«Пасіть доручену вам Божу отару»

«Пасіть доручену вам Божу отару не з примусу, а добровільно» (1 ПЕТ. 5:2).

1. Чому Петро хотів зміцнити одновірців, коли написав свого першого листа?

ЗА ДЕЯКИЙ час до того, як Нерон почав переслідувати християн у Римі, апостол Петро написав свого першого листа. Він хотів зміцнити одновірців. Адже Диявол «ходив довкола», намагаючись пожерти християн. Щоб не піддатися йому, вони мусили «бути тверезими» й «упокоритися під могутню руку Бога» (1 Пет. 5:6, 8). Крім того, християнам слід було зберігати єдність. Служителі Бога не мали права «гризти й пожирати одні одних», бо тоді вони б «понищили одні одних» (Гал. 5:15).

2, 3. Проти кого ми боремося і що ми розглянемо в цій та наступній статтях?

² Сьогодні ми стикаємося з подібною ситуацією. Диявол шукає нагод пожерти нас (Об’яв. 12:12). І в недалекому майбутньому нас чекає «велике лихо, якого не було від початку світу» (Матв. 24:21). Ми, як і ранні християни, повинні остерігатися сварок між собою. Тому нам іноді потрібна допомога досвідчених старійшин.

³ Розгляньмо, як старійшини можуть поглибити свою вдячність за пастирську працю в «дорученій [їм] Божій отарі» (1 Пет. 5:2). Потім подумаймо про належне виконання пастирської праці. У наступній статті ми проаналізуємо, як членам збору «поважати тих... хто трудиться і бере серед [них] провід» (1 Фес. 5:12). Обговорення цих питань допоможе нам рішуче протистояти головному Супротивникові, усвідомлюючи, що ми боремося саме з ним (Еф. 6:12).

Пасіть Божу отару

4, 5. Як старійшини мають ставитися до отари? Поясніть на прикладі.

⁴ Петро заохочував християнських старійшин у I столітті розвивати побожний погляд на доручену їм отару. (Прочитайте 1 Петра 5:1, 2). Хоча Петра вважали у зборі стовпом, він не дивився на старійшин звисока. Натомість він звертався до них як до пастирів-співпрацівників (Гал. 2:9). Сьогодні Керівний орган так спонукує старійшин виконувати важливе завдання — пасти Божу отару, як це робив Петро.

⁵ Апостол написав, що старійшини мали «пасти доручену [їм] Божу отару». Вони повинні були усвідомлювати насамперед те, що отара належить Єгові та Ісусу Христу. Старійшини мусили дати звіт стосовно того, як вони пильнували Божих овець. Припустімо, близький друг попросив вас попіклуватися про дітей під час його відсутності. Хіба ви не подбаєте про належний догляд і харчування дітей? А коли якась дитина захворіє, чи ви не потурбуєтесь про необхідну медичну допомогу? Так само старійшини мають «пасти збір Бога, який він придбав кров’ю власного Сина» (Дії 20:28). Вони пам’ятають, що кожна овечка куплена дорогоцінною кров’ю Христа. Будучи відповідальними перед Богом, старійшини  годують, захищають отару і дбають про неї.

6. Якими були обов’язки пастухів у давнину?

⁶ Поміркуймо про обов’язки буквальних пастухів у біблійні часи. Щоб доглядати отару, їм доводилося зносити спеку вдень і холод уночі (Бут. 31:40). Вони навіть ризикували своїм життям заради овець. Юний пастух Давид рятував свою отару від диких тварин, як-от лева і ведмедя. Про боротьбу зі звіром Давид сказав, що він «хапав його за його гриву, та й побивав його» (1 Сам. 17:34, 35). Яка ж мужність! Він, певно, дуже близько підходив до пащі звіра. Але Давид без вагань оберігав овець.

7. Як старійшини можуть, так би мовити, видирати овечок зі щелеп Сатани?

⁷ У наш час старійшинам необхідно охороняти отару від нападів уподібненого до лева Диявола. Іноді їм доводиться, так би мовити, сміливо видирати овечок зі щелеп Сатани. Старійшини немовби беруть дикого звіра за горло і рятують овечок. Вони можуть наставляти необачних братів, які потрапляють у пастки Диявола. (Прочитайте Юди 22, 23). Старійшинам, звісно, це не під силу без допомоги Єгови. Вони ніжно ставляться до пораненої вівці, перев’язують їй рани і лікують заспокійливим бальзамом з Божого Слова.

8. Куди старійшини скеровують отару і як?

⁸ Буквальний пастух також веде отару до хороших пасовищ та води. Подібно старійшини скеровують отару до збору, заохочуючи її регулярно приходити на зібрання, щоб вона була ситою і отримувала «поживу своєчасно» (Матв. 24:45). Іноді старійшинам потрібно присвячувати багато часу, щоб допомагати духовно хворим особам харчуватися з Божого Слова. Заблукана вівця, можливо, намагається повернутися до отари. Замість того щоб залякувати її, старійшини лагідно пояснюють біблійні принципи і показують, як їх застосовувати в житті.

9, 10. Як старійшини мають дбати про духовно хворих овець?

 ⁹ А який лікар вам подобається, коли ви хворієте: той, що слухає вас недовго і швидко прописує ліки, щоб піти до іншого пацієнта, чи той, котрий уважно вас слухає, пояснює, що з вами не так, і розповідає про можливі методи лікування?

¹⁰ Так само старійшини можуть вислуховувати духовно хворого брата і допомагати йому вилікувати рану, наче «намастивши його олією в ім’я Єгови». (Прочитайте Якова 5:14, 15). Подібно до бальзаму з Ґілеада, Боже Слово нерідко полегшує біль хворих (Єрем. 8:22; Єзек. 34:16). Застосовуючи біблійні принципи, ослабла людина може відновити духовну рівновагу. Дійсно, старійшини роблять багато доброго, коли слухають, що турбує хвору овечку, і моляться разом з нею.

Не з примусу, а добровільно

11. Що спонукує старійшин добровільно пасти Божу отару?

¹¹ Далі Петро нагадав старійшинам, як слід виконувати пастирську працю і як цього не слід робити. Старійшини мають пасти Божу отару «не з примусу, а добровільно». Що спонукує старійшин охоче служити своїм братам? А що спонукувало Петра пасти і годувати Ісусових овечок? Передусім його любов до Господа (Ів. 21:15—17). З любові старійшини «живуть вже не для себе, а для того, хто за них помер» (2 Кор. 5:14, 15). Ця любов разом з любов’ю до Бога і до братів спонукує старійшин служити отарі, жертвуючи своїми силами, засобами і часом (Матв. 22:37—39). Вони йдуть на жертви не з примусу, а добровільно.

12. До якої міри апостол Павло жертвував собою?

¹² До якої міри старійшинам варто жертвувати собою? У турботі про овець вони наслідують апостола Павла, як він у свою чергу наслідував Ісуса (1 Кор. 11:1). Плекаючи ніжні почуття до братів у Фессалоніках, Павло і його товариші були раді «не лише передати [їм] добру новину від Бога, але й власні душі». Вони були лагідні до одновірців, «немов мати, що годує та голубить своїх немовлят» (1 Фес. 2:7, 8). Павло розумів, наскільки дбайливо мати піклується про своїх дітей. Вона робитиме для них все можливе, навіть буде прокидатися серед ночі, щоб їх погодувати.

13. У чому старійшинам варто зберігати рівновагу?

¹³ Старійшинам потрібно зберігати рівновагу між пастирськими та сімейними обов’язками (1 Тим. 5:8). Час, який старійшини присвячують зборові, дорогоцінний, бо вони могли б провести його з сім’єю. Один зі способів, як урівноважувати обидва обов’язки,— деколи запрошувати інших на своє сімейне поклоніння ввечері. Масанао, старійшина з Японії, протягом років запрошував на сімейне вивчення одиноких осіб і сім’ї, які не мали батькового духовного проводу. Згодом деякі з них, отримавши допомогу, самі стали старійшинами і наслідують чудовий приклад Масанао.

Цурайтеся нечесної наживи і пасіть отару із завзяттям

14, 15. Чому старійшинам треба остерігатися «любові до нечесної наживи» і як їм наслідувати в цьому Павла?

¹⁴ До того ж Петро заохочував старійшин пасти отару «не через любов до нечесної наживи, а виявляючи завзяття». Праця, яку виконують старійшини, вимагає багато часу, але вони не очікують фінансової винагороди. Петро бачив потребу застерегти старійшин від небезпеки пасти отару з «любові до нечесної наживи». Про цю небезпеку свідчить спосіб життя релігійних провідників  «Вавилона Великого». Тимчасом як вони розкошують, чимало людей змушені жити в злиднях (Об’яв. 18:2, 3). Старійшини мають вагому підставу остерігатися такої схильності.

¹⁵ Павло подав християнським старійшинам гарний приклад. Хоча Павло був апостолом і міг «стати тягарем» для братів у Фессалоніках, він «не їв за чийсь рахунок». Натомість апостол «в поті чола працював вночі і вдень» (2 Фес. 3:8). Сьогодні багато старійшин, у тому числі роз’їзні наглядачі, подають чудовий приклад. Вони вдячні одновірцям за гостинність, але нікого «не обтяжують» (1 Фес. 2:9).

16. Що означає пасти отару, «виявляючи завзяття»?

¹⁶ Старійшини пасуть отару, «виявляючи завзяття». Їхній за́пал видно в саможертовності, з якою вони піклуються про овець. А втім, це не означає, що сердечні старійшини змушують отару поклонятись Єгові чи заохочують інших служити йому через дух суперництва (Гал. 5:26). Старійшини усвідомлюють, що кожна овечка особлива. Вони з готовністю допомагають братам радісно служити Єгові.

Не пануйте над отарою, а подавайте їй приклад

17, 18. а) Чому апостолам іноді було нелегко розуміти Ісусові настанови про смиренність? б) В якій ситуації можемо перебувати й ми?

¹⁷ Як ми вже розглянули, старійшинам варто пам’ятати, що отара, яку вони пасуть, належить не їм, а Богові. Вони виявляють обачність, щоб «не панувати над Божою отарою, його власністю». (Прочитайте 1 Петра 5:3). Інколи Ісусові апостоли керувалися неправильними спонуками. Подібно до тих, хто правив над народами, вони хотіли мати видатне становище. (Прочитайте Марка 10:42—45).

¹⁸ У наші дні братам, які «прагнуть отримати обов’язки наглядача», варто аналізувати себе, чому вони цього хочуть (1 Тим. 3:1). Братам, котрі тепер служать старійшинами, було б добре відверто запитувати себе, чи вони часом не бажають влади або слави так, як колись апостоли. Якщо апостоли мали з цим проблему, тим більше старійшинам необхідно усвідомлювати потребу докладати наполегливих зусиль, щоб уникати світської схильності панувати над іншими.

19. Що слід пам’ятати старійшинам, коли вони захищають отару?

¹⁹ Щоправда, деколи старійшинам треба бути непохитними, приміром, захищаючи отару від «лютих вовків» (Дії 20:28—30). Павло радив Титу «настійно заохочувати і докоряти, маючи повне право наказувати» (Тита 2:15). Все ж, навіть коли доводиться так діяти, старійшини намагаються поважати гідність інших. Вони розуміють, що лагідне напучення зазвичай більше зворушує чиєсь серце і заохочує йти правильним шляхом, ніж жорстка критика.

20. Як старійшини наслідують Ісуса, подаючи гарний приклад?

²⁰ Чудовий приклад Христа заохочує старійшин любити отару (Ів. 13:12—15). Наші серця зігріваються, коли ми читаємо, як він вчив своїх послідовників  виконувати працю проповідування та навчання. Його приклад смирення торкався сердець учнів, спонукуючи їх бути «смиренними і вважати одні одних вищими від себе» (Фил. 2:3). Нині старійшини так само відчувають спонуку наслідувати Ісуса і самі хочуть «подавати [отарі] приклад».

21. На яку нагороду чекають старійшини?

²¹ Наприкінці своєї поради старійшинам Петро згадав про обіцянку щодо майбутнього. (Прочитайте 1 Петра 5:4). Помазані наглядачі «отримають нев’янучий вінок слави» з Христом у небі. Пастирі з «інших овець» матимуть честь пасти Божу отару на землі під керівництвом «головного пастиря» (Ів. 10:16). У наступній статті ми розглянемо, як члени збору можуть підтримувати тих, кого призначено брати серед них провід.

Повторення

• Чому було доречно, аби Петро дав пораду старійшинам, які пасли доручену їм Божу отару?

• Як старійшини допомагають духовно хворим особам?

• Що спонукує старійшин пасти доручену їм Божу отару?

[Запитання для вивчення]

[Ілюстрація на сторінці 21]

Подібно як пастухи в давнину, старійшини повинні захищати доручених їм «овець»