ГРЕЦЬКИЙ історик Геродот, який жив 2500 років тому, розповів про один з тогочасних звичаїв Єгипту: «У заможних єгиптян під час їхніх зустрічей, коли вони закінчують обідати, хтось приносить дерев’яне зображення померлого у вирізьбленій та розмальованій труні, таке, що воно зовсім схоже на покійника, завбільшки приблизно в один чи два лікті, він показує це зображення кожному з співтрапезників і каже: “Дивись на нього, а потім пий і розважайся, бо таким ти будеш, коли помреш”».

Таке ставлення до життя і смерті мали не лише єгиптяни. Сьогодні дуже популярним є вислів: «Їж, пий і веселися». Якщо життя закінчується смертю, то чому б не брати від нього все, що можеш? Навіщо старатися жити за високими моральними нормами? Якщо смерть — кінець всього, то єдине правильне рішення — жити одним днем. Апостол Павло також говорив про це. Він описав, як мислять люди, які не вірять у воскресіння: «Якщо мертві не воскреснуть, то “їжмо та пиймо, бо завтра і так помремо”» (1 Коринфян 15:32).

Звісно, Павло не вірив у те, що померлі навіки відходять у небуття. Навпаки, він був переконаний, що мертві можуть знову повернутися до життя і вже більше ніколи не помирати. Його переконання було непохитним, адже він знав про воскресіння * Ісуса Христа — надзвичайно важливу подію, у достовірності якої він анітрохи не сумнівався. По суті, воскресіння Ісуса було винятковою подією, яка зміцнювала віру християн першого сторіччя.

 А що воскресіння Ісуса означає для нас? Звідки ми знаємо, що воно справді відбулося? Подивімось, які логічні аргументи навів Павло у своєму листі до християн з Коринфа.

Деякі християни стародавнього Коринфа сумнівалися, що воскресіння можливе, а інші взагалі не вірили в нього. У Першому листі до коринфян Павло пояснив, якими можуть бути наслідки, якщо припустити, що воскресіння немає. Він написав: «Якщо воскресіння мертвих і справді немає, то й Христос не воскрес. Якщо ж Христос не воскрес, то проповідування наше даремне і віра наша даремна. Крім того, виходить, ми є неправдивими Божими свідками... Віра ваша марна, а ви й далі залишаєтесь у своїх гріхах... Ті служителі Христа, що заснули смертним сном, померли назавжди» (1 Коринфян 15:13—18).

«Опісля він з’явився відразу понад п’ятистам братам... Потім він з’явився Якову, тоді всім апостолам і наостанку — мені» (1 Коринфян 15:6—8).

Спершу Павло висловив твердження, яке неможливо заперечити: якщо померлі не воскресають, то й Христос, який помер, не міг воскреснути. А якщо припустити, що Христос не воскрес? Тоді проповідування доброї новини — це даремна справа і величезний обман. Зрештою воскресіння Христа посідало ключове місце у християнській вірі і було нерозривно пов’язане з основоположними вченнями Біблії, наприклад вченням про право Бога посідати найвищу владу у всесвіті, про його ім’я, його Царство і наше спасіння. Якби Ісус не воскрес, то звістка, яку звіщав Павло та інші апостоли, була б абсолютно беззмістовною.

Що ще випливає з припущення, ніби воскресіння немає? Якщо Христос не воскрес з мертвих, тоді віра християн марна і ґрунтується на брехні. У такому випадку Павло та інші християни говорили неправду не лише про воскресіння Ісуса, але й про особу, яка, за їхніми словами, воскресила його,— про Бога Єгову. Крім того, неправдивим було б твердження, що Христос «помер за наші гріхи», адже якщо сам Спаситель не міг урятуватися від смерті, то як він зможе врятувати інших (1 Коринфян 15:3). Це означає, що християни, які померли,— дехто навіть мученицькою смертю,— мали надію на воскресіння, яка ніколи не здійсниться.

Павло робить висновок: «Якщо ми надіємось на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші з усіх людей» (1 Коринфян 15:19). Подібно до інших християн, Павло міг переносити втрати, переслідування і труднощі та стояти перед лицем смерті, тому що йому додавала сил віра у воскресіння і в усе, що з ним пов’язане. Жертви, на які пішов Павло, були б даремними, якби надія на воскресіння була безпідставною.

Павло не вірив у правдивість жодного з наслідків, які він перерахував. Він знав, що Ісус воскрес з мертвих, і навів для християн з Коринфа докази цього, а саме: «Христос помер за наші гріхи згідно з Писаннями, був похований і згідно з Писаннями на третій день воскрес, також... він з’явився Кифі, а потім дванадцятьом» *. Далі Павло додав: «Опісля він з’явився відразу понад п’ятистам братам, більшість з яких живе й досі, а декотрі поснули смертним сном. Потім він з’явився Якову, тоді всім апостолам і наостанку — мені» (1 Коринфян 15:3—8).

Павло починає з того, що стверджує: Христос помер за наші гріхи, був похований  і воскрес. Чому Павло був настільки впевнений у цьому? По-перше, його переконували свідчення багатьох очевидців. Після свого воскресіння Ісус з’являвся окремим людям, у тому числі Павлові, невеликим групам і навіть натовпу з 500 чоловік, чимало з яких, без сумніву, спочатку скептично сприйняли звістку про воскресіння Ісуса (Луки 24:1—11). Коли Павло писав ці слова, більшість очевидців ще були живі і могли підтвердити побачене (1 Коринфян 15:6). Хоча легко заперечити свідчення одного чи двох очевидців, однак це важко зробити зі свідченням 500, а то й більше осіб!

Крім того, зверніть увагу: Павло, згадуючи про такі події, як смерть, поховання і воскресіння Ісуса, каже, що вони відбулися «згідно з Писаннями». Ці події доводили, що пророцтва з Єврейських Писань про Месію сповнились і що Ісус — обіцяний Месія.

А втім, незважаючи на свідчення очевидців та Святого Письма, були і є такі люди, які піддають сумніву воскресіння Ісуса. Дехто каже, що учні викрали тіло Ісуса і потім видавали себе за очевидців його воскресіння. Проте Ісусовим послідовникам було б не під силу подолати римських вартових, які стояли біля входу до гробниці. Інші стверджують, що з’явлення Ісуса після воскресіння були лише витвором уяви учнів. Але це твердження можна спростувати тим фактом, що Ісус неодноразово з’являвся багатьом людям. Крім того, хіба розумно вірити, що витвір уяви міг готувати і подавати рибу? Все ж саме це зробив воскреслий Ісус у Галілеї! (Івана 21:9—14). Чи пропонував би витвір уяви у подобі людини торкнутися його тіла? (Луки 24:36—39).

Ще інші закидають, що історію воскресіння вигадали самі апостоли. Однак для чого їм було це робити? Розповідаючи про  воскресіння, апостоли наражали себе на глузування, страждання і навіть смерть. Навіщо їм було так ризикувати, обстоюючи якусь вигадку? До того ж вони вперше заявили про воскресіння Ісуса в Єрусалимі, на очах у своїх противників, які шукали найменшого приводу засудити їх.

Саме надія на воскресіння сповнювала християн мужністю нести свідчення про свого Господа попри найжорстокіші переслідування. Воскресіння стало підвалиною християнської віри. Християни у I сторіччі ризикували своїм життям не тільки заради того, щоб свідчити про мудрого вчителя, якого було страчено. Вони ризикували своїм життям, щоб проголосити Ісусове воскресіння, бо воно доводило, що Ісус — це Христос, Божий Син, могутня жива особа, яка підтримує їх і дає їм керівництво. Для християн воскресіння Ісуса означало, що вони також повернуться до життя. Справді, якби Ісус не воскрес, то не було б і християнства. Якби Ісус не повернувся до життя, то ми, мабуть, ніколи про нього не дізналися б.

А яке значення має воскресіння Христа для нас?