Багато народів у давні часи страчували злочинців через повішення на стовпі чи колоді. Римляни прив’язували або прибивали цвяхами винну людину до стовпа, на якому вона висіла кілька днів, доки не втрачала сили через біль, спрагу, голод чи вплив погодних умов. Вони вважали страту на стовпі ганебним покаранням, яке призначали для найогидніших злочинців.

А що сказати про ізраїльський народ? Чи ізраїльтяни страчували тих, хто вчинив злочин, через повішення на стовпі? Мойсеїв закон вимагав: «Коли буде на кому гріх смертного присуду, і буде він убитий, і ти повісиш його на дереві, то труп його не буде ночувати на дереві, але конче поховаєш його того дня» (Повт. 21:22, 23). Тож, очевидно, в часи стародавнього Ізраїлю засуджену на смерть людину спочатку вбивали, а тоді вішали на стовпі чи дереві.

Ось що сказано в Левит 20:2: «Кожен чоловік із Ізраїлевих синів та з приходька, що мешкає в Ізраїлі, який дасть із насіння свого Молохові, буде конче забитий,— народ краю закидає його камінням». Вбивали також тих, хто «викликав духа мерців або ворожив». Як? Їх мали закидати камінням (Лев. 20:27).

У Повторення Закону 22:23, 24 написано: «Коли дівчина буде заручена чоловікові, і спіткає її хто в місті, і ляже з нею, то виведете їх обох до брами того міста, і вкаменуєте їх камінням, і вони помруть,— ту дівчину за те, що не кричала в місті, а того чоловіка за те, що збезчестив жінку свого ближнього, і вигубиш зло серед себе». Отже, в стародавніх ізраїльтян основним методом страти винних у жорстокому злочині було каменування *.

Згідно зі словами, що містяться в Повторення Закону 21:23, «повішений — Боже прокляття». Те, що труп негідної людини вішали на стовпі або дереві в громадських місцях, свідчило про «Боже прокляття» і, ймовірно, сильно впливало на ізраїльтян. Безперечно, це служило застереженням для інших.