Мертва мова не позбавляє сили Боже Слово

ЗА КІЛЬКА минулих століть зникла принаймні половина мов світу. Мова вважається мертвою, якщо більше немає її носіїв. До таких мов зараховано також латинську, хоча її широко вивчають і вона залишається офіційною мовою Ватикану.

Один з перших і найвизначніших перекладів Біблії був зроблений саме латинською. Чи може переклад цією мертвою мовою впливати на читачів Біблії сьогодні? Ви знайдете відповідь на це запитання, прочитавши історію перекладу на латинську мову.

Найдавніші латинські переклади

Латинською здавна розмовляли в Римі. Проте до християн того міста апостол Павло писав грецькою, адже чимало його мешканців походили з грекомовного Сходу *. Вважалося, що місто поступово перетворюється на грецьке. Більшість людей у Римі говорили і грецькою, і латинською. А загалом у різних регіонах Римської імперії розмовляли різними мовами. З її ростом латинська набувала дедалі більшої ваги. Внаслідок цього Святе Письмо переклали з грецької на латинську. Робота над перекладами почалася, ймовірно, у II столітті н. е. в північній Африці.

У результаті постало кілька різних текстів, відомих за своєю збірною назвою Vetus Latina, або старолатинський варіант. На жаль, до нас не дійшло жодного рукопису, який би містив повний латинський переклад Писань. Частини, котрі збереглися, а також уривки, цитовані стародавніми письменниками, свідчать про те, що Vetus Latina не був цілісною працею. Він, очевидно, з’явився завдяки зусиллям багатьох людей, котрі перекладали незалежно один від одного, у різний час та в різних місцях. Тож Vetus Latina — це збірка перекладів з грецької мови.

Через неузгодженість латинських перекладів виникала плутанина. Під кінець IV століття н. е. Августин, один з отців церкви, писав, що «кожен, кому до рук потрапляли грецькі манускрипти і хто був переконаний, що хоч трохи знає грецьку та латинську, наважувався перекладати» Писання. Августин та інші сумнівалися в точності латинських перекладів, яких, на їхню думку, з’явилось надто багато.

Переклад Ієроніма

Покласти край цій плутанині спробував Ієронім, який 382 року періодично служив секретарем Дамасія, єпископа Рима. Дамасій запропонував йому переглянути латинські тексти Євангелій. Ієронім впорався з цим завданням усього за кілька років. Потім він почав переглядати латинські переклади інших біблійних книг.

В основу його праці, котра стала пізніше відома як Вульгата, лягли різні тексти. Ієронім включив у неї латинський текст Псалмів, переглянувши його на основі Септуагінти — грецького перекладу  Єврейських Писань, завершеного у II столітті до н. е. Крім того, до його праці увійшли виправлені раніше Євангелія. Ієронім також переклав значну частину Єврейських Писань з мови оригіналу. Решту тексту, очевидно, переглянув хтось інший. У Вульгату Ієроніма увійшли теж частини з Vetus Latina.

Спершу переклад Ієроніма був не надто популярним. Його критикував навіть Августин. Але згодом ця праця стала взірцем для всіх наступних однотомних Біблій. У VIII та IX століттях вчені Алкуїн і Теодульф взялися виправляти мовні і текстові помилки, котрі проникли в переклад Ієроніма внаслідок багаторазового переписування. Інші вчені поділили текст на розділи, завдяки чому стало легше знаходити потрібні уривки Писань. Після винайдення друку за допомогою рухомих літер першою Біблією, яка вийшла з-під преса, була Вульгата Ієроніма.

У 1546 році на Тридентському соборі переклад Ієроніма вперше назвали Вульгатою. Собор визнав цю Біблію достовірною, і вона стала головною книгою католицизму. Разом з тим собор постановив зробити її перегляд, за яким мали наглядати спеціальні комітети. Папі Сиксту V нетерпеливилось побачити нову Біблію, і він, дещо переоцінивши свої здібності, вирішив закінчити роботу самотужки. Папа помер 1590 року, невдовзі після того, як почався друк  переглянутого ним видання. Кардинали негайно оголосили, що в цій праці багато помилок, і вилучили її з обігу.

Нове видання вийшло у світ 1592 року за папи Климента VIII. Згодом воно стало відоме як Біблія Сикста і Климента. Протягом довгого часу вона залишалась офіційним перекладом католицької церкви. Вульгата Сикста і Климента також служила основою для католицьких перекладів на інші мови, як-от для перекладу Антоніо Мартіні на італійську (завершений 1781 року).

Сучасна латинська Біблія

У XX сторіччі текстуальна критика виявила, що як Вульгата, так і інші переклади потребують перегляду. Для цього 1965 року католицька церква призначила спеціальну комісію, яка повинна була виправити латинський переклад згідно з даними нових досліджень. Це видання мало використовуватися під час католицьких богослужінь латиною.

Перша частина нового перекладу з’явилась 1969 року, а 1979-го папа Іван Павло II схвалив повне видання Нової Вульгати. Перше видання містило Боже ім’я, Iahveh (Ягве), в кількох віршах, в тому числі у Вихід 3:15 і 6:3. Але потім, як висловився один з членів комісії, «помилку було визнано», і в другому офіційному виданні (1986 рік) «Dominus [Господь] повернули на ті місця, де стояло Iahveh».

Так само як століттями раніше піддавали критиці Вульгату, нове видання теж критикували, навіть католицькі вчені. І хоча спочатку його представили як переклад, котрий мав би об’єднати різні християнські церкви, багато хто вважав його перешкодою для цього. Причиною було те, що при перекладі Біблії на інші  мови пропонували звертатися до Нової Вульгати як до єдиного мірила точності. Наприклад, у Німеччині це викликало суперечку між протестантами і католиками, пов’язану з переглядом одного міжконфесійного перекладу Біблії. Протестанти не погоджувалися з католиками, які хотіли, щоб цей переклад повністю відповідав Новій Вульгаті.

Попри те, що латинська вийшла з ужитку, протягом історії переклад Біблії цією мовою прямо чи опосередковано впливав на величезну кількість людей. Завдяки ньому в багатьох мовах сформувалась релігійна термінологія. Отже, Боже Слово, хоч би якою мовою було перекладене, продовжує справляти могутній вплив на життя мільйонів людей, які намагаються дотримуватись його дорогоцінних вчень (Євреїв 4:12).

[Примітка]

[Вставка на сторінці 23]

Папа Іван Павло ІІ схвалив Нову Вульгату. Її перше видання містило Боже ім’я Iahveh (Ягве)

[Рамка на сторінці 21]

СЛІД В ІСТОРІЇ

Vetus Latina, перекладена з грецької, містила багато висловів, котрі увійшли в історію. Одним з них було слово тестаментум, «завіт», яким переклали грецьке діате́ке, тобто «угода» (2 Коринфян 3:14). Внаслідок такого перекладу чимало людей досі називають Єврейські та Грецькі Писання Старим і Новим Завітом.

[Рамка на сторінці 23]

ДОКУМЕНТ, ЯКИЙ ВИКЛИКАВ СУПЕРЕЧКИ

У 2001 році, після чотирирічної праці, ватиканська Конгрегація богослужіння і дисципліни таїнств видала документ Liturgiam authenticam («Правдива літургія»). Він містить настанови щодо богослужіння. Цей документ викликав негативну реакцію в багатьох католицьких богословів.

Згідно з «Правдивою літургією», здійснюючи нові переклади Біблії, за взірець слід брати Нову Вульгату як офіційне церковне видання, навіть якщо вона не всюди узгоджується з текстами оригіналу. Лише тоді керівництво католицької церкви визнаватиме новий переклад. У документі говориться, що в католицьких перекладах будь-якою мовою «ім’я Всевишнього Бога, виражене тетраграмою (чотирма єврейськими літерами ЙГВГ)» слід заміняти «словом, відповідним за значенням» до Dominus, або «Господь». Саме так зроблено у другому виданні Нової Вульгати, хоча в першому вживалося ім’я «Iahveh» (Ягве) *.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 22]

Латинська Біблія, видання Алкуїна, 800 рік

[Відомості про джерело]

From Paléographie latine, by F. Steffens (www.archivi.beniculturali.it)

[Ілюстрації на сторінці 22]

Вульгата Сикста і Климента, 1592 рік

[Ілюстрації на сторінці 23]

Вихід 3:15, Нова Вульгата, 1979 рік

[Відомості про джерело]

© 2008 Libreria Editrice Vaticana