Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Він залишався стійким попри розчарування

Він залишався стійким попри розчарування

Наслідуймо їхню віру

Він залишався стійким попри розчарування

САМУЇЛ з болем дивився на згорьовані сім’ї. Здавалося, місто потопає в сльозах. З багатьох домівок доносився плач жінок і дітей, які почули жахливу новину: їхні батьки, чоловіки, сини і брати вже ніколи не повернуться додому. Невідомо, скільки сімей у Шіло втратило своїх рідних, але Біблія каже, що від рук філістимлян загинуло близько 30 000 ізраїльських воїнів. Перед тим в іншій битві полягло 4000 (1 Самуїла 4:1, 2, 10).

Ця подія — лише одна з багатьох бід, які спіткали народ. Два сини первосвященика Ілія, Хофні та Пінхас, винесли з Шіло священний ковчег заповіту. Ця дорогоцінна скриня символізувала присутність Бога. Зазвичай її зберігали в храмі-наметі, у відділі, який називався «Святеє Святих». Ізраїльтяни взяли ковчег на війну. Вони вважали його талісманом, що має принести перемогу. Яке ж безглузде сподівання! Філістимляни захопили ковчег і вбили Хофні та Пінхаса (1 Самуїла 4:3—11).

Ковчег заповіту стояв у скинії в Шіло вже кілька століть. Тепер його було втрачено. Почувши таку новину, 98-річний Ілій упав навзнак зі стільця й помер. Його невістка, яка овдовіла того ж дня, померла під час пологів. Перед смертю вона сказала: «Відійшла слава від Ізраїля». І дійсно, Шіло вже ніколи не буде таким, як раніше (1 Самуїла 4:12—22).

Як Самуїл долатиме розчарування, пов’язане з цими подіями? Чи не забракне йому віри, щоб допомагати народу, який втратив схвалення і захист Єгови? Інколи кожен з нас стикається з труднощами та розчаруваннями, які можуть випробовувати нашу віру. Тож подивімось, чого можна навчитись від Самуїла.

Він «обстоював праведність»

Після опису поразки ізраїльтян біблійна розповідь зосереджується на ковчезі заповіту. У ній йдеться про страждання, яких зазнали філістимляни, забравши ковчег, і про те, як вони були змушені його повернути. Розповідь про це охоплює період приблизно у 20 років, і в ній нічого не згадується про Самуїла (1 Самуїла 7:2). Що він робив усі ці роки?

Про час перед тим періодом Біблія каже: «Було Самуїлове слово для всього Ізраїля» (1 Самуїла 4:1, курсив наш). У Біблії також розповідається, що після того часу Самуїл за своїм звичаєм щороку ходив до трьох ізраїльських міст, де розсуджував різні справи та суперечки. Тоді він повертався до рідної Рами (1 Самуїла 7:15—17). Як бачимо, Самуїл завжди був зайнятий в служінні Богу. Тож упродовж тих 20 років Самуїл теж мав чимало роботи.

Через неморальність і зіпсуття синів Ілія люди втратили віру. Можливо, саме тому багато хто почав поклонятись фальшивим богам. І все ж після двох десятиліть наполегливої праці Самуїл зміг сказати народу: «Якщо ви цілим вашим серцем вертаєтеся до Господа, повикидайте з-поміж себе чужих богів та Астарт, і міцно прихиліть свої серця до Господа, і служіть Самому Йому,— і Він спасе вас із руки филистимлян» (1 Самуїла 7:3).

«Рука филистимлян» була дуже важкою. Розбивши військо Ізраїля, ці вороги безкарно гнобили Божий народ. Але Самуїл запевнив ізраїльтян: все зміниться, якщо вони повернуться до Єгови. Як люди зреагували на заклик Самуїла? Ізраїльтяни повикидали ідолів і відтак «служили Господеві, Самому Йому». Це дуже потішило Самуїла. Він зібрав народ у Міцпі, містечку в гористім краї на північ від Єрусалима. Там люди постили і каялися, що зрадили Єгову (1 Самуїла 7:4—6).

Філістимляни дізналися про ці збори і відіслали військо до Міцпи, щоб побити служителів Єгови. Ізраїльтяни почули про небезпеку і, налякавшись, просили Самуїла молитися за них. Він послухався, а також приніс Богові жертву. Під час жертвоприношення філістимляни підійшли до Міцпи. Тоді Єгова відповів на молитву Самуїла і вилив свій гнів, спричинивши оглушливий гуркіт. У Біблії сказано: «Загримів Господь того дня сильним громом на филистимлян, та й привів їх у замішання» (1 Самуїла 7:7—10).

Філістимських воїнів не було легко налякати, адже вони не малі діти, які ховаються за маминою спідницею, почувши розкати грому. То були сильні чоловіки, загартовані у численних боях. Мабуть, грім, який вони почули, був незвичайний. Що їх так вразило? Гучність? Можливо, грім линув з безхмарного синього неба або ж відбивався загадковою луною від гірських схилів. Хоч би як там було, він сильно налякав воїнів. У повному сум’ятті вони з лютих нападників перетворилися на жалюгідних втікачів. Ізраїльські чоловіки вийшли з Міцпи і розбили філістимлян. Вони гналися за ними ще багато кілометрів на південний захід від Єрусалима (1 Самуїла 7:11).

Ця битва мала історичне значення. У період, коли Самуїл був суддею, ізраїльтяни витісняли філістимлян і повертали завойовані ними міста (1 Самуїла 7:13, 14).

Через багато століть після цього апостол Павло згадав Самуїла серед вірних пророків і суддів, які «обстоювали праведність» (Євреїв 11:32, 33). Самуїл справді робив усе для того, щоб ізраїльтяни чинили добре і правильне в Божих очах. Він залишався витривалим, тому що терпеливо чекав на Єгову і віддано виконував його працю попри розчарування. Крім того, Самуїл завжди був вдячний Богові. Після перемоги в Міцпі він поставив камінь в пам’ять про те, що Єгова визволив свій народ (1 Самуїла 7:12).

Чи ви теж прагнете обстоювати праведність? Ви можете багато почерпнути з прикладу Самуїла, який виявляв терпеливість, лагідність і вдячність. Хто з нас не потребує цих рис? Самуїл розвинув їх ще в юності, і це допомагало йому долати глибоке розчарування в подальші роки.

«Сини твої не йдуть дорогами твоїми»

У наступній згадці про Самуїла сказано, що він уже постарівся. Його сини, Йоїл і Авійя, були вже дорослі, тож Самуїл доручив їм важливий обов’язок — допомагати йому вирішувати судові справи. Але ці чоловіки не виправдали його довіри. На противагу своєму чесному і справедливому батькові вони зловживали своїм становищем. Йоїл та Авійя судили несправедливо і брали хабарі (1 Самуїла 8:1—3).

Одного дня до Самуїла прийшли старші чоловіки. Вони нарікали: «Сини твої не йдуть дорогами твоїми» (1 Самуїла 8:4, 5). Чи знав Самуїл про цю проблему? Біблія про це не говорить. А втім, Самуїл, на відміну від Ілія, був бездоганним батьком. Єгова докорив Ілію і покарав за те, що він шанував своїх синів більше, ніж його, поблажливо ставлячись до їхньої ганебної поведінки (1 Самуїла 2:27—29). Єгова не побачив подібних помилок у Самуїла, тож і не мав підстав для докору.

Біблія не описує, який сором, тривогу і розчарування відчував Самуїл через лихі вчинки своїх дітей. Але чимало батьків добре зрозуміють почуття пророка. У теперішній буремний час діти масово бунтують проти батьківської влади (2 Тимофія 3:1—5). Приклад Самуїла несе потіху тим, хто стикнувся з подібною проблемою, і показує, як поводитись у такій ситуації. Пророк не дозволив, щоб невірність синів вплинула на його віддане служіння Богу. Пам’ятайте: навіть якщо слова та виправні заходи не дають бажаних результатів, добрий батьківський приклад справляє могутній вплив. Тим часом ви, батьки, як колись Самуїл, завжди можете потішати серце свого Батька, Бога Єгови.

«Настанови нам царя»

Сини Самуїла, мабуть, не уявляли, які наслідки матиме їхня пожадливість та егоїзм. Старші чоловіки Ізраїля вимагали: «Тепер настанови нам царя, щоб судив нас, як у всіх народів» (1 Самуїла 8:5, 6). Що відчував Самуїл? Чи почувався відкиненим? Зрештою він судив цей народ від імені Єгови протягом десятиліть. А тепер ізраїльтяни хотіли, щоб їхнім суддею був не звичайний пророк, як-от Самуїл, а цар. Довколишніми народами правили царі, тож і вони захотіли мати над собою царя. Як до цього поставився Самуїл? Біблія говорить: «Була та річ зла в Самуїлових очах» (1 Самуїла 8:5, 6).

Зверніть увагу, що сказав Єгова, коли Самуїл розповів йому про бажання ізраїльтян. «Послухай голосу того народу щодо всього, про що він сказав тобі, бо не тобою вони погордували, але Мною погордували, щоб Я не царював над ними»,— промовив Бог (1 Самуїла 8:7—19). Ці слова, мабуть, заспокоїли Самуїла. Але як же сильно ізраїльтяни образили Всемогутнього Бога! Єгова наказав пророку попередити їх про тягарі, які вони матимуть, коли над ними правитиме людина. Самуїл переповів народу слова Єгови, але люди далі наполягали: «Ні,— нехай тільки цар буде над нами!» Тоді пророк, в усьому слухаючись свого Бога, пішов і помазав царя, якого обрав Єгова (1 Самуїла 8:7—19).

Яким був послух Самуїла? Чи пророк виконував Боже завдання недбало і неохоче? Чи дозволив він розчаруванню перерости в озлобленість? У такій ситуації багато хто мав би подібні почуття, але не Самуїл. Він помазав Саула і визнав його обраним Єговою царем. Пророк поцілував Саула, привітавши його як царя і показавши, що підкоряється йому. Крім того, звернувшись до людей, він сказав: «Чи бачите, кого вибрав Господь? Бо нема такого, як він, серед усього народу» (1 Самуїла 10:1, 24).

Самуїл зосереджувався не на вадах, а на добрих рисах чоловіка, якого Єгова призначив царем. Замість того щоб прагнути схвалення непостійних людей, він дорожив схваленням Єгови (1 Самуїла 12:1—4). Також Самуїл віддано виконував свої обов’язки: застерігав Божий народ перед духовними небезпеками і заохочував залишатись вірними Єгові. Люди послухались його пересторог і почали благати, щоб він молився за них. У відповідь Самуїл промовив такі зворушливі слова: «Не дай мені, Боже, грішити проти Господа, щоб перестав я молитися за вас! І я буду наставляти вас на дорогу добру та просту» (1 Самуїла 12:21—24).

Чи ви колись були розчаровані через те, що хтось інший отримував становище, якого прагнули ви? Приклад Самуїла показує, що не варто заздрити чи озлоблюватись. Для кожного вірного служителя Єгова має багато цікавої та захопливої праці.

«Аж доки ти сумуватимеш за Саулом?»

Саул мав добрі риси, і Самуїл бачив це. Саул був високий на зріст і показний, мужній та винахідливий, і водночас скромний та невибагливий (1 Самуїла 10:22, 23, 27). Він, подібно до всіх людей, мав свободу волі та міг самостійно вирішувати, як поводитись (Повторення Закону 30:19). Чи мудро він використовував цей дар?

На жаль, дуже часто буває, що скромність людини зникає, як тільки вона відчує смак влади. Невдовзі Саул став самовпевненим. Він нехтував наказами Єгови, які передавав Самуїл. Одного разу Саулу забракло терпіння і він приніс жертву Богу, хоча право зробити це належало тільки Самуїлу. За цей вчинок Самуїл суворо докорив царю і передрік, що його рід втратить царську владу. Замість того щоб прийняти докір, Саул виявив ще більший непослух (1 Самуїла 13:8, 9, 13, 14).

Через Самуїла Єгова наказав Саулу воювати з амаликитянами. Цар мав убити їхнього злого царя Аґаґа. Однак Саул не лише зберіг Аґаґу життя, а й забрав собі найкращу здобич, яку теж мав знищити. Коли Самуїл прийшов, щоб вказати на його провину, стало видно, наскільки сильно змінився Саул. Він не виявив смирення і почав виправдовуватись. Цар хотів уникнути розмови та намагався перекинути вину на народ. Саул думав пом’якшити покарання, пояснюючи, що збирався принести частину здобичі у жертву Єгові. Проте Самуїл промовив слова, які стали добре відомими: «Послух ліпший від жертви». Самуїл сміливо осудив царя і проголосив вирок Єгови: царська влада над Ізраїлем буде передана іншому, ліпшому від Саула (1 Самуїла 15:1—33).

Самуїл сильно засмутився через гріхи Саула. Пророк цілу ніч палко молився до Єгови про це. Він дуже сумував за Саулом. Колись Самуїл мав великі сподівання щодо Саула, бо бачив його здібності і добрі риси. Але цар не виправдав надій Самуїла. Саул вже не такий, яким його знав пророк — він втратив свої хороші риси та відвернувся від Єгови. Самуїл більше не хотів бачити Саула. Згодом Єгова лагідно докорив пророку: «Аж доки ти сумуватимеш за Саулом? Таж Я відкинув його, щоб не царював над Ізраїлем. Наповни рога свого оливою, та й іди,— пошлю тебе до віфлеємлянина Єссея, бо Я наглянув Собі царя між синами його» (1 Самуїла 15:34, 35; 16:1).

Невірність людини ніколи не перешкодить Єгові здійснити свій намір. Навіть якщо хтось з його служителів стає невірним, Бог знайде іншу людину, котра виконає його волю. Тож Самуїл перестав сумувати за Саулом. За наказом Єгови пророк прийшов у Віфлеєм, до дому Єссея. Там він побачив кількох показних чоловіків, Єссеєвих синів. Коли Самуїл примітив найстаршого, Єгова відразу застеріг його: «Не дивись на обличчя його та на високість зросту його... Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік-бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Самуїла 16:7). Зрештою Самуїл познайомився з наймолодшим сином, Давидом. Саме його вибрав Єгова.

В останні роки свого життя Самуїл ще чіткіше побачив, яким слушним було рішення Єгови поставити Давида замість Саула. Саул розвинув руйнівну заздрість і відступив від Бога. Натомість Давид залишився вірним Єгові, виявляючи чудові риси — мужність, непорочність, віру і відданість. Життя Самуїла добігало кінця, але його віра ставала щораз міцнішою. Він переконався, що Єгова може розвіяти і навіть обернути на добро будь-яке розчарування. Самуїл прожив майже століття. Коли цей вірний чоловік помер, його смерть оплакував весь Ізраїль. І не дивно. Служителям Єгови сьогодні було б добре запитати себе: «Чи я наслідуватиму віру Самуїла?»

[Ілюстрація на сторінці 25]

Як Самуїл міг допомогти своєму народові пережити жахливу втрату і подолати розчарування?

[Ілюстрація на сторінці 26]

Як Самуїл подолав розчарування через ганебну поведінку синів?