«Саме тепер час особливої прихильності!»

«Саме тепер час особливої прихильності! Саме тепер день спасіння!» (2 КОР. 6:2).

1. Чому нам потрібно усвідомлювати, що робити в той чи інший час?

«ДЛЯ всього свій час, і година своя кожній справі під небом» (Еккл. 3:1). Соломон писав про те, наскільки важливо розуміти, який час є найсприятливіший для будь-якої корисної справи — чи то рільництва, подорожі, ділових справ, чи спілкування з іншими. А втім, нам потрібно усвідомлювати й те, яка праця є найважливішою в певний час. Іншими словами, ми повинні правильно визначати пріоритети.

2. Звідки видно, що, проповідуючи, Ісус чітко розумів, в який час він живе?

² Будучи на землі, Ісус чітко розумів, в який час він живе і що йому слід робити. Він добре пам’ятав свої пріоритети і знав, що настав довгоочікуваний час для сповнення багатьох месіанських пророцтв (1 Пет. 1:11; Об’яв. 19:10). Ісус мав допомогти людям зрозуміти, що є обіцяним Месією. Ісусові було доручено ґрунтовно свідчити правду про Царство і збирати тих, хто в майбутньому разом з ним правитиме в тому Царстві. Також  він мав закласти основу християнського збору, який би проповідував і робив учнями людей по цілій землі (Марка 1:15).

3. Як те, що Ісус розумів важливість тодішнього часу, впливало на його вчинки?

³ Таке розуміння позитивно впливало на життя Ісуса, спонукуючи його ревно виконувати волю свого Батька. Він промовив учням: «Жниво справді велике, а робітників мало. Тож благайте Господаря жнива, щоб він вислав робітників на жниво своє» (Луки 10:2; Мал. 4:5, 6). Ісус вибрав з-поміж учнів спершу 12, а потім 70, дав їм конкретні вказівки і послав їх звіщати дивовижну новину про те, що «наблизилося царство небесне». Про самого ж Ісуса ми читаємо: «Коли [він] закінчив давати настанови своїм дванадцятьом учням, то вирушив звідти навчати й проповідувати в інших містах» (Матв. 10:5—7; 11:1; Луки 10:1).

4. У чому Павло наслідував Ісуса Христа?

⁴ Ісус подав усім своїм послідовникам досконалий приклад ревності і відданості. Саме про це говорив апостол Павло, коли радив одновірцям: «Наслідуйте мене, як і я наслідую Христа» (1 Кор. 11:1). В чому Павло наслідував Христа? Насамперед у тому, що не шкодував зусиль у проповідуванні доброї новини. У Павлових листах до зборів ми знаходимо такі вирази, як «у праці не лінуйтеся», «служіть Єгові як раби», «будьте... завжди зайнятими в Господній праці» і «хоч би що ви робили, робіть це від усієї душі, як для Єгови» (Рим. 12:11; 1 Кор. 15:58; Кол. 3:23). Павло завжди пам’ятав про зустріч з Господом Ісусом Христом по дорозі в Дамаск і слова Ісуса, які, напевно, передав йому учень Ананій: «Цей чоловік — вибрана для мене посудина: він має звіщати про моє ім’я іншим народам, а також царям та Ізраїлевим синам» (Дії 9:15; Рим. 1:1, 5; Гал. 1:16).

«Час особливої прихильності»

5. Що спонукало Павла ревно виконувати служіння?

⁵ Читаючи книгу Дії, ми обов’язково помітимо мужність і ревність, які Павло виявляв у служінні (Дії 13:9, 10; 17:16, 17; 18:5). Павло усвідомлював, в який важливий час він живе. Апостол казав: «Саме тепер час особливої прихильності! Саме тепер день спасіння!» (2 Кор. 6:2). У 537 році до н. е. настав сприятливий час для того, щоб вигнанці у Вавилоні повернулися на батьківщину (Ісаї 49:8, 9). Але що мав на увазі Павло? Контекст допомагає нам це побачити.

6, 7. Яку велику честь мають тепер помазані християни і хто з ними співпрацює?

⁶ Раніше у своєму листі Павло говорив про велику честь, яку отримав він і його помазані одновірці. (Прочитайте 2 Коринфян 5:18—20). Він пояснив, що Бог поставив перед ними особливу мету — виконувати «місію примирення», благати людей «примиритися з Богом». Це означало відновлення дружби або миру з Богом.

⁷ З моменту бунту в Едемі всі люди відчужені та віддалені від Єгови (Рим. 3:10, 23). Через таке відчуження людство в цілому огорнула духовна темрява,  що призводить до страждань і смерті. Павло писав: «Ми знаємо, що аж донині все створіння разом стогне й мучиться» (Рим. 8:22). Однак Бог подбав про те, щоб заохочувати, по суті, «благати», людей повернутися до нього, тобто примиритися з ним. Саме таке служіння було доручене Павлові і його помазаним співхристиянам. Для тих, хто повірив в Ісуса, той «час особливої прихильності» став «днем спасіння». Усі помазанці та їхні товариші, «інші вівці», і далі разом запрошують людей скористатися з «часу особливої прихильності» (Ів. 10:16).

8. Чому заклик примиритися з Богом є дивовижним?

⁸ Хоча стосунки з Богом були розірвані односторонньо — через бунт людей в Едемі, він подбав про те, щоб знову налагодити ці стосунки. Ось чому заклик до людей примиритися з Богом є надзвичайно дивовижним! (1 Ів. 4:10, 19). Що Єгова для цього зробив? Павло відповів: «Бог через Христа примирив із собою світ і не залічує людям їхніх проступків. І це слово примирення Бог доручив саме нам» (2 Кор. 5:19; Ісаї 55:6).

9. Як Павло показував, що цінує Боже милосердя?

⁹ Надавши викупну жертву, Єгова зробив так, що люди, які виявляли віру, могли отримати прощення своїх провин та відновити з ним дружбу і мир. Крім того, Бог з допомогою своїх посланців заохочував людей повсюди, поки не пізно, примиритися з ним. (Прочитайте 1 Тимофія 2:3—6). Павло усвідомлював Божу волю і час, в який він жив, тому невтомно виконував «місію примирення». Воля Єгови не змінилася. Він досі протягує людям руку допомоги. Павлові слова «саме тепер час особливої прихильності» і «саме тепер день спасіння» стосуються й наших днів. Яким же милосердним і співчутливим є Бог Єгова! (Вих. 34:6, 7).

«Не випустімо з уваги мети»

10. Що «день спасіння» означав для помазаних християн колись і що він означає сьогодні?

¹⁰ Першими людьми, які отримали користь з цього вияву Божої незаслуженої доброти, стали ті, хто «перебував в єдності з Христом» (2 Кор. 5:17, 18). Для них «день спасіння» почався в П’ятидесятницю 33 року н. е. Відтоді таким особам доручено проголошувати «слово примирення». У наш час останок помазаних християн і далі виконує «місію примирення». Ці християни розуміють, що чотири ангели, яких у пророчому видінні бачив апостол Іван, «міцно тримають чотири вітри землі, аби жоден з них не дув... на землю». Отже, сьогодні все ще «день спасіння» і «час особливої прихильності» (Об’яв. 7:1—3). Тому з початку XX століття помазаний останок запопадливо виконує «місію примирення» навіть у найвіддаленіших куточках землі.

11, 12. Як на початку XX століття помазані християни показали, що розуміли важливість того часу? (Дивіться ілюстрацію на сторінці 15).

¹¹ Наприклад, як зазначено в книжці «Свідки Єгови — вісники Божого Царства» *, на початку XX століття «Чарлз Рассел і його товариші були твердо переконані, що живуть у час жнив і що людям потрібно почути життєдайну правду». Що вони для цього робили? Ці брати усвідомлювали, що настав період жнив, «час особливої прихильності», і не обмежувались тим, щоб просто запрошувати людей на певні релігійні служби. Цим вже давно займалося духівництво загальновизнаного християнства. Помазанці ж почали по-іншому поширювати добру новину. Скажімо, вони вміло використовували у своїй праці останні технічні новинки.

 ¹² Щоб проголошувати звістку про Царство, ця невелика група ревних служителів використовувала буклети, памфлети, журнали і книжки. Помазанці також готували промови і статті для тисяч газет. Вони транслювали біблійні програми по національних і міжнародних радіомережах. Ці брати створили і показували кінофільм, в якому зображення було синхронізоване з аудіозаписом. І вони зробили це ще до того, як кіноіндустрія почала випускати звукові фільми для широкого загалу. Які плоди принесла така невтомна ревність? Нині вже близько семи мільйонів осіб відгукнулися на заклик: «Примиріться з Богом» — і проголошують його. Дійсно, ті ранні служителі Єгови подали чудовий приклад ревності, незважаючи на скрутні обставини.

13. На який Божий намір нам потрібно зважати?

¹³ Донині актуальними є Павлові слова «саме тепер час особливої прихильності». Ми відчули на собі незаслужену доброту Єгови і вдячні за можливість почути і прийняти звістку примирення. Не сприймаймо це як належне, а слухаймось поради Павла: «Ми благаємо також, аби ви не випустили з уваги мети, з якою Бог виявив до вас незаслужену доброту» (2 Кор. 6:1). Бог виявляє незаслужену доброту для того, щоб «через Христа примирити із собою світ» (2 Кор. 5:19).

14. Які слушні нагоди виникають у багатьох куточках землі?

¹⁴ Більшість людей засліпив Сатана, і тому вони залишаються відчуженими від Бога та не розуміють, чому він виявляє незаслужену доброту (2 Кор. 4:3, 4; 1 Ів. 5:19). Однак щораз гірші умови у світі спонукують багатьох осіб відгукуватися на правду, коли вони починають розуміти, що в основі людського зла і страждань лежить відчуження від Бога. Навіть там, де люди здебільшого байдужі до проповідування, чимало осіб прислухаються до доброї новини і хочуть примиритися з Богом. Чи ми розуміємо, що сьогодні час ще ревніше докладати зусиль, щоб проголошувати заклик: «Примиріться з Богом»?

15. Чого ми навчаємо людей, замість того щоб влещувати їхні вуха приємною їм звісткою?

¹⁵ Наше завдання — не просто розповідати людям, що, навернувшись до Бога, вони звільняться від усіх проблем і почуватимуться ліпше. Чимало хто сподівається цього, коли ходить до церкви, і вона охоче задовольняє таке бажання людей (2 Тим. 4:3, 4). Наше ж служіння має іншу мету. Добра новина, яку ми проповідуємо, полягає в тому, що Єгова з любові хоче через Христа прощати людям проступки. Таким чином люди можуть перестати бути відчуженими від Бога і примиритися з ним (Рим. 5:10; 8:32). А втім, «час особливої прихильності» швидко наближається до кінця.

«Духом палайте»

16. Завдяки чому Павло зберігав відвагу і ревність?

¹⁶ Як же нам розвинути і зберігати ревність у правдивому поклонінні? Хтось від природи сором’язливий або стриманий, і йому нелегко відверто висловлювати почуття чи бути комунікабельним.  Проте варто пам’ятати, що ревність — це не лише вияв емоцій або захоплення, і вона не залежить від чийогось характеру. Павло показав, що́ є запорукою ревності, коли заохотив одновірців: «Духом палайте» (Рим. 12:11). Дух Єгови відігравав ключову роль у тому, щоб апостоли зберігали відвагу і витривалість у проповідницькій праці. За більш ніж 30 років, відтоді як Ісус покликав Павла і аж до часу останнього ув’язнення та мучеництва апостола в Римі, його ревність не ослабла. Він завжди покладався на Бога, який своїм духом зміцнював його. Павло казав: «Все мені під силу завдяки тому, хто мене зміцнює» (Фил. 4:13). Яким же підбадьорливим і повчальним є його приклад для нас!

17. Як нам «духом палати»?

¹⁷ Згідно з «Підрядковим перекладом Царства» (англ.), слово, перекладене як «палати», буквально означає «кипіти». Щоб чайник з водою кипів, йому треба постійно піддавати жару. Так само, аби «духом палати», нам слід постійно перебувати під впливом Божого духу. Для цього необхідно черпати пожиток з усіх дарів, за допомогою яких Єгова духовно зміцнює нас. Це означає серйозно ставитися до поклоніння в колі сім’ї і в зборі — регулярно проводити особисте і сімейне вивчення, молитися та збиратися з одновірцями. Тоді символічний «жар» підтримуватиме в нас «кипіння», щоб ми й далі «палали духом». (Прочитайте Дії 4:20; 18:25).

18. На якій меті нам, присвяченим християнам, слід зосереджуватися?

¹⁸ Присвячена особа повністю зосереджена на певній меті, і її не так вже й легко відвернути від неї. Будучи присвяченими християнами, ми маємо мету виконувати те, чого очікує від нас Єгова, як це робив Ісус (Євр. 10:7). Сьогодні воля Єгови полягає в тому, щоб якомога більше людей примирилося з ним. Тому, подібно до Ісуса та Павла, з ревністю виконуймо цю найважливішу і найнагальнішу працю!

[Примітка]

Чи ви пригадуєте?

• Яку «місію примирення» було доручено Павлові та іншим помазаним християнам?

• Як помазаний останок мудро використовує «час особливої прихильності»?

• Як християнським служителям «духом палати»?

[Запитання для вивчення]

[Ілюстрація на сторінці 12]

Павло завжди пам’ятав про зустріч з Господом Ісусом Христом