1. Яка новина про братів у Коринфі потішила Павла?

ІШОВ 55 рік н. е. Апостол Павло перебував у портовому місті Троаді, але постійно роздумував про коринфських братів. Раніше того ж року він дізнався, що вони сваряться між собою. Маючи до них батьківські почуття, апостол написав листа з метою виправити їх (1 Кор. 1:11; 4:15). Він також послав до них свого товариша Тита і попросив його повернутися в Троаду, щоб про все розповісти. Тепер Павло чекав Тита в Троаді, бажаючи почути, як ведеться коринфським братам. Але Тит не повернувся, і це дуже засмутило Павла. Що ж зробить апостол? Він відплив до Македонії, де вони і зустрілися. Тит розповів, що брати в Коринфі добре відгукнулися на лист Павла і прагнуть побачити його. Почувши про це, апостол «ще більше зрадів» (2 Кор. 2:12, 13; 7:5—9).

2. а) Що Павло написав коринфянам про віру і радість? б) Які запитання ми розглянемо?

² Невдовзі після цього Павло написав коринфянам другого листа. Він сказав: «Це не означає, що ми пануємо над вашою вірою. Швидше ми ваші співпрацівники і сприяємо вашій радості, а стоїте ви лише завдяки своїй вірі» (2 Кор. 1:24). Що Павло мав на увазі? Чого старійшини в наш час можуть навчитися з цих слів?

3. а) Що мав на увазі Павло, кажучи: «Стоїте ви лише завдяки своїй вірі»? б) Як старійшини в наші дні наслідують Павлів приклад?

³ Павло говорив, що християнам вкрай важливо мати віру і радість. Спершу він згадав про віру, написавши: «Це не означає, що ми пануємо над вашою вірою... стоїте ви лише  завдяки своїй вірі». Так Павло визнав, що брати в Коринфі були непохитними не завдяки йому чи іншій людині, а завдяки вірі в Бога. Павло бачив, що немає потреби панувати над вірою братів, і не хотів цього робити. Він був переконаний, що ті вірні християни бажають поводитись правильно (2 Кор. 2:3). У наші дні старійшини наслідують приклад Павла, не сумніваючись, що брати мають віру і служать Богові з правильних спонук (2 Фес. 3:4). Старійшини не встановлюють у зборі жорстких правил, а керуються біблійними принципами та вказівками організації Єгови. Сучасні старійшини не панують над вірою братів (1 Пет. 5:2, 3).

4. а) Що мав на увазі Павло, коли написав: «Ми ваші співпрацівники і сприяємо вашій радості»? б) Як старійшини наслідують погляд Павла на одновірців?

⁴ Крім того, Павло сказав: «Ми ваші співпрацівники і сприяємо вашій радості». Про кого говорив Павло? Про себе і своїх товаришів. Чому ми робимо такий висновок? У цьому ж листі Павло нагадав коринфянам про двох своїх друзів: «Ісус, про якого ми, тобто я, Силуа́н і Тимофій, проповідували вам» (2 Кор. 1:19). Більш того, коли Павло використовував у листах слово «співпрацівники», то завжди мав на увазі своїх друзів, скажімо Аполлоса, Акилу, Приску, Тимофія, Тита й інших (Рим. 16:3, 21; 1 Кор. 3:6—9; 2 Кор. 8:23). Тож, сказавши: «Ми ваші співпрацівники і сприяємо вашій радості», Павло запевнив коринфян, що він та його товариші хочуть робити все можливе, аби сприяти радості всього збору. Сьогодні старійшини прагнуть того ж самого. Вони бажають з усіх сил допомагати братам «служити Господеві із радістю» (Пс. 100:2; Фил. 1:25).

5. Відповіді на яке запитання ми розглянемо і над чим тобі слід подумати?

⁵ Нещодавно деяким ревним братам і сестрам з різних країн поставили запитання: «Які слова і вчинки старійшини посприяли твоїй радості?» Обмірковуючи їхні відповіді, які ми зараз розглянемо, подумай, як на таке запитання відповів би ти. Також поміркуй, як ти особисто міг би сприяти радості у своєму зборі *.

6, 7. а) Як старійшини можуть наслідувати Ісуса, Павла та інших Божих служителів? б) Чому, звертаючись до братів і сестер на ім’я, старійшини сприяють їхній радості?

⁶ Чимало братів і сестер кажуть, що їм дуже приємно, коли старійшини цікавляться ними особисто. Старійшини можуть робити це, скажімо, наслідуючи приклад Давида, Елігу і самого Ісуса. (Прочитайте 2 Самуїла 9:6; Йова 33:1; Луки 19:5). Кожен з цих служителів Єгови щиро цікавився іншими, звертаючись до них по імені. Павло теж розумів, наскільки важливо пам’ятати і вживати імена братів і сестер. Наприкінці одного свого листа він згадав на ім’я понад 25 одновірців, зокрема християнську сестру Персиду, про яку він сказав: «Вітайте нашу любу Персиду» (Рим. 16:3—15).

⁷ Деяким старійшинам важко запам’ятовувати імена. Все ж, якщо вони докладуть зусиль, брати і сестри відчуватимуть, що є цінними  для них (Вих. 33:17). Старійшини сприятимуть радості одновірців, коли звертатимуться до них по імені під час вивчення «Вартової башти» та на інших зібраннях. (Порівняйте Івана 10:3).

8. У чому Павло наслідував Єгову та Ісуса?

⁸ Павло виявляв інтерес до інших, висловлюючи їм щиру похвалу. Це ще один спосіб, завдяки якому старійшини можуть допомагати братам і сестрам служити Богові з радістю. У тому ж листі, в якому Павло згадав про своє бажання сприяти радості одновірців, він написав: «Я дуже пишаюся вами» (2 Кор. 7:4). Його слова похвали, напевно, зігріли серце християн у Коринфі. Павло висловлював подібні почуття і до інших зборів (Рим. 1:8; Фил. 1:3—5; 1 Фес. 1:8). Після того як у своєму Листі до римлян Павло згадав Персиду, він додав: «Вона багато потрудилася як учениця Господа» (Рим. 16:12). Як же, мабуть, слова Павла потішили цю вірну сестру! Він наслідував Єгову та Ісуса і хвалив інших. (Прочитайте Марка 1:9—11; Івана 1:47; Об’яв. 2:2, 13, 19).

9. Чому можна сказати, що похвала сприяє радості в зборі?

⁹ Старійшини також знають, наскільки важливо висловлювати братам своє цінування (Прип. 3:27; 15:23). Коли старійшина хвалить брата чи сестру, він ніби каже: «Я помітив твої вчинки і дбаю про тебе». Брати і сестри потребують підбадьорення від старійшин. Одна сестра, якій за 50, розповідає: «На роботі я рідко чую слова похвали. Всі поводяться непривітно і виявляють дух суперництва. Тож коли старійшина хвалить мене за те, що я роблю в зборі, це дуже відсвіжає і додає мені сил. Я відчуваю, що мене любить небесний Батько». Брат, який сам виховує двох дітей, почувається подібно. Нещодавно старійшина щиро похвалив його. Як це вплинуло на брата? Він ділиться: «Слова старійшини справді підбадьорили мене». Дійсно, сердечна похвала старійшини зміцнює братів та сестер і додає їм радості. А це у свою чергу допомагає їм залишатись на дорозі життя і не втомлюватися (Ісаї 40:31).

10, 11. а) Чого можуть навчитися старійшини з прикладу Неемії? б) Що допоможе старійшині поділитися духовним даром під час пастирських візитів?

¹⁰ А як ще старійшини можуть виявляти інтерес до одновірців і сприяти радості в зборі? Вони роблять це, коли швидко приходять на допомогу тим, хто потребує підтримки. (Прочитайте Дії 20:28). Так старійшини наслідують приклад духовних пастирів давнини. Згадаймо, що зробив вірний Неемія, побачивши, що дехто з його юдейських братів занепав духом. Як сказано в Біблії, він одразу «встав» і зміцнив їх (Неемії 4:8). Старійшини в наш час діють подібно. Вони «встають», або виявляють ініціативу, щоб зміцнювати віру братів і сестер. Старійшини приходять до них додому,— якщо дозволяють обставини,— аби їх підбадьорити. Під час пастирських візитів наглядачі прагнуть «поділитися з [ними] духовним даром» (Рим.1:11). Що допоможе старійшинам робити це?

¹¹ Плануючи пастирський візит, старійшина мусить подумати про  того, кого він збирається відвідати. Йому було б варто запитати себе: «Які особливі потреби має вісник? Які думки можуть його підбадьорити? Який біблійний вірш чи розповідь про якого біблійного персонажа доречно згадати з огляду на його обставини?» Якщо старійшина наперед обдумує, про що говорити з вісником, він зможе не просто поспілкуватися з ним, а справді допомогти йому. Під час таких візитів старійшина дає змогу братам і сестрам висловитися і уважно їх слухає (Як. 1:19). Одна сестра ділиться: «Дуже приємно, коли старійшина щиро слухає» (Луки 8:18).

12. Хто у зборі потребує підбадьорення і чому?

¹² Кому пастирські візити приносять користь? Павло заохочував християнських старійшин «пильнувати... всієї отари». Безумовно, всі члени збору повинні отримувати підбадьорення, в тому числі ті вісники і піонери, які вже багато років вірно виконують своє служіння. Чому вони потребують підтримки духовних пастирів? Тому що іноді навіть духовно міцні християни почуваються пригніченими через проблеми, з якими стикаються в цьому злому світі. Розглянувши одну ситуацію з життя царя Давида, ми зрозуміємо, чому такі служителі Бога часом потребують допомоги інших.

13. а) Коли Їшбі-Бенов вирішив напасти на Давида? б) Як Авішай прийшов Давидові на порятунок?

¹³ Невдовзі після того як юний Давид був помазаний на царя, він виступив проти велетня Ґоліята, одного з рефаїмів. Мужній Давид убив велетня (1 Сам. 17:4, 48—51; 1 Хр. 20:5, 8). Пізніше, під час битви з філістимлянами, Давид знову віч-на-віч  зустрівся з велетнем. Це був Ішбі в Нові (Ї́шбі-Бено́в), також з роду рефаїмів (2 Сам. 21:16). Цього разу велетень мало не вбив Давида. Чому так сталося? Не тому що Давид втратив відвагу, а тому що він знесилився. У Біблії сказано: «І змучився Давид». Як тільки Їшбі-Бенов помітив, що цар ослаб, він вирішив «забити Давида». Але перш ніж велетень встиг схопитися за зброю, «поміг [Давиду] Авішай, син Церуїн,— і він ударив филистимлянина, та й забив його» (2 Сам. 21:15—17). Давид ледве врятувався. Він був дуже вдячний Авішаю, який тримав його в полі зору і швидко прийшов на допомогу, коли його життя було в небезпеці. Чого ми вчимося з цієї розповіді?

14. а) Завдяки чому ми можемо долати величезні труднощі? б) Як старійшини допомагають іншим відновити силу і радість? Наведіть приклад.

¹⁴ Божі служителі по всьому світі виконують своє служіння попри спроби Сатани і його прибічників стати їм на заваді. Дехто з нас віч-на-віч стикається з величезними випробуваннями, але, цілковито покладаючись на Єгову, перемагає таких «ґоліятів». Однак постійна боротьба з тиском цього світу іноді нас виснажує і знеохочує. Коли ми знесилені, то стаємо уразливими і можемо піддатися тиску, який зазвичай успішно витримуємо. У такий момент вчасно надана підтримка старійшини допоможе нам відновити радість і силу, як показує досвід багатьох братів і сестер. Піонерка, якій за 60, розповідає: «Якийсь час тому я погано себе почувала і виснажувалась у служінні. Помітивши це, старійшина підійшов до мене. Під час підбадьорливої розмови ми обговорили один уривок з Біблії. Коли я застосувала почуті поради, то отримала великий пожиток». Вона додає: «Як добре, що старійшина звернув увагу на мій стан і підтримав мене!» Справді, приємно знати, що старійшини з любов’ю наглядають за нами і, подібно до Авішая, готові прийти нам на допомогу.

15, 16. а) Чому одновірці ніжно любили апостола Павла? б) За що ми любимо наших дбайливих старійшин?

¹⁵ Пастирська праця вимагає неабияких зусиль. Часом старійшини проводять безсонні ночі, тому що моляться за Божу отару або надають духовну допомогу своїм одновірцям (2 Кор. 11:27, 28). Все ж старійшини з усіх сил та охоче виконують свої обов’язки, як це робив апостол Павло. Він писав коринфянам: «Я ж з великою радістю віддам за ваші душі все, навіть самого себе» (2 Кор. 12:15). Плекаючи любов до своїх одновірців, Павло віддавав усього себе, щоб зміцнювати їх. (Прочитайте 2 Коринфян 2:4; Фил. 2:17; 1Фес. 2:8). Тож не дивно, що брати ніжно любили апостола (Дії 20:31—38).

¹⁶ Як служителі Єгови, ми теж любимо наших дбайливих старійшин і у своїх молитвах дякуємо за них Єгові. Вони щиро цікавляться нами і так сприяють нашій радості. Ми отримуємо багато користі з пастирських візитів. Крім того, ми дуже цінуємо, що старійшини готові допомогти нам, коли ми почуваємось знесиленими через тиск цього світу. Такі дбайливі старійшини дійсно є співпрацівниками, які сприяють нашій радості.