Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Чи ми завжди йдемо слідами Христа?

Чи ми завжди йдемо слідами Христа?

Чи ми завжди йдемо слідами Христа?

«Що ви й робите... робіть це ще повнішою мірою» (1 ФЕС. 4:1).

1, 2. а) Свідками яких величних діл було багато людей за днів Ісуса? б) У чому наш час також неповторний?

ЧИ ВИ коли-небудь думали, як було б чудово жити в той час, коли на землі перебував Ісус? Ви, можливо, міркували про те, що Ісус міг би зцілити вас і тоді ви більше не страждали б від фізичного болю. Або ж ви дуже хотіли би бачити й чути Ісуса і навчатися прямо від нього та спостерігати, як він творить чуда (Марка 4:1, 2; Луки 5:3—9; 9:11). Яку унікальну можливість ми мали б, якби на власні очі бачили всі Ісусові діла! (Луки 19:37). З днів Ісуса жодне покоління більше не бачило нічого подібного, і ніхто не повторить того, що він здійснив на землі, «пожертвувавши самого себе» (Євр. 9:26; Ів. 14:19).

2 А втім, наш час також неповторний. У чому? Ми живемо в період, який у Святому Письмі названо «часом кінця» й «останніми днями» (Дан. 12:1—4, 9; 2 Тим. 3:1). У цей період Сатану було скинено з неба. Незабаром його буде зв’язано і вкинуто «в безодню» (Об’яв. 12:7—9, 12; 20:1—3). До того ж тепер ми маємо честь по цілому світі проголошувати «добру новину про царство», розповідаючи людям про надію на прийдешній Рай. І ця праця вже ніколи не повториться (Матв. 24:14).

3. Що Ісус звелів учням перед своїм вознесінням на небо і що значить це повеління?

3 Перед вознесінням на небо Ісус сказав своїм послідовникам: «Ви... будете моїми свідками в Єрусалимі, в усій Юдеї, Самарії і навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8). Ця діяльність мала включати в себе всесвітню працю навчання. З якою метою? Готувати учнів — нових послідовників Христа — ще до приходу кінця (Матв. 28:19, 20). Що нам слід робити, якщо ми хочемо вміло виконувати Христове доручення?

4. а) На якій потребі наголошує заохочення апостола в 2 Петра 3:11, 12? б) Чого ми повинні остерігатись?

4 Зверніть увагу на заохочення апостола Петра: «Коли говорити про святу поведінку та побожну відданість, якими повинні бути ви, чекаючи приходу дня Єгови і твердо пам’ятаючи про нього!» (2 Пет. 3:11, 12). Слова Петра наголошують на потребі пильнувати в ці останні дні, аби впевнятися, що наше життя і далі зосереджене на ділах, які свідчать про побожну відданість. До таких діл належить і праця проповідування. Як же приємно бачити, з якою ревністю наші брати по всьому світі сповнюють Христове доручення звіщати добру новину! Водночас ми усвідомлюємо необхідність дбати про те, щоб тиск сатанинського світу і наші вроджені плотські схильності не послабили запопадливості в служінні Богові. Тому розгляньмо, як нам завжди йти слідами Христа.

Охоче виконуймо дані Богом обов’язки

5, 6. а) За що Павло похвалив одновірців в Єрусалимі і про що він їх попереджав? б) Чому нам не можна легковажити обов’язками від Бога?

5 У своєму листі до християн в Єрусалимі апостол Павло хвалив одновірців за їхню віру і витривалість навіть попри переслідування. Він говорив: «Ви ж завжди пам’ятайте минулі дні, коли ви, отримавши просвітлення, залишалися стійкими у стражданнях і великій боротьбі». Справді, Єгова пам’ятав про їхню вірність (Євр. 6:10; 10:32—34). Сердечні слова похвали, мабуть, зігріли християн з євреїв. Але в тому ж листі Павло попереджає про одну людську схильність. Якщо її не контролювати, вона може згасити нашу ревність у служінні Богу. Павло зазначив, що християни мусять бути пильними, щоб не «шукати виправдань», коли йдеться про дотримання Божих заповідей (Євр. 12:25).

6 Павлова пересторога проти схильності «шукати виправдань» перед Богом щодо даних ним обов’язків також актуальна для теперішніх християн. Ми розуміємо, що нам треба постановити ніколи не легковажити нашими християнськими дорученнями і не вгашати ревності в служінні Богу (Євр. 10:39). Адже наше священне служіння — це справа життя і смерті (1 Тим. 4:16).

7, 8. а) Як нам зберігати ревність у служінні Богові? б) Що нам слід пам’ятати про Єгову й Ісуса, якщо ми втратили колишню ревність?

7 Що допоможе нам ніколи не шукати виправдань, коли мова йде про доручені Богом обов’язки? Нам вдасться боротись з такою схильністю, якщо ми, наприклад, будемо постійно роздумувати над змістом нашого присвячення Єгові. Коротко кажучи, ми пообіцяли Богу ставити його волю на перше місце в житті і бажаємо дотримуватися цієї обіцянки. (Прочитайте Матвія 16:24). Тож іноді нам варто подумати: «Чи я й далі хочу жити відповідно до свого присвячення Богові, як хотів на час хрещення? Чи, навпаки, моя ревність з роками згасла?»

8 Якщо чесна самоперевірка показує, що ми дещо сповільнились у служінні, то було б мудро пригадати заохотливі слова пророка Софонії. Він промовив: «“Нехай не опустяться руки твої!” Господь, Бог твій, серед тебе,— Велет спасе! Він у радості буде втішатись тобою» (Соф. 3:16, 17). Це підбадьорливе запевнення спершу стосувалося стародавніх ізраїльтян, які повернулись у Єрусалим з вавилонського полону. Однак ці слова стосуються і Божого народу в наші дні. Оскільки ми виконуємо Божу працю, нам слід пам’ятати, що Єгова і його Син підтримують та зміцнюють нас, щоб ми повною мірою сповнювали дані Богом обов’язки (Матв. 28:20; Фил. 4:13). Якщо ми намагаємося й далі запопадливо виконувати працю Єгови, він поблагословить нас і допоможе процвітати духовно.

Запопадливо «шукаймо найперше царства»

9, 10. У чому суть Ісусового прикладу про велику звану вечерю і чого ми з нього вчимося?

9 Коли Ісус був на гостині в одного фарисейського начальника, то навів приклад про велику вечерю. У прикладі він звернув увагу на те, що різні люди мали отримати запрошення успадкувати небесне Царство. Також він яскраво пояснив, що́ означає «відмовлятися». (Прочитайте Луки 14:16—21). Запрошені гості з Ісусового прикладу відмовлялися, тобто шукали виправдань, щоб не прийти на гостину. Один з них сказав, що має піти подивитися на куплене поле. Інший говорив, що купив волів і хоче їх випробувати. Ще інший сказав: «Я щойно одружився і тому не можу прийти». Це не були серйозні виправдання. Той, хто купує поле чи худобу, зазвичай обдивляється їх перед покупкою. Тому немає нагальної потреби перевіряти придбане опісля. І хіба одруження має заважати комусь прийняти таке важливе запрошення? Не дивно, що господар з Ісусового прикладу розгнівався.

10 Усі Божі служителі можуть взяти урок з наведеного Ісусом прикладу. Ми не повинні дозволити особистим справам, як-от згаданим у прикладі, витіснити служіння Богові на задній план. Якщо особисті справи не займають належного місця в житті християнина, то його ревність у служінні поступово згасне. (Прочитайте Луки 8:14). Щоб цього не сталося, слухаймось Ісусової вказівки: «І далі шукайте найперше царства і Божої праведності» (Матв. 6:33). Як же приємно бачити, що Божі служителі, як молоді, так і літні, дотримуються цієї важливої поради! Багато хто спростив своє життя, щоб присвячувати більше часу служінню. Ці християни на власному досвіді переконались у тому, що, ревно «шукаючи найперше царства», людина почувається по-справжньому щасливою і задоволеною.

11. З якого біблійного прикладу видно, наскільки важливо служити Богові ревно і від усього серця?

11 Щоб ще ліпше зрозуміти, наскільки важливо бути ревним у служінні Богові, звернімо увагу на випадок, який стався за життя ізраїльського царя Йоаша. Стурбований неминучою поразкою Ізраїля перед Сирією, Йоаш, плачучи, пришов до Єлисея. Пророк попросив його вистрілити з лука через вікно в напрямку Сирії. Це свідчило про майбутню перемогу, яку Єгова дасть Ізраїлю, що, мабуть, дуже зміцнило царя. Потім Єлисей наказав Йоашу взяти стріли і бити ними об землю. Цар зробив так тричі. Єлисей розгнівався на нього, адже, якби той вдарив по землі п’ять-шість разів, то «побив би Сирію аж до кінця». Відтак Йоаш мав отримати тільки три неповні перемоги. Оскільки цареві бракувало запопадливості, він не досяг бажаного успіху (2 Цар. 13:14—19). Чого ми вчимося з цієї розповіді? Єгова рясно благословлятиме нас лише тоді, коли ми виконуємо його працю від усього серця і з ревністю.

12. а) Що допоможе нам зберігати ревність у служінні Богу попри життєві труднощі? б) Розкажіть, яку користь особисто вам приносить зайнятість у служінні.

12 У життєвих труднощах виявляється наша ревність і відданість Богові. Багато братів і сестер стикаються зі скрутними економічними обставинами. Інших засмучує те, що через серйозні хвороби вони не можуть служити Єгові так, як хотіли б. Усе ж кожен з нас може докласти зусиль, щоб зберігати свою ревність і далі точно йти слідами Христа. Будь ласка, проаналізуйте поради і біблійні вірші, наведені в рамці «Що допоможе вам і далі йти за Христом?». Подумайте, як вам повною мірою їх застосовувати. Тоді ви пожнете великі благословення. Постійна зайнятість у служінні допомагає нам зберігати зрівноваженість, збагачує наше життя і приносить нам справжній мир та щастя (1 Кор. 15:58). Крім того, служачи Богові від цілого серця, ми зможемо «чекати приходу дня Єгови і твердо пам’ятати про нього» (2 Пет. 3:12).

Чесно аналізуймо себе

13. Як нам визначити, що означає щиросерде служіння Богу в нашому випадку?

13 Але варто пам’ятати, що про щиросерде служіння не свідчить тільки те, скільки часу ми йому присвячуємо. Обставини в кожного різні. Людина, яка щомісяця проповідує лише годину або дві, може дуже подобатись Єгові, якщо вона дійсно робить те, що дозволяє їй здоров’я. (Порівняйте Марка 12:41—44). Отже, щоб визначити, що́ означає щиросерде служіння Богу в нашому випадку, потрібно чесно проаналізувати свої здібності й обставини. Як послідовники Христа, ми хочемо мати Божий погляд на справи. (Прочитайте Римлян 15:5; 1 Кор. 2:16). Що Ісус вважав найважливішим у житті? Він сказав натовпові людей з Капернаума: «Я повинен звіщати добру новину про Боже царство, бо для того мене послано» (Луки 4:43; Ів. 18:37). Пам’ятаючи про Ісусову ревність у служінні, оцініть свої обставини, щоб побачити, чи ви можете розширити служіння (1 Кор. 11:1).

14. Як нам розширити своє служіння?

14 Завдяки ретельному аналізу обставин ми, можливо, побачимо, що в змозі проводити більше часу в служінні (Матв. 9:37, 38). Приміром, тисячі молодих християн, котрі недавно закінчили школу, розширили служіння і тепер ревно та з радістю служать піонерами. Чи хотіли б і ви відчути таку ж радість? Деякі брати і сестри обміркували власні обставини і вирішили переїхати в певну місцевість у своїй країні чи за кордон, де є більша потреба у вісниках Царства. Інші вчать іноземну мову, щоб опрацьовувати іншомовне поле. І, хоча розширити служіння іноді складно, це приносить щедрі благословення і ми можемо допомогти багатьом людям «набути точного знання правди» (1 Тим. 2:3, 4; 2 Кор. 9:6).

Біблійні приклади для наслідування

15, 16. Чиї приклади спонукують нас бути ревними послідовниками Христа?

15 Як деякі чоловіки, що стали апостолами, відгукнулися на запрошення Ісуса йти за ним? Про Матвія Біблія каже: «Той устав, залишив усе та пішов за Ісусом» (Луки 5:27, 28). А про Петра та Андрія, які були рибалками, ми читаємо: «Ці чоловіки зараз же покинули сіті й пішли за ним». Потім Ісус побачив Якова та Івана, котрі разом з батьком лагодили сіті. Як вони сприйняли Ісусове запрошення? «Вони відразу покинули човен та свого батька й пішли за Ісусом» (Матв. 4:18—22).

16 Іншим гарним прикладом є Савл, знаний як апостол Павло. Раніше цей чоловік запекло переслідував Ісусових послідовників, але потім змінився і став «вибраною... посудиною», щоб звіщати про ім’я Христа. Павло «відразу почав у синагогах проповідувати про Ісуса, що Він — Божий Син» (Дії 9:3—22). І, незважаючи на чималі труднощі та переслідування, Павло ніколи не втрачав ревності (2 Кор. 11:23—29; 12:15).

17. а) Як ви реагуєте на запрошення Христа йти за ним? б) Які благословення очікують нас, якщо ми щиро і ревно виконуємо волю Єгови?

17 Ми, звісно, бажаємо наслідувати приклади цих християн і відразу та охоче відгукуватися на Ісусове запрошення (Євр. 6:11, 12). Які благословення нас очікують, якщо ми і далі ревно й точно йдемо слідами Христа? Виконання Божої волі приносить справжнє задоволення, і ми щасливі, що можемо брати на себе особливі теократичні обов’язки та завдання в зборі. (Пс. 40:9; прочитайте 1 Фессалонікійців 4:1). Справді, коли ми з усіх сил наслідуємо Христа, то пожинаємо рясні благословення, маючи душевний спокій, щастя, задоволення, Боже схвалення і надію на вічне життя (1 Тим. 4:10).

Чи пригадуємо?

• Яку важливу працю нам доручено і як нам ставитися до неї?

• Якої людської схильності нам треба остерігатись і чому?

• У чому нам слід чесно себе аналізувати?

• Що допоможе нам постійно йти за Христом?

[Запитання для вивчення]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 27]

Що допоможе вам і далі йти за Христом?

▪ Щодня читайте Боже Слово і роздумуйте над прочитаним (Пс. 1:1—3; 1 Тим. 4:15).

▪ Часто моліться про допомогу і керівництво Божого духу (Зах. 4:6; Луки 11:9, 13).

▪ Спілкуйтеся з тими, хто щиро виявляє ревність у служінні (Прип. 13:20; Євр. 10:24, 25).

▪ Усвідомлюйте, в який важливий час ви живете (Еф. 5:15, 16).

▪ Пам’ятайте, наскільки небезпечно «шукати виправдань» (Луки 9:59—62).

▪ Постійно роздумуйте про своє присвячення Богові і щедрі благословення, які ви пожнете, якщо будете служити Єгові і щиросердо йти за Христом (Пс. 116:12—14; 133:3; Прип. 10:22).