Як підтримати невиліковно хворих

«Почувши, що мама невиліковно хвора, я не могла отямитися. Було важко повірити, що вона помре» (Ґрейс, Канада).

ЯК ЖЕ сильно пригнічує рідних та друзів новина про те, що близька їм людина невиліковно хвора! У них виникає безліч запитань: «Чи розповідати хворому правду про його стан? Чи зможемо ми дивитись на страждання близької людини і на те, як хвороба позбавляє її почуття власної гідності? Як поводитись і що казати в останні години життя хворого?»

Як дехто реагує, коли дізнається про невиліковну хворобу близької людини? І як стати правдивим другом для хворого, щоб потішити та підтримати його у важкий час? (Приповістей 17:17).

Природні почуття

Безсумнівно, серйозна хвороба близької людини завдає нам сильного болю. Навіть лікарі, які постійно стикаються зі стражданнями і смертю, часто пригнічені та виснажені через фізичні й емоційні муки невиліковно хворих.

Нелегко стримувати емоції, коли бачиш страждання рідної людини. Гоза з Бразилії, в якої тяжко хворіла сестра, каже: «Я не могла дивитись, як дорога мені людина мучиться від нестерпного болю». А вірний Богові чоловік Мойсей, сестру якого вразила проказа, вигукнув: «Боже, вилікуй же її!» (Числа 12:12, 13).

 Оскільки ми створені на образ Єгови, співчутливого Бога, то не можемо спокійно дивитись на муки хворих (Буття 1:27; Ісаї 63:9). А як Єгова ставиться до людських страждань? Це можна бачити з Ісусового ставлення до людей. Адже він досконало відображав особистість свого Батька (Івана 14:9). Коли Ісус бачив хворих, то проймався до них жалем (Матвія 20:29—34; Марка 1:40, 41). В попередній статті цього журналу розповідається про смерть Ісусового друга, Лазаря. Бачивши, як побиваються Лазареві рідні та друзі, Ісус настільки зворушився, що з його очей «покотилися сльози» (Івана 11:32—35). Біблія називає смерть ворогом людства й обіцяє, що в майбутньому хвороб і смерті не буде (1 Коринфян 15:26; Об’явлення 21:3, 4).

Коли дізнає́шся про невиліковну хворобу близької людини, можеш почати всіх довкола звинувачувати в тому, що трапилося. Д-р Марта Ортіц у своїй праці про догляд за невиліковно хворими радить: «Довідавшись про стан хворого, не звинувачуйте ні медперсонал, ні себе. Це тільки додасть усім зайвого стресу і відверне увагу від найголовнішого — догляду за хворим». Як допомогти близькій людині жити з важкою хворобою і змиритися з думкою про смерть?

Думайте про людину, а не про хворобу

Необхідно зосереджуватися на особистості хворого, а не на його щораз гіршому стані. Що для цього треба робити? Медсестра, на ім’я Світлана, каже: «Я переглядаю фотографії хворих, на яких вони здорові та енергійні. Уважно слухаю їхні спогади. Так я можу уявити колишнє життя хворого і не зосереджуватися на його теперішньому стані».

 А ось що допомагає іншій медсестрі, Анні, не зосереджуватися на важкому стані хворих: «Спілкуючись з хворими, я дивлюся їм у вічі й завжди стараюсь робити все можливе, аби полегшити їхні страждання». В одній книжці про те, як доглядати за невиліковно хворими, говориться: «Нас зазвичай дуже пригнічує вигляд тяжко хворої чи травмованої у нещасному випадку людини. Тому, спілкуючись з безнадійно хворими, намагайтесь дивитися їм у вічі та зосереджуватись на їхній особистості».

Звичайно, для цього необхідно вміти тримати себе в руках. Християнський старійшина Григорій, який часто відвідує важко хворих, каже: «Наша любов до ближнього має бути дуже сильною. Тоді хвороба не зможе нас пригнітити». Якщо ви зосереджуєтесь на людині, а не на її стражданнях, це позитивно вплине і на вас, і на хворого. Ірина, яка доглядає хворих на рак дітей, розповідає: «Коли пам’ятати, що ваша правильна поведінка підтримує емоційний стан хворого, то вас будуть менше пригнічувати його страждання».

Вмійте слухати

Дехто боїться спілкуватись навіть з близькою людиною, яка помирає. Вони не знають, як поводитись і що казати. На думку Анни, яка недавно доглядала за подругою, для хворого важлива сама наша присутність. Вона каже: «Співчуття можна виявляти не тільки словами, але й своїм ставленням. Сядьте біля хворого, нахиліться до нього, візьміть за руку. Не стримуйте сліз, коли він розповідає про свій стан. Усе це покаже, що ви його любите».

Часами хворий має потребу вилити свої почуття у відвертій розмові. Щоправда, не всі хворі зважуються розповісти про свої переживання, бо не хочуть засмучувати близьких. Друзі та рідні хворого з добрих спонук теж можуть уникати таких розмов, і навіть приховувати від нього певні факти про його стан здоров’я. Чи мудро так робити? На думку одного лікаря, намагання приховати правду від хворого «забирає сили, які треба скерувати на те, щоб правильно представити хворому його діагноз і допомогти йому призвичаїтися до страшної хвороби». Отже, якщо хворий не проти, відверто поговоріть з ним про його стан, не приховуючи, що він може померти.

У минулому Божі служителі зізнавалися своєму небесному Батькові в тому, що їм страшно помирати. Наприклад, 39-річний цар Єзекія, дізнавшись про свою близьку смерть, у розпачі молився до Єгови (Ісаї 38:9—12, 18—20). Коли хворий хоче розповісти, наскільки йому важко думати про смерть, не забороняйте цього. Можливо, йому боляче через те, що він у житті чогось не досягнув. Скажімо, кудись поїхати, створити сім’ю, побачити внуків чи розширити служіння Богові. Дехто з хворих може побоюватись, що рідні і друзі, не знаючи, як з ним поводитися, уникатимуть його (Йова 19:16—18). Багатьох пригнічує страх перед стражданнями, фізичними обмеженнями чи смертю на самоті.

Анна каже: «Дозвольте хворому виговоритися. Не перебивайте, не засуджуйте і не применшуйте його переживань. Завдяки цьому ви зрозумієте його почуття, потреби, бажання та страхи».

 Основні потреби

Стан хворого нерідко погіршується через радикальні методи лікування. Перейнявшись цим, ви можете забути про основну потребу хворого — його право самому приймати рішення.

У деяких культурах родина, аби не завдавати болю хворому, приховує від нього діагноз і сама приймає рішення щодо методів лікування. В інших культурах існує зовсім інша проблема. Наприклад, медпрацівник Джеррі розповідає: «Іноді відвідувачі у присутності хворого говорять про нього так, ніби його вже немає». Усе це може боляче ранити хворого.

Також дуже важливо, щоб хворі не втрачали надії. Багато хто покладає надію на ефективні методи лікування. У Наталиної матері вже втретє повертається рак. Наталя пояснює: «Якщо мама хоче спробувати ще якийсь метод лікування або проконсультуватись в іншого фахівця, я завжди їй у цьому допомагаю. Я розумію, що не варто сподіватись швидкого одужання, але й не хочу позбавляти маму надії».

А що, коли немає жодної надії на одужання? З невиліковно хворими варто відкрито поговорити про смерть. Григорій, про якого вже згадувалось у цій статті, каже: «Не приховуйте від хворого, що він невдовзі помре. Це дасть йому змогу залагодити важливі справи і приготуватись до смерті». Завдяки цьому хворий матиме душевний спокій і не переживатиме, що через його смерть у рідних будуть зайві проблеми.

Звичайно, про таке важко говорити. Але ці відверті розмови дають унікальну нагоду щиро висловити свої почуття. Можливо, хворий перед смертю захоче владнати колишні непорозуміння чи попросити у когось прощення. Після таких розмов ваші стосунки з хворим можуть стати ще ближчими.

Розрада для тих, хто помирає

Як поводитися в останні години життя хворого? Д-р Ортіц, поради якої згадувалися раніше, каже: «Нехай хворий висловить свої останні прохання. Уважно слухайте. Якщо можливо, виконайте його прохання. А якщо ні, то чесно про це скажіть».

У свій передсмертний час дехто хоче побачитись з близькими їхньому серцю людьми. Григорій радить: «Допоможіть хворому поспілкуватися з ними, навіть якщо через брак сил розмова буде короткою». Кілька слів по телефону чи спільна молитва можуть дуже підбадьорити того, хто помирає. Крістіна з Канади, яка за короткий час втратила трьох близьких людей, пригадує: «Чим ближче до смерті, тим більше вони потребували, щоб співхристияни молилися за них».

А чи варто стримувати сльози в присутності того, хто помирає? Ні. Якщо ви плачете біля хворого, в нього з’являється нагода заспокоїти та підбадьорити вас. У книжці про те, як доглядати за невиліковно хворими, сказано: «Надзвичайно зворушливо чути слова розради від хворого. Пам’ятайте, що для нього теж дуже важливо потішати інших». Хворий довший час був безпорадним і отримував багато уваги й піклування. Тож коли хворий несе розраду близьким, він знову почувається дбайливим другом, батьком чи матір’ю.

Зрозуміло, не завжди можна бути поряд з близькою людиною в останні години її життя. Проте, якщо є така нагода, відверто поділіться з нею своїми почуттями,  про які, можливо, ніколи раніше не говорили. Щоб підтримати хворого, можете взяти його за руку і тримати її аж до кінця. Навіть коли здається, що хворий вже ні на що не реагує, попрощайтеся з ним, запевніть у своїй любові та висловіть надію на вашу зустріч після воскресіння (Йова 14:14, 15; Дії 24:15).

Зробіть усе можливе, аби перед смертю хворий відчував, що його люблять. І коли ви будете згадувати про втрату близької людини, вас не мучитиме сумління і не виникатимуть гіркі почуття. Тоді про вас можна буде сказати: «Правдивий друг любить за всякого часу, в недолі ж він робиться братом» (Приповістей 17:17).

[Вставка на сторінці 27]

Зосереджуйтесь на людині, а не на її стражданнях. Це позитивно вплине і на вас, і на хворого

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 29]

Волевиявлення невиліковно хворого

У багатьох країнах дбають про те, аби невиліковно хворі зустріли смерть у спокої, не втративши почуття власної гідності. Тому варто заздалегідь скласти офіційний документ з волевиявленням хворого, зокрема щодо того, де померти — вдома чи в хоспісі.

Документ з волевиявленням:

• посприяє співпраці лікарів з рідними;

• звільнить рідних від прийняття деяких рішень;

• допоможе уникнути небажаних, непотрібних, радикальних чи дорогих методів лікування.

Цей документ може містити таку інформацію:

• ім’я медичного представника хворого;

• лікування, яке хворий прийматиме чи не прийматиме, якщо його стан погіршиться;

• ім’я лікаря, котрий знає хворого і його волю.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Зосереджуйтесь на особистості хворого, а не на його теперішньому стані