Мої батьки розлучилися, коли я був маленьким, тож мама сама виховувала мене і трьох старших дітей — двох моїх братів і сестру. В ті часи у Франції глухих дітей навчали у школах не так, як тепер, і методи, які використовувалися, іноді завдавали дітям важких емоційних травм. Все ж з дитинства у мене була перевага, якої не має більшість людей з вадами слуху. Дозвольте розповісти.

Дуже довго педагоги вважали, що глухих дітей треба вчити розмовляти, а також читати по губах. У тодішніх школах Франції заборонялося використовувати жестову мову, і на уроках деяким глухим дітям навіть зав’язували за спиною руки.

Коли я був зовсім малим, зі мною щотижня по кілька годин займався сурдопедагог. Мене тримали за щелепу або голову і змушували видавати звуки, які я не чув. Я не міг спілкуватися з дітьми і тому сильно страждав.

У шестирічному віці мене відправили до спеціалізованої школи-інтернату. Уперше я познайомився з глухими дітьми. У тій школі мова жестів також була заборонена. Якщо в класі ми показували щось жестами, нас били по пальцях або смикали за волосся. Але ми все одно потайки використовували жестову мову, яку придумали самі. Нарешті я міг спілкуватися з іншими дітьми. Так почалися чотири щасливі роки мого життя.

А втім, коли мені виповнилось десять, мене перевели у звичайну початкову школу. Там я навчався з дітьми, які не мали вад слуху. Я був у розпачі! Я думав, що всі глухі діти повмирали і я залишився один такий на світі. За порадою лікарів, які боялися, що я втрачу набуті навички мовлення, мої рідні не вивчали жестової мови і не дозволяли мені бачитися з глухими дітьми. Пам’ятаю, як одного разу ми прийшли до лікаря-сурдолога і в нього на столі я помітив підручник з мови жестів. Побачивши малюнки на обкладинці, я показав пальцем на книжку і сказав: «Я це хочу!» Лікар поспішно сховав книжку *.

Моя мама старалася виховувати нас за християнськими принципами. Вона брала нас на зібрання Свідків Єгови в місті Мериньяк, що поблизу Бордо. Я майже нічого не розумів на зібраннях. Але біля мене завжди хтось сідав і коротко записував на папері те, що говорилося. Мене зворушувала любов і турбота цих людей. Вдома мама вивчала зі мною Біблію, проте я ніколи повністю не розумів, що вона мені пояснювала. Я почувався наче пророк Даниїл, який, отримавши пророцтво від ангела, сказав: «Я це слухав і не розумів» (Даниїла 12:8). Що ж до мене, то «я це бачив і не розумів».

І все ж основні біблійні істини поступово вкоренилися в моєму серці. Я цінував, мов скарб, те, що чітко зрозумів, і намагався застосовувати здобуті знання. Також я багато чого вчився, коли спостерігав за поведінкою інших. Наприклад, Біблія наказує нам бути терпеливими (Якова 5:7, 8). Я не знав, що це означає. Але, спостерігаючи за одновірцями, які виявляли цю рису, я усвідомив, що таке терпіння. Без сумніву, християнський збір дуже допоміг мені в цьому.

Коли я був підлітком, то якось побачив на вулиці глухих молодих людей, які розмовляли мовою жестів. Я почав таємно спілкуватися з ними і вивчати французьку мову жестів. У той же час я продовжував ходити на християнські зібрання і подружився з молодим Свідком Стефаном, який взяв мене під своє крило. Він докладав великих зусиль, щоб спілкуватися зі мною, і я дуже до нього прив’язався. Але мене чекало гірке розчарування: Стефана ув’язнили за те, що він відмовився служити в армії. Це надзвичайно мене пригнітило. Коли Стефана посадили, я занепав духом і майже перестав відвідувати зібрання.

Через 11 місяців Стефана звільнили і він повернувся додому. Уявіть моє здивування, коли він звернувся до мене жестовою мовою. Я не міг повірити своїм очам! Що ж сталося? У в’язниці Стефан вивчив французьку мову жестів. Коли я спостерігав за руками Стефана і виразом його обличчя, мене переповнювала радість, бо я знав, що це означає для мене.

Стефан почав вивчати зі мною Біблію. Врешті-решт окремі уривки знань почали складатися в цілісну картину. У дитинстві мені дуже подобалися малюнки в біблійних публікаціях. Щоб добре запам’ятати біблійні історії, я розглядав персонажів, звертаючи увагу на кожну деталь. Я знав про Авраама, його «потомство» і про «великий натовп», але ця інформація набула для мене справжнього змісту тільки тоді, коли мені пояснили все жестовою мовою (Буття 22:15—18; Об’явлення 7:9). Я відчув, що знайшов свою «рідну» мову, мову мого серця.

Тепер те, що говорилося на зібраннях, було для мене зрозумілим і торкалося мого серця. У мене з’явилася жага до знань. Стефан допоміг мені поглибити розуміння Біблії, і 1992 року я присвятив своє життя Богу Єгові та охрестився. Хоч я зробив значний поступ, але через брак спілкування в дитинстві залишився замкнутою і сором’язливою людиною.

З часом невеличку групу глухих, до якої я належав, приєднали до збору в Пессаку, передмісті Бордо. Це ще більше посприяло моєму духовному поступу. Мені досі було важко спілкуватися, проте мої друзі, які не мали  вад слуху, робили все від них залежне, щоб я їх розумів. Одна пара, Жиль і Елоді, докладала особливих зусиль, щоб спілкуватися зі мною. Часто після зібрання вони запрошували мене до себе на обід або на чашечку кави, і між нами зав’язалася міцна дружба. Як же приємно бути серед людей, які наслідують люблячого Бога!

Саме в цьому зборі я зустрів чарівну дівчину, на ім’я Ванесса. Вона дуже сподобалася мені за її чуйність і справедливість. Ванесса ніколи не вважала мою глухоту бар’єром, для неї це була можливість навчитися чогось нового. Вона покорила моє серце, і 2005 року ми одружилися. Хоча спілкування з людьми все ще не дається мені легко, Ванесса допомогла мені побороти сором’язливість і навчитися бути більш комунікабельним. Я дуже вдячний їй, що вона допомагає мені справлятися з обов’язками в християнському зборі.

У той рік, коли ми одружилися, французький філіал Свідків Єгови в Лув’є запросив мене пройти місячний курс навчання для перекладачів. Протягом останніх років у філіалі була зроблена чимала робота, щоб видати кілька публікацій на DVD французькою мовою жестів. Оскільки планувалося видати ще більше публікацій, перекладацькій групі знадобилася допомога. Тож я почав займатися перекладом.

Я і Ванесса вважали великою честю та подарунком від Бога Єгови те, що мене запросили служити у філіалі. Але мушу визнати: спочатку ми мали побоювання. Що станеться з нашою жестовою групою? Що нам робити зі своїм будинком? Чи Ванесса знайде роботу поблизу філіалу? Єгова чудовим способом вирішив кожну з цих проблем. Я відчув, що Єгова любить нас з Ванессою і всіх глухих людей.

Беручи участь у перекладі, я ліпше розумію, яка велика праця виконується, щоб духовно допомагати глухим. І як же мені приємно, що мої співпрацівники стараються спілкуватися зі мною! Мене зворушує, що вони намагаються вивчити кілька жестів, аби щось мені сказати. Я зовсім не почуваюся зайвим. Така любов — це доказ надзвичайної єдності, яка панує серед народу Єгови (Псалом 133:1).

Я дуже вдячний Єгові, що він дбав про те, щоб у християнському зборі поряд зі мною завжди були ті, хто підтримував мене. Також я ціную можливість хоча б трошки допомагати глухим знайомитися з люблячим Творцем і наближатися до нього. Я з нетерпінням чекаю часу, коли будуть знищені мовні бар’єри, і тоді всі люди, як одна об’єднана сім’я, знатимуть «чисту мову» — правду про Бога Єгову та його наміри (Софонії 3:9).