Оліветан. «Скромний перекладач» Біблії французькою

Тринадцяте вересня, 1540 рік. Обшукуючи дім Колана Пеланка, поліція знаходить у потаємній кімнаті підозрілі документи. Серед них — велику книгу. На другій сторінці написано: «П. Робер Оліветан, скромний перекладач». Поліція натрапила на Біблію вальденсів! Колана Пеланка арештовують, звинувачують у єресі і спалюють живцем.

ВТОЙ час у Франції, як і по всій Європі, католицька церква переслідувала реформаторів, намагаючись викоренити їхні «підступні» вчення. Один з таких реформаторів, ревний Гільйом Фарель, палко прагнув навернути весь франкомовний світ до ідей Мартіна Лютера, провідного діяча Реформації. Фарель, родом з провінції Дофіне в південно-східній Франції, усвідомлював, що головною зброєю в боротьбі за ідею було друковане слово. Фарель потребував великої кількості брошур, трактатів і Біблій. Але де знайти кошти для такої справи? Фарель звернувся до вальденсів, незалежної релігійної групи, яка завзято проповідувала біблійні істини.

Синод у Шанфорані

У середині вересня 1532 року барби — пастори вальденсів — прибули на нараду в Шанфоран, хутір поблизу Турина (Італія). Упродовж кількох років вальденси та лідери Реформації обмінювались поглядами. Тож Фареля і ще кількох реформаторів запросили на цей синод. Вальденси хотіли побачити, чи їхні вчення узгоджуються з тим, що проповідував Лютер та його послідовники *.

У Шанфорані красномовний Фарель досягнув своєї мети. Коли барби вальденсів показали йому свої старі рукописні Біблії, перекладені рідним діалектом, він переконав їх у тому, наскільки важливо знайти кошти для видання Біблії французькою мовою. На відміну від Біблії Лефевра д’Етапля, перекладеної з латинської, нова французька Біблія мала перекладатися з єврейської та грецької. Але хто міг виконати таке завдання?

Фарель знав таку людину. Це був молодий вчитель, на ім’я П’єр Робер, відомий також за прізвиськом Оліветан *. П’єр Робер народився на півночі Франції у Пікардії і був родичем Жана Кальвіна. Оліветан належав до перших реформаторів і заслуговував довір’я. Він провів кілька років  у Страсбурзі, де старанно вивчав мови, якими писалася Біблія.

Оліветан, як і Фарель та інші реформатори, шукав притулку у Швейцарії. Друзі благали його взятися за переклад. Він кілька разів відмовлявся, але зрештою погодився перекласти Біблію «безпосередньо з єврейської та грецької на французьку». Тоді ж вальденси виділили 500 золотих крон — ціле багатство! — з 800 крон, потрібних для обладнання друкарні.

Ворон і соловейко

На початку 1534 року Оліветан усамітнився в Альпах. В оточенні «безмовних учителів» — своїх книжок — він почав працювати. Його бібліотеці позаздрив би кожен сучасний вчений. У ній були сирійський, грецький та латинський переклади Біблії, коментарі рабинів, посібники з граматики халдейської мови і багато інших книжок. Щонайважливіше, Оліветан мав тогочасний венеціанський варіант оригінального єврейського тексту Біблії.

Для перекладу Грецьких Писань, які часто називають Новим Завітом, Оліветан взяв за основу французький текст Лефевра д’Етапля. А втім, він нерідко використовував грецький текст за редакцією голландського вченого Еразма Роттердамського. Оліветан уникав термінів, які вживалися у католицизмі, підбираючи інші слова. Наприклад, замість «єпископа» він вжив «наглядач», замість «таїнства» — «таємницю», а замість «церкви» — «збір».

Коли Оліветан перекладав єврейську частину Писань (Старий Завіт), то намагався передати текст оригіналу слово в слово. Він жартував, що перекладати з єврейської на французьку — те саме, що «вчити солодкоголосого соловейка співати пісень хриплого ворона».

У єврейському тексті Оліветан тисячі разів натрапляв на Боже ім’я у формі тетраграми. Він перекладав його як «Вічний», що стало поширеною звичкою серед протестантських перекладачів Біблії на французьку в пізніші часи. І все ж у кількох місцях він вирішив вжити ім’я «Єгова», зокрема у Вихід 6:3.

Вартим подиву є те, що приблизно через рік, 12 лютого 1535 року, перекладач проголосив, що закінчив свою працю. Оскільки він сам казав, що «вже довгий час самотужки несе це ярмо [перекладу]», то цей період (1534/1535) був лише кульмінацією клопіткого безперервного процесу. «Я зробив усе, що міг»,— скромно визнав перекладач. Тепер залишалося надрукувати першу французьку Біблію, при перекладі якої до уваги бралися тексти мовами оригіналу.

У майстерні Піро

Настав час для П’єра де Венгла, знаного також як Піро Пікар. Він був другом Фареля і друкував літературу реформаторів. Після того як духівництво католицької церкви вигнало його з Ліона, він 1533 року оселився у Невшателі (Швейцарія). На гроші вальденсів Пікар почав великим тиражем друкувати «підривний» матеріал. Саме в його майстерні були виготовлені плакати, які засуджували католицьку месу. Деякі з них потрапили до рук  французького короля Франціска I, який був католиком.

Де Венгл знову береться за роботу. Цього разу він друкує Біблію. Щоб пришвидшити процес, біля кожного з двох верстатів працювало 4—5 осіб. Робітники набирали шрифт і друкували сторінки. Зрештою «року 1535-го, 4 червня» де Венгл поставив свою печатку на Біблії Оліветана. У передмові сказано, що перекладач присвячує свою працю спраглим віруючим, прибитим і обтяженим марними традиціями.

Результат перевершив усі сподівання. Біблія Оліветана вражала не лише красою і зрозумілістю французького тексту, а й чітким та елегантним готичним письмом. До того ж текст був поділений на розділи та абзаци і розміщений у дві колонки. Примітки на полях свідчили про ученість перекладача. Цю працю збагатили вступні коментарі, додатки, таблиці і вірші. У кінці книги був римований акровірш: «Вальденси, євангельський люд, відкрили цей скарб людям з різних усюд».

Недооцінений шедевр

Праця Оліветана, якою колись знехтували, сьогодні — визнаний літературний шедевр. Більш того, її текст упродовж трьох століть служив основою для протестантських перекладів Біблії.

Було надруковано тисячу примірників Біблії Оліветана. Але вони погано продавались через неналагоджену систему збуту. Крім того, французька мова зазнавала тоді швидких змін. Також ця п’ятикілограмова громіздка Біблія була незручною в користуванні для мандрівних проповідників і для підпільних читачів.

Хоча, як згадувалось напочатку, Біблію Оліветана знайшли в домі Колана Пеланка у Франції, сам проект виявився збитковим. У 1670 році, приблизно через півтора століття, у книжковому магазині в Женеві все ще продавався примірник цієї Біблії.

«Невідомий нізвідкіля»

Виконавши своє завдання, Оліветан відійшов у тінь. Він переглянув і перевидав деякі частини свого перекладу (Новий Завіт і кілька книг Старого Завіту), підписуючись різними іменами. Також Оліветан повністю віддався іншій улюбленій справі — вчителюванню. Цей проникливий шкільний учитель перевидав свою книжку «Повчання для дітей». Вона містила уроки моралі й ази читання французькою, які повністю ґрунтувалися на Писаннях. Одним із псевдонімів, які брав собі Оліветан, був «Белісем де Белімаком», що означає «невідомий нізвідкіля».

Оліветан помер 1538 року, коли йому було за тридцять, можливо у Римі. Мало хто сьогодні знає, яку вагому роль відіграв цей молодий вчений з Пікардії у розповсюдженні Біблії французькою. Його ім’я рідко трапляється у словниках. Це, напевно, сподобалося б «скромному перекладачеві» Луї Роберу, знаному як Оліветан.

[Примітки]

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 18]

Archives de la Ville de Neuchâtel, Suisse / Photo: Stefano Iori

[Відомості про ілюстрації, сторінка 19]

Left photo: Alain Leprince - La Piscine-musée, Roubaix / Courtesy of the former Bouchard Museum, Paris

Center and right: Société de l’Histoire du Protestantisme Français, Paris

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 20]

Société de l’Histoire du Protestantisme Français, Paris