обвинувачення юдеїв... Ти добре знаєш усі юдейські звичаї та суперечки» (Дії 26:1—3).

Наскільки ж розсудливо було б нам, коли маємо справу з людьми, також виявляти тактовність. Якщо ми хвалимо сусіда, однокласника, одногрупника чи співпрацівника, то сприяємо мирним взаєминам і хорошій поведінці. Досягаючи серця заслуженою похвалою, ми можемо спонукати щирих людей відкинути неправильні міркування та вчинки і діяти відповідно до точного знання.

Досконалий приклад похвали

Ісус хвалив людей. Приміром, після воскресіння і вознесіння на небо він під Божим керівництвом звернувся через апостола Івана до сімох зборів у Малій Азії. Ісус хвалив тих, хто цього заслуговував. До зборів в Ефесі, Пергамі і Тиятирах Ісус сказав: «Знаю вчинки твої і твій труд, і витривалість, і те, що не терпиш злих людей... Міцно тримаєшся мого імені та не зрікся віри в мене... Знаю вчинки твої, твою любов, віру, служіння та витривалість і знаю, що останні твої вчинки численніші від попередніх». Навіть у зборі в Сардах, який потребував настійної поради, Ісус помітив тих, хто був вартий похвали,  і промовив: «Однак є у тебе в Са́рдах декілька осіб, які не заплямували свого вбрання. Вони ходитимуть зі мною в білому, бо гідні цього» (Об’явлення 2:2, 13, 19; 3:4). Який чудовий приклад подав Ісус!

Наслідуючи Ісуса, ми ніколи не повинні осуджувати цілу групу за помилки кількох її членів або ж давати необхідну пораду, не похваливши належним чином. Але було б добре пам’ятати: якщо ми хвалимо лише тоді, коли збираємось дати пораду, то особа може залишитися глухою до наших слів похвали. Будьте щедрими на похвалу при кожній нагоді. Тоді, якщо колись і доведеться дати пораду, людина сприйме її охочіше.

Старійшини, які вміло хвалять

Християнка, на ім’я Корнелія, служить в одному з європейських філіалів Свідків Єгови. Вона пригадує, що на початку 1970-х років роз’їзний наглядач запитав її, як у неї з особистим вивченням і читанням журналів. «Мені стало трохи соромно»,— говорить Корнелія. Але вона зізналась наглядачу, що їй не вдається прочитувати цілий журнал. Ця християнка розповідає: «Він не почав мене критикувати, а похвалив за те, що я читаю, скільки можу. Мене настільки підбадьорила його похвала, що відтоді я твердо вирішила читати всі статті в журналі».

Рей, який служить у філіалі в Європі, пам’ятає свій перший день піонерського служіння. Він пригадує слова, сказані того вечора головуючим наглядачем  збору — християнином, який працював, був головою сім’ї і мав чимало обов’язків у зборі. Зайшовши до Залу Царства, цей старійшина відразу попрямував до Рея і запитався: «Як твій перший день піонерського служіння?» Тепер, майже через 60 років, Рей усе ще пам’ятає, яким уважним був той старійшина.

Як видно з цих двох випадків, важливо виявляти любов до людей і цінувати те, що вони роблять. Саме це, а не бездумні слова чи пусті лестощі, може творити чуда. Ми маємо дуже багато причин хвалити наших одновірців у зборі. Лише подумайте про їхнє бажання служити Єгові, про добре підготовлені коментарі і про те, як вони чимраз успішніше долають хвилювання перед виходом на сцену для виголошення промови чи участі в якомусь пункті програми. Співвіруючих варто хвалити і за їхню ревність у праці проповідування та навчання, а також за те, що вони ставлять духовні цілі та справи Царства на перше місце. Коли ми хвалимо інших, то отримуємо рясні благословення. Завдяки цьому ми щасливі і маємо позитивний погляд на справи (Дії 20:35).

Старійшинам варто хвалити членів збору за їхні старання. А якщо їм доводиться дати комусь пораду, то вони роблять це в дусі любові. Водночас старійшини не очікують від інших досконалості і не вважають, що коли щось не відповідає таким очікуванням, то це серйозна вада.

Християнським старійшинам треба наслідувати шанобливість і ввічливість Елігу, тактовність Павла і сердечну турботу Ісуса. Тоді вони будуть для братів джерелом справжнього підбадьорення. Похвала спонукатиме інших бути ще кращими людьми і сприятиме радісним та приємним взаєминам. Як же Ісус, мабуть, зрадів, коли під час хрещення небесний Батько похвалив його: «Ти Син мій улюблений, на тобі моє схвалення»! (Марка 1:11). Тож потішаймо серця наших братів щирою і продуманою похвалою.

[Ілюстрації на сторінці 15]

Нам варто наслідувати тактовність Павла, яка принесла добрі результати.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Щира, сердечна похвала творить чуда.