«Єгова — мій спадок»

«Я частка твоя та власність твоя поміж Ізраїлевими синами» (ЧИС. 18:20).

1, 2. а) В якій ситуації опинилися левити під час розподілу Обіцяної землі? б) Яке запевнення Єгова дав левитам?

ПІСЛЯ того як ізраїльтяни завоювали більшу частину Обіцяної землі, Ісус Навин почав ділити територію між племенами за допомогою жеребка. У цьому йому допомагав первосвященик Елеазар і голови племен (Чис. 34:13—29). Але плем’я левитів не отримало спадку (Іс. Нав. 14:1—5). Чому левити не мали свого наділу, або частки, в Обіцяній землі? Чи їх обділили?

² Зовсім ні. Єгова запевнив левитів, що не полишить їх, сказавши: «Я частка твоя та власність твоя поміж Ізраїлевими синами» (Чис. 18:20). Яке ж чудове запевнення: «Я частка твоя»! Що ви відчули б, якби Єгова промовив ці слова до вас? Ви, напевно, подумали б: «Чи я гідний чути такі слова від Усемогутнього?» або «Чи Єгова справді може бути спадком для нас, його недосконалих служителів?» Усім нам важливо знати відповіді на ці запитання. Насамперед з’ясуймо, що́ Бог мав на увазі, запевнивши левитів у своїй підтримці. Завдяки цьому ми побачимо, в якому розумінні він може бути спадком для своїх сучасних служителів. Хоч би яку надію ми мали — жити в небі чи в земному раю, Єгова може бути спадком для кожного з нас.

Єгова піклувався про левитів

3. Що відбулося перед тим, як Бог доручив левитам священне служіння?

³ Перед тим як Єгова дав Закон, роль священиків в ізраїльському народі виконували голови родин. Але коли ізраїльтяни отримали Закон, Бог призначив священиків і їхніх помічників з племені Левія. Що цьому передувало? Знищивши єгипетських первістків, Бог освятив первістків Ізраїля і зробив їх своєю власністю. Після того Єгова дав важливе пояснення: «Я оце взяв Левитів з-посеред Ізраїлевих синів замість кожного перворідного». Коли порахували первістків Ізраїлевих синів, з’ясувалося, що їх є більше за левитів. Тож за різницю у кількості треба було заплатити викуп (Чис. 3:11—13, 41, 46, 47). Завдяки цьому левити могли виконувати своє служіння для Бога Ізраїля.

4, 5. а) У якому розумінні Єгова був спадком для левитів? б) Як Єгова дбав про матеріальні потреби левитів?

⁴ Що це доручення означало для левитів? Єгова сказав, що стане їхнім спадком, тобто замість спадкових наділів вони матимуть безцінний дар служіння. Їхнім  спадком було «священицьке служіння Єгові» (Іс. Нав. 18:7, НС). З контексту слів, записаних у Числа 18:20, видно, що вони не мали жити в нужді. (Прочитайте Числа 18:19, 21, 24). Левитам повинні були давати «кожну десятину в Ізраїлі на спадщину, взамін за їхню службу». Вони отримували десяту частину з усього, що вирощували ізраїльтяни, і з приплоду їхньої худоби. У свою чергу левити мусили жертвувати десяту частину «зо всього найкращого», яке ізраїльтяни давали для підтримки священицького служіння * (Чис. 18:25—29). Священики також мали давати «усі святощі приношення», котрі Ізраїлеві сини приносили Богові на місце поклоніння. Як бачимо, священики мали достатньо підстав вірити, що Єгова дбатиме про них.

⁵ Здається, Мойсеїв закон передбачав ще одну десятину, яку використовували ізраїльські родини під час щорічних святих зборів (Повт. 14:22—27). Проте в кінці кожного третього і шостого року семирічного суботнього циклу ці десятини клали при міських брамах для бідних і для левитів. Чому ці десятини призначались також для левитів? Тому що вони не мали спадку в Ізраїлі (Повт. 14:28, 29).

6. Де жили левити, хоча й не мали спадку в Обіцяній землі?

⁶ Нас може цікавити: «А де жили левити, якщо вони не мали землі?» Про це Бог теж подбав. Він дав їм 48 міст разом з довколишніми пасовищами. Серед тих міст було шість міст на сховище (Чис. 35:6—8). Отже, левити мали де жити, коли не служили при Божій святині. Єгова щедро дбав про тих, хто віддано йому служив. Тож левити мали нагоду показувати, що Єгова є їхнім спадком, довіряючи, що він хоче і може подбати про них.

7. Що вимагалося від левитів, аби Єгова залишався їхнім спадком?

⁷ У Законі не передбачалося жодного покарання для ізраїльтянина, який не дав десятини. Коли люди недбало ставились до приношення десятини, це відчували на собі священики та левити. Власне так було за днів Неемії. Замість того щоб виконувати священне служіння, левити мусили працювати на своїх полях. (Прочитайте Неемії 13:10). Те, як люди підтримували плем’я Левія, позначалось на духовності всього народу. Священики і левити мали довіряти Єгові та його спроможності давати їм усе необхідне для життя.

Люди, для яких Єгова був їхнім спадком

8. Які почуття охопили левита Асафа?

⁸ Єгова був спадком для всього племені левитів. А втім, варто зазначити, що окремі левити словами: «Єгова — мій спадок» — виражали свою відданість Богові та довіру до нього (Плач 3:24, НС). Один з таких левитів складав псалми і був співаком. Ймовірно, це був Асаф — левит, який керував співаками за днів царя Давида, або чоловік, що походив з Асафової родини (1 Хр. 6:16—28). У 73-му Псалмі читаємо, що Асаф (або один з його нащадків)  збентежився, побачивши розкішне життя злих людей, і почав їм заздрити. Він навіть сказав: «Надармо очистив я серце своє, і в невинності вимив руки свої». Очевидно, він перестав усвідомлювати, наскільки цінним є його служіння. Він уже не вважав Єгову своїм спадком. Духовність Асафа занепадала, «аж [поки він не] прийшов... в Божу святиню» (Пс. 73:2, 3, 12, 13, 17).

9, 10. Чому Асаф міг сказати, що Бог є його спадком?

⁹ У святині Асаф почав дивитися на все, що відбувалося, з Божого погляду. Можливо, колись ви переживали щось подібне. Скажімо, у ваших очах служіння Богові дещо втратило свою цінність і ви почали більше зосереджуватися на матеріальних потребах. Але вивчення Божого Слова і християнські зібрання допомогли вам знову подивитися на справи очима Єгови. Асаф збагнув, що́ зрештою станеться з безбожними. Він задумався над своїм майбутнім і зрозумів, що Єгова немовби візьме його за руку і попровадить. Отже, Асаф міг сказати Єгові: «На землі не маю я іншої радості, окрім тебе» (Пс. 73:23, 25, НС). Відтак він назвав Єгову своєю «долею», тобто спадком. (Прочитайте Псалом 73:26). Хоча тіло й серце псалмоспівця «гинуло», Бог і далі залишався його спадком. Асаф не сумнівався, що Єгова завжди буде його другом і ніколи не забуде його вірного служіння (Еккл. 7:1). Як же це зігріло Асафове серце! Він написав: «А я,— близькість Бога для мене добро,— на Владику, на Господа свою певність складаю» (Пс. 73:28).

¹⁰ Асаф вважав Бога своїм спадком, і для нього це було важливішим за матеріальну підтримку, яку він отримував, будучи левитом. Він цінував те, що служить Усевишньому Богові й має з ним близькі стосунки (Як. 2:21—23). Щоб зберігати таку дружбу, псалмоспівець повинен був підтримувати свою віру в Єгову і покладатися на нього. Асаф мав твердо вірити, що отримає щедру нагороду, якщо житиме у згоді з Божими вимогами. Нам теж треба цілковито довіряти Всемогутньому.

11. Яке питання непокоїло Єремію і як Бог відповів на нього?

¹¹ Пророк Єремія теж був левитом і теж казав: «Єгова — мій спадок». Розгляньмо, яке значення Єремія вкладав у ці слова. Пророк жив в Анатоті, левитському місті неподалік від Єрусалима (Єрем. 1:1). Якось у Єремії виникло питання: чому безбожним щаститься, а праведні страждають? (Єрем. 12:1). Подивившись, що́ відбувається в Єрусалимі та Юді, він почав нарікати. Єремія знав, що Єгова справедливий. Згодом Єгова виголосив через Єремію пророцтво і виконав його. Завдяки цьому Єремія отримав чітку відповідь на своє питання. Згідно з Божим пророцтвом, усі слухняні вказівкам Єгови отримали свою душу «за здобич», тобто врятувалися, а безбожні багатії, які знехтували пересторогою, загинули (Єрем. 21:9).

12, 13. а) Що спонукало Єремію промовити: «Єгова — мій спадок» і який склад розуму він мав? б) Чому всім племенам Ізраїля треба було розвивати такий самий погляд, як у Єремії?

 ¹² Коли пізніше Єремія подивився на свій спустошений край, він почувався так, ніби йде у темряві, ніби Єгова його «посадив, мов померлих давно» (Плач 1:1, 16; 3:6). Раніше Єремія заохочував свавільних ізраїльтян повернутися до свого небесного Батька. Проте вони були настільки зіпсованими, що Бог допустив знищення Єрусалима і Юди. Хоча пророк не був причетний до гріхів народу, він відчував великий біль. Зазнаючи страждань, Єремія не забував про Боже милосердя. «Ми не погинули»,— сказав він. І справді, кожного ранку Єгова виявляв своє милосердя. Тож Єремія впевнено промовив: «Єгова — мій спадок». Він і далі служив пророком Єгови. (Прочитайте Плач Єремії 3:22—24).

¹³ Упродовж 70 років ізраїльтяни мали жити у вигнанні, а їхня батьківщина мала лежати пусткою (Єрем. 25:11). А втім, у Єреміїних словах: «Єгова — мій спадок» — звучало глибоке переконання, що Бог є милосердним, і тому Єремія був готовий чекати на нього. Всі племена Ізраїля втратили свій спадок, тож вони мусили розвивати такий же погляд, як у Єремії. Єгова залишався для них єдиною надією. Після 70-літнього вигнання народ Єгови повернувся на батьківщину і продовжував служити йому (2 Хр. 36:20—23).

Для інших Єгова також був їхнім спадком

14, 15. Хто ще, крім левитів, вважав Єгову своїм спадком і чому?

¹⁴ Асаф і Єремія походили з племені Левія, однак чи тільки левити могли служити Єгові? Звісно, що ні. Майбутній ізраїльський цар Давид ще замолоду казав про Бога: «Ти моє пристановище, доля моя [«спадок мій», НС] у країні живих». (Прочитайте Псалом 142:2, 6). Коли Давид писав цей псалом, він жив не в палаці і навіть не в домі. Він переховувався від ворогів у печері. Відомо, що одного разу Давид ховався у печері неподалік від Адуллама, іншого разу — у печері, що в пустелі Ен-Ґеді. Можливо, в одній з цих печер він і написав 142-й Псалом.

¹⁵ То був час, коли Давид утікав від царя Саула, який хотів його вбити. Давид переховувався у важкодоступній печері (1 Сам. 22:1, 4). У цій відлюдній місцевості Давид міг думати, що зовсім не має друзів, які б його підтримували й захищали (Пс. 142:5). Власне тоді Давид кликав до Бога.

16, 17. а) Чому Давид почувався безпорадним? б) Хто міг допомогти Давидові?

¹⁶ Коли Давид складав 142-й Псалом, йому, мабуть, уже було відомо про смерть первосвященика Ахімелеха. Він допоміг Давидові, не знаючи, що той втікає від Саула. За це заздрісний цар Саул наказав убити Ахімелеха та його родину (1 Сам. 22:11, 18, 19). Давид вважав себе винним в їхній смерті. Він почувався так, нібито вбив священика, який допоміг йому. Якби ви були на місці Давида, чи докоряли б собі? Його пригнічення посилювалося й тим, що, втікаючи від Саула, він не мав змоги хоча б трішки відпочити.

 ¹⁷ Невдовзі після цього помер пророк Самуїл, який помазав Давида на царя (1 Сам. 25:1). Через це Давид почувався ще безпораднішим. Проте він знав, що Єгова допоможе йому. Давид не виконував обов’язків левитів, але в майбутньому мав виконувати інше служіння, бо вже був помазаний на царя Божого народу (1 Сам. 16:1, 13). Він виливав своє серце Єгові в молитві та продовжував шукати Божої мудрості. Єгова може бути також нашим спадком і сховком, якщо ми з усіх сил служимо йому.

18. Як люди, про яких ішлося в цій статті, показували, що Єгова є їхнім спадком?

¹⁸ Ми розглянули приклади людей, для яких Єгова був їхнім спадком. Для них Єгова був спадком у тому розумінні, що вони виконували йому чудове служіння. Ті вірні чоловіки не сумнівалися, що Бог підтримуватиме їх доти, доки вони служитимуть йому. І для левитів, і для тих, хто походив з інших ізраїльських племен, скажімо для Давида, Єгова був спадком. А як Єгова може стати нашим спадком? Про це розповідається в наступній статті.

[Примітка]

Як би ви відповіли?

• В якому розумінні Єгова був спадком для левитів?

• Як Асаф, Єремія і Давид доводили, що Єгова є їхнім спадком?

• Який склад розуму треба мати, щоб Єгова був твоїм спадком?

[Запитання для вивчення]

[Вставка на сторінці 8]

Левити не отримали землі у спадок. Їхнім спадком був Єгова, для якого вони виконували особливе служіння

[Ілюстрація на сторінці 7]

В якому розумінні Єгова був спадком для священиків та левитів?

[Ілюстрація на сторінці 9]

Завдяки чому Єгова залишився для Асафа його спадком?