Скрутні обставини приносять із собою неабияке пригнічення. Вони можуть поглинати думки, позбавляти сил і впливати на погляд на життя. Давид, цар стародавнього Ізраїлю, зазнав чимало труднощів. Як він їх долав? У зворушливому псалмі Давид каже: «Мій голос до Господа,— я кличу, мій голос до Господа,— я благаю! Перед обличчям Його виливаю я мову свою, про недолю свою я розповідаю перед обличчям Його, коли омліває мій дух у мені. А Ти знаєш дорогу мою». Як бачимо, Давид смиренно молився до Бога про допомогу (Пс. 142:2—4).

В іншому псалмі він написав: «Одного прошу я від Господа, буду жадати того,— щоб я міг пробувати в Господньому домі по всі дні свого життя, щоб я міг оглядати Господню приємність і в храмі Його пробувати» (Пс. 27:4). Уявіть собі, як Давид, котрий не був левитом, стоїть за межами святого подвір’я, неподалік скинії, що була осередком правдивого поклоніння. Серце Давида переповнюється такою вдячністю, що він прагне решту свого життя перебувати там і «оглядати Господню приємність».

Слово «приємність» пов’язане з тим, «що викликає задоволення, втіху, радість; що викликає симпатію, прихильність». Давид завжди цінував Божий устрій для поклоніння. Нам також варто запитати себе: «Чи я маю такі ж почуття, як Давид?»

У наші дні устрій Єгови, завдяки якому люди наближаються до нього, не пов’язаний з якоюсь будівлею. Натомість він стосується величного духовного храму Бога — священного устрою для правдивого поклоніння *. Якщо ми цінуємо Божий устрій, то теж можемо «оглядати Господню приємність».

Поговорімо про мідний жертовник для цілопалень, який стояв перед входом скинії (Вих. 38:1, 2; 40:6). Цей жертовник представляв Божу готовність прийняти Ісусове людське життя як жертву (Євр. 10:5—10). Подумаймо, яке значення це має для нас. Апостол Павло написав: «Будучи ворогами, ми примирилися з Богом через смерть його Сина» (Рим. 5:10). Завдяки вірі в пролиту кров Ісуса ми можемо стати друзями Бога, яких він схвалює і яким довіряє, а також розвивати близькі стосунки з ним (Пс. 25:14).

Оскільки наші «гріхи були стерті», ми втішаємося «часами відсвіження від самого Єгови» (Дії 3:19). Наша ситуація нагадує ситуацію в’язня, який шкодує про скоєне в минулому і робить докорінні зміни, в той час як чекає на виконання свого вироку. Милосердний суддя, який бачить це, відчуває спонуку стерти записи в матеріалах справи цього чоловіка та скасувати його смертний вирок. Яке ж полегшення й піднесення відчуває цей в’язень! Подібно до цього судді, Єгова виявляє прихильність до розкаяних людей і звільняє їх від засудження на смерть.

Перебуваючи в домі Єгови, Давид міг бачити тисячі ізраїльтян, які там збирались, як  читали і пояснювали Закон, як спалювали пахощі і як виконували священне служіння священики й левити. Все це було невід’ємною частиною поклоніння Богові (Вих. 30:34—38; Чис. 3:5—8; Повт. 31:9—12). Ці особливості правдивого поклоніння в стародавньому Ізраїлі мають своє віддзеркалення в наші дні.

Сьогодні, як і в минулому, добре й приємно, коли брати живуть разом у єдності (Пс. 133:1). Наше братство неймовірно зростає по всьому світі (1 Пет. 2:17). На зібраннях читається і пояснюється Боже Слово. Через свою організацію Єгова дає нам цінне навчання. Ми маємо вдосталь духовного харчу в друкованій формі, який можемо використовувати для особистого і сімейного вивчення. Один член Керівного органу зауважив: «Роздуми над Словом Єгови, над його значенням і пошук розуміння та проникливості, яким я присвячую свій вільний час, збагачують мене духовно і приносять задоволення». Справді, знання може стати «приємним... для [нашої] душі» (Прип. 2:10).

У наш час до Єгови щоденно здіймаються прийнятні молитви його служителів. Для Бога такі молитви наче приємні солодкі пахощі (Пс. 141:2). Нам відрадно усвідомлювати, що Богу Єгові надзвичайно подобається, коли ми звертаємося до нього в смиренній молитві.

Мойсей благав Єгову: «Хай буде над нами благовоління Господа, Бога нашого, і діло рук наших утверди нам» (Пс. 90:17). Якщо ми ревно виконуємо своє служіння, Єгова благословляє нашу працю (Прип. 10:22). Ми допомагаємо людям навчатися правди. Можливо, ми вже багато років проповідуємо попри байдужість людей, проблеми зі здоров’ям, емоційний біль чи переслідування (1 Фес. 2:2). Все ж ми бачимо «Господню приємність» і розуміємо, що наші зусилля дуже подобаються нашому небесному Батькові.

«Господь — то частина спадку мого та чаші моєї,— говорив Давид.— Ти долю мою підпираєш! Частки припали для мене в хороших місцях» (Пс. 16:5, 6). Давид був вдячний за свою «частину спадку», тобто за можливість втішатися дружбою з Єговою і за честь служити йому. Так само як Давид, ми можемо зазнавати труднощів і водночас мати багато духовних благословень. Тож і далі знаходьмо насолоду в правдивому поклонінні й завжди цінуймо духовний храм Єгови.